Блог Надії Князев_image

Блог Надії Князев

Українська Греко-Католицька Церква в допомозі мігрантам. 120 років тому…

22.12.2011, 12:47
Тож, браття дорогі, шануйте свою честь, не встидайтеся свого народу, своєї віри і свого обряду. Як будуть списувати людність Канади, записуйтеся всі до одного яко русини-католики греко-католицького обряду, яко Ruthenian-catholic rite in communion with Rome. Не бійтеся також, щоби той запис мав стати підставою чи то для податку, чи для десятини, чи для військової служби чи чогось подібного. Так воно не є. Про те одне лишень ідеться: держава Канада хоче знати, скільки душ живе в Канаді, якої хто віри і якої народності. Що більше буде записано русинів, то буде для нас ліпше, то більше будуть нас шанувати, тим легше чогось доб’ємося. Тому записуйтеся всі так, як називаєтеся, так як, вас похрестили, а не перекручуйте імена своїх батьків і дідів. Митрополит Андрей. Пастирське послання до канадських русинів. Лютий, 1911 року

"Тож, браття дорогі, шануйте свою честь, не встидайтеся свого народу, своєї віри і свого обряду. Як будуть списувати людність Канади, записуйтеся всі до одного яко русини-католики греко-католицького обряду, яко Ruthenian-catholic rite in communion with Rome. Не бійтеся також, щоби той запис мав стати підставою чи то для податку, чи для десятини, чи для військової служби чи чогось подібного. Так воно не є. Про те одне лишень ідеться: держава Канада хоче знати, скільки душ живе в Канаді, якої хто віри і якої народності. Що більше буде записано русинів, то буде для нас ліпше, то більше будуть нас шанувати, тим легше чогось доб’ємося. Тому записуйтеся всі так, як називаєтеся, так як, вас похрестили, а не перекручуйте імена своїх батьків і дідів.

Митрополит Андрей. Пастирське послання до канадських русинів. Лютий, 1911 року

Газета «Діло» за 2 червня 1890 року писала про суд за спадщину з Америки, яку успадкували у 1886 році Стефан і Марія Маковійчуки із села Любковець Снятинського повіту. Марія Маковійчук на той час вже відійшла у Вічність, тому її половину успадкували п’ятеро дітей: три доньки та два сини. Величезна спадщина для бідної і темної селянської родини зробила в околиці «величезне вражіння», і «пешим наслідком вісти, як говорять, був факт, що з повіту Снятинського щезло велике число молодих дівчат, щоби мабуть глядати щастя за морем».

Спадщшина родині Маковійчуків дісталася після їхньої дочки Олени, яка спочатку проживала у Коломиї, Львові, а потім виїхала «на острів Куба до столиці Гаванна і там розпочала підприємство, на котром заробила величезний маєток». Газета писала про «понад 158.000 зр.», які залишила Олена, донька господарів Стефана і Марії Маковійчуків, «по оплаті всіляких коштів і належностей», і які було переслано до Австрії для її законних спадкоємців.

Початок 1891 року був ознаменований масовими від’їздами українців до Америки. На той час Америка – то були Злучені Держави та Канада.

Добігає 120 років з часу перших поселень українців у Канаді. Історія вважає за найдавніших, і, мабуть, перших, що прибули до Канади, українців, які кораблем «Орегон» 17 вересня 1891 року прибилися Монтреалю, - Василя Єлиняка та Івана Пилипіва. Обоє з Небилова, тодішнього Калуського повіту, що на Західній Україні. Вслід за ними у 1892 році прибули до Канади з того самого села сім родин: Василь Яців, Михайло Ромаюк, М.Єлиняк, Й.Пайш, Андрій Пайш, Дмитро Вижинович і Николай Тичковський. Всі (крім Василя Яціва) поселилися в околиці Лейді Вуд. 14 лютого 1893 року у Василя Яціва народився син Франко Яців. Це і була перша українська дитина, народжена в Канаді.

Закономірно, що за українцями поїхали і священики. Задля надання душпастирської насамперед допомоги, бо «прикро, дуже прикра річ для нашого чоловіка без церкви і священика, але перші кроки в тім вигляді я вже поробив. Сподіваюся, що восени люди зачнуть в Stuartburn будувати церкву, а з весною повинен прийти священик. Розумієтеся, мусить тут прийти священик жонатий, добрий господар, чоловік енергійний і людській, котрий би приміром своїм світив людям. Священик самотній не в силі жити серед тих непроходимих прерій і лісів. На церкову дає правительство 40 акров земли, а священик ad personam міг би взяти собі 160 акрів», о.Нестор Дмитров, «Письма з Канади» за 1897 рік.

