Блог Віктора Котовського_image

Блог Віктора Котовського

ЩО ПРОСИЛИ, ТЕ Й ОТРИМАЛИ

23.12.2013, 20:58
Минув місяць від початку протестних акцій в Україні, не знаємо, як воно буде далі, але вже сьогодні варто здійснити деякі узагальнення. Світські люди зроблять свої висновки, нам же,віруючим, належить зробити свої.

Минув місяць від початку протестних акцій в Україні, не відомо, як воно буде далі, але вже сьогодні варто здійснити деякі узагальнення. Світські люди зроблять свої висновки, нам же, людям віруючим, належить зробити свої.

Відомо, що церква є найбільш керована структура з-поміж усіх громадських організацій. Причому, керована не з допомогою якихось адміністративних чи фінансових важелів. Її ієрархія управляється вірою в Ісуса Христа та повагою до пастирів. Отже, на наших владиках лежить особлива відповідальність, як перед Церквою загалом, так і перед цілою державою, що являє собою згромадження людей, яких Саваоф полюбив настільки, що заради них віддав на смерть Свого Сина. Сила і влада пастирів прямо витікає з їхньої особливої чутливості до голосу Божого, в наполегливості й невідступному старанні пізнати волю Його, що є добра, приємна й досконала. Якщо ж відповіді  духовних провідників на надзвичайно важливе загальнонародне запитання не співпадають, або якоюсь мірою співпадають, але не спрямовані у бік обнадійливих перспектив, то очевидно, що хтось не попильнував,  не розчув у гуркоті світу цього тихого голосу Ісуса Христа.

Протягом останнього місяця заяв на всіх рівнях нашого духовного Синаю було зроблено чимало. Суть їхня, якщо узагальнити, зводилася до двох моментів. 1. Неприпустимість застосування сили, – це до влади. 2. Побажання мирного завершення протистояння, – це, очевидно, до Бога.  Страх перед можливим кровопролиттям підштовхнув  віруючих людей до одностайності, по всіх церквах християни дружно молилися, щоб мир зійшов по обидва боки барикад.

Бог почув ці благання. Досі все відбувалося без людських жертв. Ну і що далі? «Хіба ефіоплянин може перемінити шкіру свою, або гепард – плями свої? Так і ви – чи зможете робити добре, якщо звикли робити зле?» (Єр.13:23). Влада не в змозі перемінити своє чорне обличчя. Вона може зробити паузу ще на місяць, – а куди їм поспішати! – поки народ стомиться безрезультатно мітингувати й піде по домівках. Інший варіант, для нетерплячих: можна, маючи розум, зачистити Майдан і без надмірного застосування сили.  «Мирно» посадити провідників Майдану, «мирно» й обережно, щоб ніхто не попав під ківш, згорнути бульдозерами барикади, «мирно» привести на підмогу чуже військо, – та що завгодно. І все мирно, тихо, без зайвого шуму, з мінімальною кількість фізично постраждалих.  І ми, віруючі люди, мусимо відчувати глибоке задоволення, бо фактично цього ж просили у Бога.  

Не треба бути пророком, щоб зрозуміти: влада не поступиться ані на крок, отож при будь-якому завершенні протистояння третій Майдан не за горами. Народ більше не хоче сидіти в більшовицьких бараках. За півтора року буде зроблено необхідні висновки з обох сторін, проаналізовано успіхи й невдачі. Відбудеться з обох боків перегрупування й накопичення сил. Дуже боюся, що на цей раз людей не втримають у рівновазі нічиї миролюбні відозви, ніякі заклики до спокою.

І що ж ми, як Церква Христова? Коли Бог здійме свій караючий меч, ми знову, повернувшись один до одного спинами, молитовно складемо ручки й будемо кожний зі своєї конфесійної каплички просити: «Господи, нехай збудеться воля Твоя, але так, щоб нікому не було боляче»? Ми, мовляв, на все згодні, нехай усе лишається як є, аби не сталося ні з ким нічого непоправного.  І ми знову, висловлюючись мовою світу цього, фактично зв»яжемо Богові руки.

А між тим, другий Майдан міг завершитися зовсім інакше. «Візьміть із собою щирі слова, приступіть до Господа й говоріть до Нього: Відійми всяке беззаконня и приверни благо, а ми принесемо жертву уст наших!» – закликає усіх нас  Господь через пророка (Осія.14:3). Благо обов»язково взяло б гору, варто було лише нашим різноконфесійним архипастирям  об»єднатися бодай на мить і в один голос закликати  християн усіх конфесій молитися за очищення країни від беззаконня і сваволі.  Проста молитва, доступна для всіх, хто вірує в Бога. В цій молитві немає щонайменшого ухилу від Слова Його, немає навіть осуду кого б то не було. В ній є  абсолютна відповідність волі Божій, є цілковита згода прийняти волю Його такою, якою вона до нас зійде, а  «Господь заплатить кожному по його справедливості…» (1Сам.26:23).

Ніхто з наших владик, ні з православних, ні з католиків, ні з протестантів, наскільки мені відомо,  навіть окремо не наважився на такий заклик. Яка ж причина? Ніскільки не сумніваюся в їхній мудрості та духовності. Тоді залишається одне:  вони просто боялися…  Це страх, що вкорінився у підсвідомості всіх, хто народився й виріс у радянському «єгипті». Він прийшов до нас від батьків наших та дідів у комплекті з іншими «досягненнями» розвинутого соціалізму як загальний безальтернативний стиль життя.  Це такий собі «кірпіч» при дорозі, що автоматично повертає наші руки за кермом у бік безпечного об»їзду. Потужний постійний невидимий і невідчутний коректор нашої поведінки. Хто народився не в комуністичному раю, той безпомилково фіксує цей найголовніший прояв совковості в нашому характері: то як надмірну обережність, то як готовність до принизливих компромісів, то як розмитість принципів, то як внутрішню цензуру.

В недавні часи диявол мав не просто повну свободу у цій країні, він був її архітектором, економістом, ідеологом та верховним піднебесним правителем. Він наполегливо вів розбудову свого євразійського Вавилону. Господь завалив потворну, наповнену непомірною гординею споруду. Ворог зазнав поразки, але наразі збирає сили для реваншу. В чому його опора? В людях. Саме на наших ницих пристрастях, невігластві, пожаданнях, глибокій відчуженості та гріхах він будує свої фортеці. Та є Церква Христова, слава Господеві! Вона непереможна (Мт.16:18). Але буде дуже сумно, якщо ми, заховавшись у своєму неприступному храмі, опинимось на руїнах цього все-таки прекрасного  світу.

Отже, півтора року… Якщо Церква, особливо в представництві її лідерів, зможе об»єднати розпорошені зусилля, почне наполегливо шукати волі Божої і, відповідно до неї, змінить напрямок своїх молитовних прагнень, то Бог неодмінно врятує народ і країну. 

Віктор КОТОВСЬКИЙ, Київ

 

Останні новини

Вчора