Наступного дня Ісус вирішив піти до Галілеї. Зустрівши Пилипа, покликав Він його: «Ходімо зі Мною». (Пилип той був з Витсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром.) Пилип розшукав Натанаїла і сказав йому: «Ми знайшли Того, про Кого Мойсей написав у Законі й Чию появу передбачили пророки: Ісуса, сина Йосипового, із Назарету». «З Назарету хіба може бути щось хороше?» – заперечив Натанаїл. «Піди й подивись», – відповів Пилип. Ісус побачив Натанаїла, який ішов до Нього, і сказав про нього: «Ось справді ізраїльтянин, в якому хитрости немає». «Звідки Ти знаєш мене?» – здивувався Натанаїл. «Ще до того, як покликав тебе Пилип, бачив Я тебе сидячим під смоківницею», – відповів Ісус. «Раббі! – вигукнув Натанаїл. – Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів!» На це Ісус відповів: «Ти віриш тому, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоківницею. Дізнаєшся ще багато чого». І додав: «Воістину побачите ви небо розкритим і ангелів Божих, які сходять до Сина Людського і возносяться від Нього» (Ін. 1,43-51).

Переклад Священного Писання Дмитро Лаушкін

Сьогоднішнє Євангеліє про те, що кожен, хто має своїм учителем Ісуса Христа - той вже має в собі благодатні дари від Нього, які проявляються в житті такої людини через мирний стан її душі, бо вона живе життям в Святому Дусі, яке виявляється через елементарне внутрішнє щастя, наповненість такої людини любов’ю до ближнього та виявлення цієї любові через добрі справи до інших. Як колись Натанаїл завжди тримав в собі згадку про сакральний час, проведений ним під смоківницею - і це стало підґрунтям для його навернення, для призвання його до апостольського служіння, так і ми маємо звершувати своє внутрішнє життя таким чином, щоб нас не залишала чуттєвість, співстраждання до іншого, щоб в голові в нас були роздуми про Боже, а не лише про свій особистий інтерес чи загальний людський клопіт. Людина, що носить в собі сакральне, людина, яка роздумує над духовним - має набагато більший шанс зустріти в своєму житті реального Ісуса Христа, ніж людина, яка не уважна до себе і звикла жити лише так, як її спонукають до цього зовнішні обставини.

Чи дійсно ми є учнями Ісуса Христа, коли в нашому серці живе неспокій, коли ми не маємо сили стримати себе, видаючи назовні свій гнів та погану поведінку? Такі питання ми маємо собі задавати не для якогось вироку поставленого самому собі, не для суду, а для звичайного самоконтролю, бо без цього контролю ми є внутрішньо мертвими для будь-якої зустрічі з Богом. Бог може жити лише тоді в нас, коли житло нашого храму душі буде прибратись належним чином через самоконтроль та відповідальність, через внутрішню щирість з собою самим та уважність до Божого голосу в нас – до нашого сумління.

Щоб бути учнями Христа, потрібно вчитись досягати самоконтролю через внутрішній світ, маючи час та бажання для внутрішніх роздумів «під смоківницею». Людина – є образ Божий, цей наслідування Бога можна вбачати в тих речах, які унікально поєднані лише в людині - її свідомість, здатність мислити, здатність здійснювати вільний вибір, брати відповідальність за власні дії, наявність в людини моральних суджень. Якщо все це відкинути - ким виявиться така людина? Тож, чим менше ми приділяємо уваги саме людським особливостям в собі, тим більше ми віддаляємось від Бога, і навпаки – чим більше ми концентруємось та розвиваємо в собі наші унікальні людські особливості, тим більше ми стаємо здатними почути поклик нашого Творця, до якого ми подібні з самого моменту свого існування.

Бог не здатний нас відкинути, часто сама людина відкидає саму себе, втрачає віру в себе, цурається сама себе. Натомість, Христос приходить до живих людей з їх думками та сподіваннями, для зустрічі з Богом не потрібно позбуватись власного характеру, власних переживань, мрій. Бог створив живу людину, яка стала подібна до нього Самого, Бог не створив машину, яку можна полагодити і вона знову буде здатна бездушно існувати. Людина не має позбуватись своєї людяності, щоб стати Божою людиною, вона має навпаки – зосередитись на своїй людяності, тому що в ній присутній Божий відбиток, «днк Бога» - яке і є образом Божим, воно присутнє в кожній людині від його небесного батька, який її створив – Бога.

Притча про людяність.

Якось вчитель, з наміром дати студентам урок, який запам'ятовується на все життя, написав на дошці велику цифру 1 та, подивившись на студентів, пояснив:

— Це ваша людяність. Найнеобхідніша в житті якість.

Потім, поруч з цифрою 1 написав 0 і сказав:

— А це ваші досягнення, які разом з людяністю збільшили вас у 10 разів. Ще один 0 — це досвід, з яким людина стала 100.

І так, додавав 0 до 0: обережність, вихованість, любов...

⠀— Кожен доданий 0 в 10 разів ошляхетнює людину, — сказав він.

Раптом він стер цифру 1, що стояла на початку ряду чисел. На дошці залишилися нікчемні, нічого не значущі нулі. Вчитель сказав:

⠀«— Якщо у вас не буде людяності, решта — нічого не вартує.»

(Автор: священник Олег Горбовський)

#недільнірозважання