Також перші отці були першими правдивими інформаторами про «краще» канадійське життя. Священик Нестор Дмитров, який дібрався до Вінніпегу 5 цвітня 1897 року, вирішив описати «свою мандрівку»: «Прошу всіх розумних селян, отців духовних і взагалі людей доброї волі, щоби всіма силами не допускали до виїзду в Канаду наших бідних селян, котрі не зможуть мати в Вінніпегу 200-300 долярів (около 700 зр.а.в.). Я переконавсь на власні очи, як тяжко бідують наші люди, корті заплили сюда без гроша, і яку страшну кривду роблять они всім русинам своєю жебраниною. Канадійське правительство буде завертати до старого краю тих людей, котрі не викажуться в Вініпег сумою 200-300 долярів».

Із 17 січня 1901 року Митрополитом Галицьким та Архієпископом Львівським стає єпископ Станіславівський Андрей Шептицький. А вже 25 серпня 1901 року, в День святих апостолів Вартоломея і Тита, Митрополит Андрей пише своє Пастирське послання Русинам, осілим у Канаді. Спочатку Владика пояснює, що «не з байдужості» не відповідав на листи, які «вже від двох літ дістаю від Вас», листи про «сумне становище», листи-прохання про священиків. «Я лише тому не відписував, що не хотів на Ваші листи самими словами відповідати. Я хотів зробити те, про що Ви мене просили; я хотів Вам вислати священика. То не була легка річ. Треба було передусім знайти чоловіка, щоби прийняв на себе той трудний обов’язок і всі тяжкі праці, які з ним в’яжуться. Знайшовши чоловіка, треба було обдумати, скласти потрібні гроші, бо ніхто на цю мету мені грошей не дав і не дає, я сам мусив за все заплатити. Треба було зібрати ризи і церковні книги, потрібні до праці, вкінці вистарати для місіонера всі папери».

Владика дався чути, коли «за Божою ласкою вся ця робота готова», себто, коли віднайшлася така людина, «котрий буде ревно для Вас працювати». Тим священиком став о. Василь Жолдак, якого Митрополит знав добре, бо о.Василь два роки був його секретарем, «разом зі мною працював, їздив зі мною по селах, коли я вірних своєї єпархії відвідував». Тоді Митрополит і попросив перших канадійських греко-католиків прийняти його «щирим серцем так, як зі щирим серцем він до Вас їде», слухати його наук, жити так, «як він Вам скаже». Митрополит Шептицький щиро вірив, що перші «канадійські русини» «з поміччю Божою знайдете в нім правдивого вітця, він же буде мати потіху, що його праця буде для Вас корисна».

Перших українських священиків, які пішли слідом за вірними, Митрополит знав особисто: «Є в Канаді священики наші світські. Вже їх є четверо. Знаю їх ревність і дбалість про добро народу... Є в Канаді й Отці Василіяни. Усюди я був у їх церквах, усюди з ними разом над вами працював. Кожного з них знаю дуже віддавна і знаю, що подалися до Канади за наказом своїх настоятелів із чистим наміром працювати над спасенням людських душ і для добра народу». А ще в тому листі Митрополит Андрей «коротко» розказав, як і що мають робити його вірні, коли не мають священика.

Перше, на чому відразу зосередився Митрополит Шептицький, то була пересторога, «щоб між Вами не втратилася свята наша віра. Тримайтесь, отже, сильно святої віри! Не дайте її собі вирвати; не допустіть, щоб між Вами втратилася!». А далі слідували, якби ми сказали нинішньою мовою, практичні засоби: «Хто письменний, нехай читає іншим побожні книжки; нехай учить інших катехизму. Ви слова Божого не чуєте, бо не маєте священиків. Заступайте слово Боже, голошене по церквах, словом Божим, писаним у побожних книжках. Певно, нема хати поміж Вами, де не було б хреста святого, збитого хоч із двох патичків, бо святий хрест, на котрому за нас умер Христос Син Божий, – це знак нашого спасіння. Так само нехай не буде між Вами християнської родини, котра в хаті, хоч якій убогій, не мала би Божого слова, записаного в побожній книжці». Із тим листом Митрополит вислав до Канади «побожні книжки» з надією, що читання їх принесуть «Вам ласку і благословення неба».

