к.ю.н., доц. Ігор Онищук

Співвідношення понять «свобода совісті» та «свобода віросповідання».

На даному етапі суспільного розвитку існує тенденція до вживання понять «свобода совісті» та «свобода віросповідання», а іноді й «релігійна свобода» в якості синонімів. Це особливо характерно для релігійних діячів. Тому, щоб уникнути можливої плутанини та різночитань, необхідно спеціально визначити зміст найважливіших понять.

Під свободою совісті розуміють право кожної людини на вільний світоглядний вибір, визначення ставлення до релігії, включаючи право мати, змінювати, розповсюджувати як релігійні, так і нерелігійні переконання при виключенні будь-яких переваг або обмежень у користуванні громадянськими правами в залежності від цього відносини.

Складові категорії поняття «свобода» і «совість» володіють самостійним сенсом. Розуміючи різноманіття визначень у науковій літературі, зазначимо, що під свободою розуміється, як правило, можливість діяти у відповідності зі своєю власною волею та поставленими перед собою цілями, а не в силу зовнішнього примусу або обмеження. Під совістю розуміють можливість моральної оцінки людиною характеру, змісту та наслідків як власних, так і чужих вчинків.

Однак об’єктом уваги теорії права перш за все, на наш погляд, є цілісна категорія «свобода совісті», а не її складові частини. Безумовно, бувши ще й філософсько-етичною категорією, свобода совісті передбачає можливість здійснення кожним вчинків у відповідності з індивідуальними уявленнями про справедливе та несправедливе, про добро й зло. Свобода совісті передбачає насамперед право людини на свободу світоглядного вибору, здійснюваного в рамках релігійної свідомості, так і за її межами.

Свобода віросповідання хоч і є дуже важливим, але лише складовим елементом свободи совісті, оскільки включає в себе свободу вибору тільки в межах релігійної свідомості. Істинна свобода совісті починається лише тоді, коли в якості складового елемента включає свободу не сповідувати жодної релігії. Релігійна свобода, тим не менше, має два аспекти: з одного боку, вона захищає право вірити, тобто «теїзм», а з іншого – право не вірити, «атеїзм».

Свобода совісті співвідноситься зі свободою віросповідання як родове та видове поняття, як загальне та часткове. Свобода віросповідання є лише елементом свободи совісті, оскільки до свободи віросповідання належить свобода вибору релігії та свобода відправлення релігійних обрядів. Відповідно під свободою віросповідання буде далі розумітися законодавчо закріплене право на сповідування будь-якої релігії, здійснення вільного вибору релігійного світогляду.

Провівши необхідну межу між свободою віросповідання та свободою совісті, слід зазначити, що в міжнародних та європейських документах, які стосуються прав людини та основних свобод, поняття «свобода совісті» рідко вживається ізольовано. Зазвичай мова йде про свободу думки, совісті та релігії (Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод).

В міжнародному та європейському праві таке формулювання передбачає наявність єдиної складно структурованої свободи, а не низки суміжних прав. Вся сукупність даних світоглядних свобод отримала найменування «свобода совісті» тому, що «мінімальна складова світоглядної свободи особистості до кінця незнищенна в людському суспільстві за будь-яких умов і символізує собою єдність правового і морального регулювання життя людини».

Особливий статус однієї або кількох конфесій, на наш погляд, може зберігатися як реліктове явище, як данина традиції або інерції, але ні в якому разі не вводитися знову там, де вона відсутня. Дана обставина особливо підкреслюється в рекомендаціях на зустрічі ОБСЄ зі свободи релігії та віросповідання (Відень, липень 2003 р.). У них зазначається те, що з метою уникнути посилення дискримінаційних тенденцій, слід утриматися від введення ієрархії релігійних організацій.

Межами свободи совісті у відповідності з найважливішими міжнародними документами (Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод), є права та свободи інших людей, а також визначені законом обмеження, необхідні для захисту справедливих вимог моралі, громадського спокою і порядку, загального добробуту в демократичному суспільстві.