Давно хотіла написати про те, як живуть греко-католики Сумської області. І ось нарешті зібралася розказати про охтирських нафтовиків.

Парох громади Введення в храм Пресвятої Богородиці УГКЦ в місті Суми отець Аристарх Дядя запросив мене цікаво провести свято Миколая.

По плану було: літургія в Сумах в квартирі отця (таке «дивне» місце обрано тому, що в нашому місті більше 5 років греко-католикам не дають землю для будівництва церкви), потім – літургія в Охтирці (до-речі, також в хаті вірних), а потім – на нафтобазі в Охтирському районі поблизу села Хухра.

Святий Миколай подарував того дня просто чудову весняну погоду: сонечко та високе блакитне небо. Це було так приємно після кількох днів теплого грудневого дощику та суцільної сірості!

Вже шостий рік на нафтобазі є каплиця УГКЦ – її організували самі працівники у колишній "ленінській кімнаті".

Отця для служби нафтовики чекали на 17.30, а тому їхали вже в темряві – крізь туман і по слизькій дорозі.

В такій ситуації всі дискусії, щодо того чи потрібна священику машина, здаються просто безглуздям. Все ж у наш час автомобіль – це засіб для пересування. Правда, ввечері він ледь не змусив засумніватися в цьому…

Зізнаюся, я була просто вражена побаченим: по бездоріжжю заїхали на територію нафтобази, під’їхали до непримітної будівлі, увійшли в середину (довгий коридор, тьмяне світло, запах… ну такий, як і має бути у виробничому чи підсобному приміщенні).

Але коли зайшли до самої каплиці – я просто остовпіла: світло, чисто, гарно.

Аж не віриться, що все це облаштували просто робітники нафтобази. До-речі, більшість з них – вихідці із Івано-Франківської області. Вони самі дізналися контакти греко-католицького священика на Сумщині, домоглися приміщення для каплиці і регулярного проведення богослужінь.

Більше того, вони навіть побудували ще одну каплицю – на кордоні Сумської та Полтавської областей. Кажуть, хотіли залишити згадку про себе. Правда, місце обрали не дуже вдале – до найближчого села 2 кілометри.

Набралася нахабства трошки пофотографувати. Правда, фото вийшли не дуже вдалі, але загальну картину відтворюють.

Приємно вразило, що на богослужіння після важкого робочого дня прийшло кілька десятків чоловік. Як потім розповів о. Аристарх, коли в гості до нафтовиків приїжджав владика Степан (Меньок) - Донецько-Харківський екзарх, на службі було більше 100 чоловік: люди повністю заповнили каплицю та коридор.

Служба закінчилася, спілкування «в кулуарах» також. Але «найцікавіше» виявилося попереду.

Сіли в машину (що за марка – не знаю, але малесенька і китайська), виїхали за ворота, повернули не туди… і застрягли посеред величезної калюжі, яка в темноті здавалася просто маленькою калюжкою.

Вийшовши з машини – промочили ноги. Отець Аристарх взагалі провалився ледь не по коліно…

Уявіть таку картину: темно, туман, справа – ліс, зліва видніються насоси, котрі качають нафту, та далекі ліхтарі…

Ось тут в голову прийшла думка: священикам треба давати пожертви не на малесенькі дешеві китайські автомобілі, а на позашляховики. Бо на українських дорогах, особливо в глибинці, різне буває…

День закінчився дуже приємно: нашими рятівниками стали нафтовики, котрі буквально на руках винесли машину на сухе місце, та ще й скло промили теплою водою.

В Суми ми дісталися на пару годин пізніше, ніж планували, зате без пригод. І це було справжнім чудом!