Поради від духовного батька стосувалися священика, який «Вам не лише Боже слово голосить, але й Святі Тайни роздає і Службу Божу править». Митрополит Андрей застановляється, що «без священика дуже трудне спасіння вірних, бо без покути нема відпущення гріхів, а покута дуже тяжка поза святою Сповіддю, одначе сповіді нема, коли нема священика». І далі Шептицький детально розказує, яким то має бути істинний священик, оскільки направду хто-небудь не має влади відпускати гріхів. Друга порада від Митрополита Шептицького: «Дотримуйтеся Божого закону – стережіться гріха». Насамперед, це треба піднестися з гріха, виправити своє життя і прагнути у кожній хвилині життя любити над усе Бога: «Як будете так триматися правдивої Церкви і правдивої віри, Всевишній Бог про Вас не забуде, дасть Вам Свою святу ласку і буде Вас у житті благословити». Ба лише з Божою поміччю «зможете триматися християнської дороги життя, що визначена, ніби десятьма великими святими стовпами, Божими заповідями. Не буде поміж Вами сварок і незгоди, не буде пияцтва ні нечистоти. Чесною, сумлінною працею здобудете ліпше дочасне буття і честь у людей. Поборете всі труднощі і заслужите собі нагороду в того найвищого й найліпшого Пана, в котрого ми всі на службі і котрий за кожне добре діло платить вічною нагородою».

Ще одне Пастирське послання до канадських русинів Митрополит Андрей написав, «як лиш верну домів», себто, у лютому 1911 року. Владика Андрей відвідував Канаду у 1910 році, і «переїхав цілу Канаду, намагався по змозі всюди бути і все пізнати». Тоді головно бесіда отця духовного зі своїми дітьми стосувалася також священиків, бо «у вас у Канаді як же легко так умирати, що ані висповідатися, ані запричащатися не можна». Найбільше Митрополит турбувався за молодь, себто, «як зробити такий уклад, щоб діти виросли на християн», бо «чоловік дорослий, котрий знає науку святої віри і розуміє, чим є в житті Божа ласка, дасть собі раду ще і в найважчім становищі». Навіть на переписі населення зупинився, який мав розпочатися в Канаді. Це питання мало вагу і для Церкви. Митрополит Шептицький застановився на такому: «Ось, приміром: треба, кажемо, обов’язково, щоб нам дали єпископа руського для русинів. А тут питають: скільки ж вас є, русинів, у Канаді? Загляньмо до книг. На кордоні кожний чужинець, що до країни в’їжджає, мусить записатися, до якого народу належить. А тут подивімся, скільки в тих книгах записаних русинів?».

Тоді Митрополит навів приклад з Оттави, із Immigration Office, «тобто того уряду, через котрий усі чужинці переходять і котрий збирає зі всіх кордонів мельдунки, до якого народу хто записався». Цифру, яку уздрів у тамтешніх книгах Митрополит, навіть і його подивувала: «всього-на-всього 3107». І це за останніх двадцять років. «Щоправда, за десять літ було близько 68 тисяч, що записалися яко ґалішени. Єсть близько 37 тисяч, записаних яко австрійці, але русинів нема більше, ніж 3107. Ну, бо кожний знає, що ані Galician, ані Austrian не є обов’язково русином. І жид із Галичини буде ґалішен, і німець із Відня буде Austrian, а за русина може справедливо лишень той сходити, що себе запише Ruthenian».

Під час відвідин канадійських русинів Митрополит Шептицький відвідав місцеву школу. Директор тої школи сказав Митрополиту, що в його школі є записаний і малий русин. «Але як записаний?, - дивується Владика. - Тато називався «Зелений» та й сина казав записати «Ґріном» (Green – значить “зелений”). Чи то не смішно? А може, більше ще сумно, ніж смішно».

На початок 1932 року в Канаді уже було 350-400 тисяч українців, з яких понад 250.000 греко-католиків. Обслуговували греко-католиків як світські священники, так і богопосвячені особи (здебільшого Отці Василіани і Отці Редемтористи). Тоді уже служило понад 50 греко-католицьких священиків, які обслуговували понад 30 парафій. Зазвичай, до кожної парафії належало десять церков. Себто, усіх греко-католицьких церков і місій в Канаді на початок 1932 року налічувалося з три сотні. Осідок греко-католицького єпископа був у Вінніпегу. У цьому місті було уже чотири парафії.

