Блоґ Павла Береста. Про духовне й гріховне_image

Блоґ Павла Береста. Про духовне й гріховне

В УПЦ МП розколу не буде

27.02.2012, 19:38

Незважаючи на резонансну інформаційну війну, яка вилилась на шпальти ЗМІ в останні дні й точилась між «промосковською» й «проукраїнською» частинами УПЦ МП, можна сказати, що конфлікт в цій церкві завершується. Москва втримала церкву на своїй орбіті впливу, з якої УПЦ мала шанси зійти, й тепер буде поступово збільшувати свою присутність в Україні.

Незважаючи на резонансну інформаційну війну, яка вилилась на шпальти ЗМІ в останні дні й точилась між «промосковською» й «проукраїнською» частинами УПЦ МП, можна сказати, що конфлікт в цій церкві завершується. Москва втримала церкву на своїй орбіті впливу, з якої УПЦ мала шанси зійти, й тепер буде поступово збільшувати свою присутність в Україні.

Синод 21 лютого поставив, якщо не остаточну, то дуже важливу крапку в протистоянні між прихильниками автокефального курсу розвитку УПЦ МП й проросійськими силами, які хочуть ліквідувати статус «самоуправної з широкими правами автономії» в церкві. Спочатку, за повідомленням джерел з самої УПЦ, на цьому синоді планувалось обговорювати два основні питання: вивести з постійних членів особистого секретаря й праву руку митрополита Володимира - архієпископа Олександра (Драбинка) та визнати недієздатним самого митрополита. Для цього планувалось або створити відповідну комісію, уповноважену вирішити це питання, або оперативно ухвалити рішення про недієздатність голови УПЦ МП, використовуючи внутрішній церковний ресурс.

Знаючи про такі наміри, Володимир надсилає лист до членів синоду, в якому пише, що проведення цього засідання є недоцільним. «Скликання Священного Синоду УПЦ, згідно з п. 3 розділу IV Статуту про управління УПЦ, належить виключно до компетенції предстоятеля Української православної церкви (містоблюстителя)», — було зазначено у листі, а митрополит такого дозволу не давав.

Проте, церковні канони, як і світські закони, як дишло. З історії відомо багато прикладів, як в православній, так і в католицькій церкві, коли одні й ті самі правила по-разному трактувались, в залежності від насущних потреб владоможців.

Тут слід відмітити, що в УПЦ МП всі сторони конфлікту найбільше бояться нового розколу. «Автономісти» розуміють, що в разі виникнення відкритого конфлікту вони отримають статус «неканонічних» й «розкольників», а Москва не хоче посилення впливу УПЦ КП, до якої, скоріш за все, ті приєднаються. Крім того, РПЦ не зацікавлена, поки що, в знятті вивіски «українська» зі своєї філії в Україні.

Тому, щоб все відповідало букві канону, перед самими зборами, архієреї завітали всім синодом до лікарні в який знаходиться хворий Володимир. Поскілкувавшись з ним, та отримавши «особисте благословення», всі формальні процедури були вирішені, й синод відбувся. Як розповів потім один з учасників зустрічі: «Митрополит Володимир має право змінювати свою думку…». А враховуючи той фізичний стан, в якому перебуває митрополит, можна тільки здогадуватись, як все було насправді.

На синоді було прийняте тільки одне з двох резонансних рішень. Скоріш за все, не було створено комісію щодо стану здоров'я Володимира, оскільки це викликало б нову хвилю обговорення в суспільстві й ще більш прискіпливу увагу ЗМІ до подій в церкві. А цього ініціаторам синоду не потрібно.

Усунувши архієпископа Олександра (Драбинка) з усіх ключових посад, проросійські сили, з одного боку прибрали конкурента, з другого показали всім – хто в церкві «хазяїн». В мотивації до його звільниення з посади голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ МП та з посади головного редактора офіційного сайту церкви, сказано наступне: «він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без того ставляться до нашої Церкви з необгрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого. Він дозволяє собі недвозначно порочити своїх співбратів-архіпастирів, членів Священного Синоду УПЦ, організовує публікацію в антицерковних ЗМІ строго конфеденційних церковних документів, призначених для ознайомлення виключно членам Священного Синоду..».

