2 травня у Ватикані відбулася зустріч блогерів, організована з нагоди беатифікації Івана Павла ІІ. З посеред 150 учасників, із країн центральної та східної Європи вибрали лише 9 осіб. Зрештою, це можна якось пояснити – більше уваги варто приділяти блогерам із тих країн, де вже мало хто ходить до церкви.

Не цілком було зрозуміло, яку мету ставлять перед собою організатори конференції. Очевидно, що гріх було би не скористатися присутністю у Римі сотень тисяч паломників, включаючи блогерів. Адже майже жодних затрат на проведення такої зустрічі не було потрібно. Але чого можна досягнути, зібравши на пів дня півтори сотні незнайомих між собою людей?

У вступній частині організатори конференції та кардинал Джанфранко Раваці, президент Папської ради у справах культури, наголосили, що тут зібрали християн, а не лише католиків. Що це зустріч з метою діалогу між культурами і цінностями. Це не навчання, як ефективніше блогувати, а зустріч особистостей, котрих Церква прагне зробити своїми партнерами у цей вік цифрових технологій. Церква без остраху повинна більше ангажуватися у спілкування на блогах, зрозуміти і освоїти цю нову культуру комунікації, тощо.

Ми слухали священиків та спікерів, вибраних організаторами заздалегідь із числа учасників, і щораз більше виникала підозра, що тут намагаються шукати шляхи, щоб якимось чином прикликати до порядку, зробити контрольованими партнерами тих блогерів, котрі цілком незалежні від церковних структур і ЗМІ, тому пищуть що і як хочуть. Нарешті одна англійка не витримала і наприкінці зустрічі прямо запитала, чого хочуть від цих незалежних – адже нікому із нас не потрібні жодні дозволи, погодження та реєстрація, щоб випускати свої думки в інтернет. Її запитання залишилося без відповіді – формально вже через брак часу на дискусію.

Але параноя загрози бути контрольованими, як і манія якогось віртуального пресингу серед учасників конференції не відчувалися. Більшість доповідей були цікавими.

Наприклад: один француз сказав, що їхня преса зазвичай негативно ставиться до Церкви і церковних справ. Але завдяки позитивно налаштованим блогерам ситуацію вдалося навіть трішки переламати у бік позитиву.

Словачка з Мадриду та італійський священик розповіли, як використовувати соціальні мережі для реальної комунікації, залучаючи таким чином молодь у релігійний дискурс.

Найцікавішим був виступ молодого голландського священика із малого села. Він почав писати на блозі про «Зоряні війни» — популярний серед підлітків фільм, та інші молодіжні теми. Через пару місяців його блог вже мав десятки тисяч відвідувачів, абсолютна більшість котрих ніколи не ходили до церкви. Його критикувало багато священиків. Але він говорив, що перш ніж розмовляти з людьми про справи Віри, з ними треба знайти спільну мову, спільні інтереси. Пишучи про те, що цікавить людей і поступово подаючи оцінки різних подій з релігійної позиції, він отримав 40 тисяч активних слухачів. Додатково до своїх 200 традиційних парафіян, котрі звикло ходили до церкви і куняли на недільних проповідях.

Щоб зловити рибу, потрібна відповідна наживка, на сухий листочок нічого не впіймаєш. Господь наказував священикам ловити людей. Отже треба мати наживку, яка їх зацікавить. Якщо підлітки грають в комп’ютерні ігри, дивляться фільми про гобітів — то треба ці речі знати і говорити про них, з врахуванням релігійних, моральних аспектів.

У Нідерландах було багато критики з приводу планованої беатифікації Папи Римського, а виявилося, що це від браку інформації. Люди попросту не розумілися на цьому питанні. Наприклад, запитували, чи для беатифікації конче потрібно спочатку померти. Тому він вів прямий інтерактивний інтернет-репортаж із площі Св.Петра, відповідаючи на запитання.

Священик – ватиканський чиновник, котрий модерував другу частину конференції, запевнив, що їм бракує зворотнього зв’язку із віруючими. Ватикан посилає месиджі, але не може оцінити реакцію. Частково у цьому можуть допомогти блогери, котрі слідкують за інформаційними ресурсами Церкви і оперативно їх розповсюджують. Перекладаючи при цьому із сухої офіційної на живу повсякденну мову. Блогери, як і всі християни покликані бути місіонерами.

Наприкінці ватиканські офіційні особи запевнили, що отримали від зустрічі багато неочікуваних вражень і навіть сюрпризів. Їм вдалося безпосередньо побачити незалежних блогерів, цікавих особистостей. Котрі мають свободу висловлювання, розкіш спілкування та діалогу із своїми читачами. Церкві цієї культури вже давно варто було у блогерів повчитися, організувавши подібну зустріч. Адже починаємо проповідувати в епоху цифрових комунікацій.

Архиєпископ Челлі, президент Папської ради з соціальної комунікації, подякував блогерам, котрі фактично добровільно і безкоштовно роблять велику справу для Церкви. Навіть ті із них, котрі у робочий свій час є професійними журналістами.

Висновок – бути блогером це класно! Особливо якщо тебе хтось читає.