Перші канадійські русини дуже сподівалися, що восени (1897 року) «зачнуть в Stuartburn будувати церкву, а з весною повинен прийти священик. Розумієтеся, мусить тут прийти священик жонатий, добрий господар, чоловік енергійний і людській, котрий би приміром своїм світив людям. Священик самотній не в силі жити серед тих непроходимих прерій і лісів. На церкову дає правительство 40 акров земли, а священик ad personam міг би взяти собі 160 акрів», о.Нестор Дмитров, «Письма з Канади» за 1897 рік. Землю Канада дала, і не тільки на цю церкву. Митрополит Шептицький, подорожуючи Канадаю у 1910 році, зауважив, що, окрім допомоги із землею, «Уряд канадський дуже дбає про школи і всюди школи закладаються. Маємо навіть дві вищі школи, в котрих старші хлопці вчаться на професорів для наших руських шкіл по колоніях. За заснуввання тих шкіл ми повинні уряду канадському бути дійсно вдячними, і є надія, що з тих шкіл вийдуть учителі, котрі ревно і з пожертвою добре будуть для наших дітей у школах працювати». Без перебільшення можна сказати, що на початках наші люди таки набідилися.

Перші українські емігранти «нараз не були способні до роботи в Канаді»; їм було не під силу «видержати конкуренції» з робітникми інших національностей. Очевидно, що тривала століття неволя «зробили з него раба невольного, лінивого і байдужого», а «єго неміч зробила єго неспосібним» до роботи такої, якої вимагала тодішня Канада. «Він не має життєвих вимог, але й не має прикмет чоловіка, котрий би в силі собі заробити, щоб заспокоїти ті вимоги, які має американський робітник других націй».

Це направду про першого українського емігранта, який рішився до Америки. Не забуваймо також, що заїхали вони в чужий їм край, не знаючи ані його мови, ні звичаїв, не мали в кого ані порадитися, ані кому поплакатися. Наші люди на вулиці «особливо» вирізнялися: «Серед того убиваючого диму зазрів я женщину та й здивувався, яким чудом она сюди попала. Приглядаюся близше – та є то наша Марунька! Так, то она в цілій своїй постати. На голові завій, грубий завій, наче б десять хусток навила, чорний сердак короткій, з-під сердака визирає ще чорніша сорочка, груди розхристані, жовтаве тіло визирає на світ Божій, дві перемітки (запаски) служать за спідницю, а довга сорочка аж кістки заболочена, чорна, брудна, аж гидь дивитися. На восковім лици пробиваєсь якась неозначена туга, грижа, непевність єї теперішнього істнованія» - так описав у 1897 році нашу жінку в Канаді священик о.Нестор Дмитров.

Ще такі цифри. З 1945 року до 1957 року до Канади прибуло більше 1.400.000 новоприбулих з усіх усюд, несучи з собою великий скарб знання, вміння та досвід. Тоді, як і в попередні роки, новоприбулі робили великий вклад в ріст і розвиток Канади, а саме: а) вони культивовували та здобували для сільського господарства величезні суцільні простори землі; б) допомагали розвивати і розширювати існуючі промислові підприємства та творили нові; застосовували свої знання і вміння в шахтах і в лісах та безмежних просторах канадійської півночі.

Наші люди приїжджали із нашою культурою, нашим мистецтвом, нашою музикою, нашим театром. Наші люди засновували домашні вогнища з міцними родинними засадами, а їх діти ставали майбутнім Канади. Мусимо зазначити, що своїм життям українці заслужили законну вдячність від канадійської влади різного рівня. Наприклад, урядовці імміграційного відділу ствали найкращими дорадниками у всяких потребах, а їх адреси можна було відшукати у місцевих телефонних книжках. Під отаким звернення підписався був у свій час Міністр громадянства та іміграції. Дж.У.Пікерсґілл.

Але з часом тяжке піддалося, незроблене поробилося, мода прижилася, а Канада стала вельми вдячна своїм новим робітним громадянам. Віддячила Канада і щойно утвореній суверенній Україні: 2 грудня 1991 року Прем’єр-міністр Братан Малрупі заявив, що Канада визнає Україну, як незалежну державу і розпочинає переговори про встановлення дипломатичних відносин. Тоді Канада стала другою державою, яка визнала незалежність України.

Блаженний Папа Іоан Павло ІІ з нагоди 89-го Всесвітнього дня міграції висловився, що «емігранти мають визнавати свій обов’язок шанувати країни, які їх приймають, і поважати закони, культуру і традиції народу, який їх приймає. Тільки тоді буде переважати соціальна гармонія». Хочеться вірити, що Його Святість мав на увазі канадійських українців…

Останні новини