Є деякі дні, коли сповідаю близько сотні людей, які приходять до храму на великопостну сповідь. Для того, щоб якось логічно і позитивно до них підійти, виробив я собі стратегію.

Людина приходить і переважно мені говорить, сповідалася рік чи більше тому, що не має важких гріхів, а потім між іншим додає, що не ходила щонеділі на Службу Божу. Можуть бути люди, що сповідаються у важких гріхах. Я вирішив все гарно вислухати і всім звертати увагу переважно на одну стратегічну істину. Лише з деким говорю ще на другу тему.

Я так починаю. «Дуже добре, що Ви прийшли до сповіді. Скажіть, одного дня, раніше чи пізніше помрете. Ви тоді хочете попасти до неба чи до пекла?» Переважна більшість відповідей, що очевидно, до неба. Дальше, я питаю: «Інструкції знаєте?». На мене дивляться. Трохи чекаю і половина мені відповідає: «Дотримуватися Божих заповідей». Тим, хто не знає – підказую відповідь. Вони всі годяться. І продовжую я: «Ви знаєте, що третя заповідь говорить, що треба день святий святкувати! А як ви це робите?». Один мені сказав, що п’є горілку. Був щирий. Багато, більшість кажуть, що йдуть до храму, щоб молитися. Тоді, я питаю як називається їхня молитва і тут вже не всі знають, що це – Служба Божа, або Літургія. Коли продовжую говорити про це, що на кожній Літургії запрошують їх до Святої Вечері, до Причастя, то не один дивується. Багато собі це вперше усвідомлюють і дякують за відкриття. Найчастіше люди не розуміють, що Сповіді і Причастя – це два окремі таїнства. Думають вони, що Євхаристія зв’язана із Сповіддю. Я тоді пояснюю, що очевидно, що ми маємо приходити чистими до Ісуса Христа на вечерю і якщо воно так є, то можемо прямо йти до Причастя. Дрібні прогрішення змиває сама Євхаристія (напр. випадково когось образив, знервувався, неуважно молився...). Коли однак ми забруднилися свідомим гріхом, треба пройти через Сповідь. Це має бути таким самим нормальним явищем, як коли нас запрошують друзі на вечерю, а по дорозі колесо спустило і ми мусіли забруднитися і поміняти колесо, щоб до них доїхати. Коли ми заходимо до їхньої хати, ми брудні. Це однак нам не дає підстави відмовлятися від вечері, а природний відрух є помитися і потім вечеряти.

Пояснивши ці істини, я питаю: «Коли я приходжу на вечерю до Господа і переважно не причащаюся, чи я зможу приступити до Небесного Царства для постійного спілкування з Богом?». Тут настає переважно зрозуміння і люди кажуть: «Ні, не зможу!».

Тут, я додаю круте порівняння: «Мобільний телефон маєте?» «Таж всі мають» – переважна відповідь. «Оператор є?» «Є!» «Поповнення треба?» «А як нема, то можна говорити»? «Отче, я зрозумів/ла, не буду більше так чинити, щонеділі буду причащатися!» Так, я додаю. «Наше поповнення, згідно Божої інструкції, це – Святе Причастя. Якщо воно є, то є живий контакт із Богом. Нема, – то нема контакту!».

Розмова може ще глибше проводитися, чи коротко обдумати обставини одного чи другого конкретного гріха, але ось суть моєї науки в час цих Великопосних сповідей. Маю надію, що вона й для вас корисна! Дякую.