Блог Тараса Антошевського_image

Блог Тараса Антошевського

Суб'єктивний погляд на об'єктивні речі

Історик, журналіст, публіцист і просто львів'янин

Вибір є — головне відірватися від стереотипу, що вибору нема

30.07.2014, 01:59
Чому сьогодні говорять лише про дві потенційні кандидатури на майбутнього предстоятеля УПЦ (МП)? Хіба вибір між МП і МП це вибір? Чи може варто пошукати за іншими кандидатами?

З наближенням до елекційного Архиєрейського Собору УПЦ (МП) інтерес до потенційних кандидатів на предстоятеля цієї Церкви зростає. Чиновники «від релігії» застерігають соборових отців – не пробуйте повторити Харківський собор 1992 р. А журналісти все намагаються вияснити: хто – Антоній чи Онуфрій? Їм, по великому байдуже, але інтрига виборів заманює.

Цими днями мене декілька раз видзвонювали колеги з різних видань із запитаннями на цю тему. І знову я повторив свою думку, що вибір між цими двома особами – це вибір між МП і МП (як колись між Кучмою і Симоненком). Обидва владики неодноразово доводили свою вірність Москві і це їхнє право. Під їх проводом УПЦ (МП) так і не відважилася засудити режим Януковича за вбиство українців на Майдані. Зрештою, якщо вірити певним матеріалам у ЗМІ, вони навіть свого предстоятеля не змогли (чи не захотіли?) захистити. А що вже говорити про оцінку нинішніх подій і реакцію на участь духовенства УПЦ (МП) у терористичних актах? Напевно, коли священик підвозить набої і зброю терористам на блок-пости, переховує терористів, публічно підтримує сепаратистський рух чи очолює бойовий загін, який нападає на виборчу дільницю, це менше зло для Церкви, ніж коли священик пішов до іншої конфесії (з якою офіційно триває діалог!) на богослужіння.

Кажуть ще, що владика Павел з Лаври дуже хоче очолити митрополичий престіл. Але як його вибирати, коли він зрадив своїм же словам вірності режиму Віктора Фйодоровіча – обіцяв з ним бути до кінця, кінець прийшов, а владика Павел і не збирається за своїм ідолом слідувати. Напевно тепер вже й владики Агафангел Одеський і Іларіон Донецький залишаться в минулому як екс-кандидати.

І в цій ситуації я вкотре ставлю запитання: а чому зациклилися лише на цих особах? Хіба в УПЦ (МП) немає інших осіб, які достойні очолити цю Церкву і не зробити з неї знову екзархат РПЦ? Чому, скажімо, не владика Софроній, який сміливо засудив агресію Путіна проти України? Чи може когось з владик з Поділля або Волині, де існує левова частка дійсно діючих парафій УПЦ (МП)? Багато чув хорошого про Луцького митрополита Ніфонта чи про Хмельницького Антонія. Або, наприклад, митрополит Симеон з Вінниці. Мені заімпонувало його нещодавнє інтерв’ю, де владика відкрито висловив свою оцінку подій на сході України. З певними речами можу не погоджуватися, але принциповими є слова про необхідність захисту української землі від будь-яких ворогів. І владика Симеон чітко розділяє: «на Сході проти української армії воюють дуже різні люди. Серед них є іноземні і свої доморощені найманці, які воюють за гроші, грабують, знущаються над людьми, вбивають. Таких, безумовно, можна назвати не лише сепаратистами, а терористами. З терористами в усьому світі розмовляють зрозумілою для них самих мовою – мовою сили. Але є серед воюючих й прості люди, одурманені пропагандою». Та й своїй єпархії він відразу присмерив священиків, які намагалися проти України виступати.

Так що в УПЦ є серед кого вибір робити, бо є достойні владики, за якими стоїть реальна паства, а не бізнесмени-політики сумнівного походження.

Зрештою, вибір нового глави УПЦ — це не лише справа цієї Церкви. Це виклик для всієї України. Бо як показало недавнє минуле, негаразди у цій спільноті негативно відбиваються на релігійному житті загалом і на інших конфесіях також. І якщо в ній не відбудеться переоцінка процесів і кадрів, то й далі щораз виникатиме запитання: «5 колона» чи все таки УПЦ?

Останні новини

Вчора
03 грудня