Отже, видавши це за особистий конфлікт, організатори змогли заручитись підтримкою навіть тих єпископів, які також вважаються наближеними до Володимира. Так, після синоду, керуючий справами УПЦ, архієпископ Митрофан заявив: «владика Олександр не правильно коментував рішення Священного Синоду. Представляв все, що діється на Синоді як захоплення влади в Церкві, відсторонення Блаженнішого Митрополита Володимира від управління Церквою… Були і інші подібні висовування, які несли багато не зрозумілого і проблемного в церковному середовищі».

Слід відмітити, що хоча прихильники курсу архієпископа Олександра (а по суті митрополита Володимира) є як серед ієрархів, так і серед багатьох священників, але зараз можна вважати конфлікт завершенним. Ніхто в УПЦ МП не хоче розколу, всі його бояться. Й як, за часів Володимира, промосковські сили вимушені були терпіти всі дії щодо закріплення автономії церкви, так і зараз, при фактичному правлінні промосковського синоду, всі будуть пасивно спостерігати за збиженням УПЦ МП та РПЦ.  

Цікавим є й той факт, що церковно-ідеологічний центр - Московська Патріархія абсолютно «усунулась» від цієї ситуації. Окрім скупих слів патріарха Кирила, про те, що «Володимир є недієздатним», звідти немає якихсь офіційних чи напівофіційних. Як відзначив релігієзнавець Анатолій Бабинський: "Це свідчить, що ситуація їх цілком влаштовує. Більше того, вони зажди зможуть сказати, що УПЦ - самостійна Церква, а «ми не втручаємось, ви ж бачите». Фактично так і є, український єпископат сам керує церквою і сам вирішує, що їм робити доцільніше. Звісно, якщо б процеси були іншими, ніж сьогодні, то заяви й втручання з боку Москви були б. Але все пішло за необхідним сценарієм, тому немає потреби прямого впливу".

В такій ситуації, саме питання – хто буде наступником Володимира – встрачає свою актуальність. Незалежно від того, буде це митрополит Одеський Агафангел, Донецький Іларіон, Чорнобильський Павло, чи хтось інший - поставленні вони будуть на цю посаду активною проросійською більшістю в керівництві церкви. А тому виконуватимуть ту роль та функцію, яку від них очікує Москва. А саме: ліквідація всіх надбань «самоуправління» за двадцять років керівництва церквою митрополитом Володимиром.

 

Коментар експерта: релігієзнавесь Анатолій Бабинський

Думаю, ніхто не скаже, як саме далі будуть розвиватись події, але "бліцкріг" вже проведено. Синод, й сам факт його скликання, показав, що рішення і далі можуть (і будуть) спокійно прийматись, не зважаючи ні на які перепони, чи якісь заяви з боку Блаженнішого Володимира. В УПЦ МП на сьогодні існує панічний страх розколу: головна ціль - зберегти Церкву в такому вигляді як вона є, незважаючи на те які процеси відбуватимуться. І їх можна зрозуміти.

Але проблема тут не тільки в самій УПЦ, це системна проблема цілої Православної Церкви у світі. Проблема в тому, що немає чітких "правил гри" (це стосується і питання автокефалії).

Більшість парафій УПЦ МП навряд чи згодяться з тими шовіністичними поглядами, які проголошує митрополит Агафангел, і якщо в майбутньому курс УПЦ зміниться на будівництво "Русского мира", чим не займався митрополит Володимир, то можна чекати реакції саме від церковного народу і провінційних священиків. І в цій ситуації Україна унікальна, бо тут є доволі потужна структура УПЦ КП, яка в цих процесах може зіграти значну роль. 

Написано для "Український тиждень"

 

П.С. Після виходу матеріалу з'явилось інтерв'ю бл. Володимира про те, що розколу в церкві немає.

Так ніхто особливо й не сумнівається про розкол. Тут справа в тому, що всю церву ведуть до Кремля, а вона й пручатись не збирається. Кожен бо за свій теплий прихід й щедрих парафіян переймається, а не про глобальні питання..

Останні новини