Вони віддавали своє життя заради вічного щастя з Богом. Їх дух намагалися зламати жорстокі кати, та Господь ще більше його зміцнював. Їх називали - мученики. Сьогодні мучеництво християн є практично по всьому світі, але у різних формах. В одних забирають життя за віру в Христа, а в інших - знищують віру в Ісуса Христа, сіючи в християнських умах і серцях вседозволеність, споживацтво, егоїзм, гординю... Маковейські мученики нехай будуть нам взірцем в боротьбі за поклоніння в дусі та істині Живому Богу.

Вони віддавали своє життя заради вічного щастя з Богом. Їх дух намагалися зламати жорстокі кати, та Господь ще більше його зміцнював. Їх називали - мученики.

Сьогодні мучеництво християн є практично по всьому світі, але у різних формах. В одних забирають життя за віру в Христа, а в інших - знищують віру в Ісуса Христа, сіючи в християнських умах і серцях вседозволеність, споживацтво, егоїзм, гординю...

Маковейські мученики нехай будуть нам взірцем в боротьбі за поклоніння в дусі та істині Живому Богу.

Так, іменем ватажка повстанців і головного героя євреїв Юди Маковея, у їхній боротьбі за волю народу і його віру, названі священик Єлеазар, його дружина Соломонія і семеро їхніх синів. Це неймовірно вражаюча історія мужності і героїзму батьків і їхніх дітей, яка заслуговує найвищої пошани і похвали їхній незламній вірності єдиному правдивому Богові і спонукає до наслідування.

А сталося це в часі Старого Завіту як описано у другій книзі Маковеїв, близько 166 року до народження Ісуса Христа.

В той час правитель Сирії Антіох Епіфан вирішив навернути всіх юдеїв на поганську віру. Для цього він відправив у Єрусалим 22 тисячі воїнів зі строгим наказом, знищити всіх євреїв, які не зречуться віри в єдиного Бога. Це злочинне дійство вони підступно звершили в суботу, коли вірні юдеї, строго дотримуючись Божих приписів щодо спокою цього святого дня не мали права навіть боронитися від найлютіших ворогів. Тож під керівництвом генерала Аполонія тисячі єрусалимлян було вбито, а 10 тисяч взяті в полон. Були й такі, що заради життя зреклися правдивої батьківської віри.

І, власне, в цей час великого, важкого і жорстокого випробування віри зазнала сім’я старенького 90-літнього юдейського священика Єлеазара. Вороги думали, що зламають дух праведного старця. Але, ні вмовляння, ні підкуп, ані погрози нічого не дали. Він категорично відмовився їсти заборонене м'ясо. За це був взятий на жорстокі муки, під час яких молився: «Господи, Твоє священне світло доходить до найпотаємніших глибин наших сердець, Ти бачиш муку, яку я терплю, але моя душа радується, що може страждати за Твій закон із святої боязні до Тебе».

Під час цієї молитви праведний старець помер.

Тепер вороги на очах Соломонії одного за одним, від найстаршого до найменшого стали впрошувати і до смерті мучити її синів. Та, даремно! Їх підтримував Господь, їхня велика, непорушна і незламна віра в Нього, а також – їхня матір.

Застановіться і вдумайтеся всі матері всього світу! Семеро дітей піддаються нечуваним, нещадним і жорстоким мукам, а їхня матір, молитвою і словом підтримує їх.

Чи її материнське серце не мало співчуття і болю?!

Без сумніву, мало! Та цей біль перевершувала її вірність і любов до Бога. Ось в цьому і незрівнянна велич цієї матері.

При такій великій підтримці мученики відважно свідчили свою віру і безстрашно йшли на смерть. Найстарший син сказав: «Ми готові швидше вмерти, ніж переступити Божі Закони». Другий син мовив: «Ти нищиш наше дочасне життя, але Цар світу, за святий закон якого ми терпимо, воскресить нас до вічного життя».

Вчитайтесь і вдумайтесь в слова третього сина, яка у них, воістину, велика мудрість. Йому наказали виставити язика і простягнути руки, а він безстрашно промовив: «Їх я одержав з неба і з приємністю зрікаюся їх, щоб дати засвідчення Божому Законові; одного дня я знову одержу їх з рук Того, Хто мені їх дав».

Що міг мудрішого, згідно своєї віри сказати на це цар-язичник? Нічого!

Тому четвертого сина зразу ж наказав мучити. А той мовив йому: «Це добре, що нас люди вбивають, бо маємо певну надію, що Бог знову поверне нам життя; щодо тебе, то ти не воскреснеш до життя». В цих словах Старого Завіту є уже віра у майбутнє воскресіння.

А п’ятий син запевнив, що Господь не залишив зовсім свій народ.

І згідно науки Святого Письма, в устах шостого сина звучить правильна догматична наука про відплату: «Не обманюй себе; бо хоч ми терпимо ці муки за свої гріхи, ти також не втечеш від Божої кари, бо ти виступив проти Всевишнього».

Відчуваючи безсилля перед мучениками цар з усіх сил почав вмовляти наймолодшого сина, обіцяючи йому багатство, славу і щасливе життя, і знову даремно… Сина підтримала мама. Вона мовила до нього: «Моє дороге дитя, тепер єдине, змилосердись наді мною, що носила тебе дев’ять місяців у своєму лоні, годувала тебе три роки своїми грудьми та доглядала тебе аж до цього часу. Не засмути мене невірністю й слабодухістю. Поглянь на небо, подивись на землю і пригадай собі, що Бог створив усе те з нічого своєю всемогутньою силою, Той Господь, на Якого ми надіємось і Якого вшановуємо. Май Його перед своїми очима і не лякайся цього ката. Будь гідним своїх братів і прийми смерть без страху; тоді я зможу побачити вас усіх на місці вічного милосердя та відпочинку».

Підбадьорений такими мудрими словами матері син сміливо вигукнув до катів: «Чого ви чекаєте? Я не слухатимусь наказу царя, а Божого Закону, який дав нам Мойсей». І до царя мовив: «Ти, що заподіяв стільки зла юдеям, не втечеш від Божої руки. Ми терпимо за свої гріхи, але Господь знову примириться зі своїми слугами. Мої брати перетерпіли коротку муку і вже втішаються вічним життям. І я теж приношу своє життя в жертву за святий закон своїх батьків та благаю в Бога милосердя над нашим народом. На мені й моїх братах закінчиться гнів Всемогутнього, що справедливо впав на наш народ». Після цього наймолодший син та мати загинули у важких муках не зрадивши вірності Закону Божого.

Сьогодні, в день пам’яті мучеників Макавейських починається Успенський піст. Він також нагадує, що наше земне життя – це ніби сон, який є часом повернення до вічного батьківського дому. І заради щасливого завершення нашої земної мандрівки варто знехтувати всіма земними і скоропроминаючими цінностями, лиш би не зрадити небесним, непроминаючим і вічним,  які приготував і до яких закликає нас усіх Господь.