Шість років тому молоді люди Олександр (22) та Дарія (18) познайомилися в одній он-лайн грі в Інтернеті, де були ярими супротивниками. Він був на стороні білих сил, вона чорних. Початок знайомства переплітається з цими сьогоденними подіями, які відбуваються у сучасному житті. Віртуальність перейшла у реальність.

-Коли ми познайомилися Даші було 12 років, а мені - 16, - розповідає Олександр. - Ми майже щодня листувалися, спілкувалися на камеру...З кожним днем звичайна  віртуальна дружба переростала у щось більше. Через три роки такого спілкування, ми вже зрозуміли, що час і в реальності зустрітися. На той момент я вже навчався в Острозькій академії, на факультеті філософії, і відкладав всю свою стипендію, аби купити за неї квитки на потяг до Росії.

Дізнавшись про те, що їх син поїде у Москву, і може привезти потенційну московську невістку батьки були у шоці. 

-Сину, схаменися, що ти собі здумав, - казали вони мені. - Невже немає в нашій області, чи взагалі по Україні дівчат? Дивися скільки їх навколо тебе ходить, і в університеті є.  Вибирай яку хочеш - це вони твердили декілька років. Але я з самого початку сказав, що мені подобається ота дівчина з Москви. На що знову чув «о кацапка» це дуже  погано, тим більше ти в Хмельницькій області  живеш, в Західній Україні, що люди скажуть. Батьки дуже довго були проти, особливо в той момент коли я остаточно вирішив, що поїду в Москву. Вони довго відмовляли, багато було вдома скандалів, істерик зі сторони мами.  Вона казала, що багато хто взагалі звідти не повертається, тим більше живими. Одного разу я пішов за квитками, і поставив батьків вже перед фактом. Я їду, і все, мене вже не зупинити.

Як розповіли Олександр та Дарія, перша зустріч була дивовижною, вони поглянули один одному в очі, і зрозуміли, що мають бути разом. Про свого таємничого віртуального та вже реального друга Дарія батькам не розповідала спочатку. Дізнавшись про українського кавалера, особливого задоволення та радості у них не було.

-Мої батьки також були дуже проти наших стосунків, тому що обидва живуть в Москві, мають серйозні зв’язки, забезпеченість, - розповідає Дарія. - У їхніх планах було влаштувати мене на гарну роботу, де можна було зробити непогану кар’єру. Розмірковували про Сашка традиційно -"понаїхали" до столиці, і без вас тут нормально. Ну що ти з нього візьмеш, що він тобі може дати у своїй провінції, а у нас ж, Москва. Аби я хоч якось відволіклася від свого милого, було вирішено відправити мене закордон помандрувати, аби я побачила світ, країни, трохи поїздила по Європі, подивилася як всі нормальні люди живуть. Але не тут так все і було. Замість того, щоб це в мені щось змінило, та зачепив мене багатий світ, воно мені допомогло від них поїхати. Закордоном я багато спілкувалася з людьми, формувала свою точку зору, мені допомагало гарне знання іноземної мови. Там, я могла порівнювати російські медіа та європейські. Картинка, новини кардинально відрізнялися від тих, що я бачила у Москві...

Час минав, в Україні  відбувалися події на майдані. Всю цю інформацію по телебаченню Дарія порівнювала також з тими новинами, що їй розповідав Олександр. Він виходив на майдан підтримувати країну та зміни у ній, дівчина про це розповідала своїм батькам, а вони лише ще більше її сварили, що це не вірний вибір.  

-Події в Україні змінили остаточно мої погляди на життя в Москві, - каже Дарія. -Я повідомила батькам, що ми з Сашком твердо вирішили жити лише в Україні. Батьки сказали, якщо ти поїдеш з ним, то від нас не отримаєш ніякої допомоги, і все повинна будеш робити сама. А якщо залишуся то матиму окрему квартиру, машину та інше....Я не піддалася, навіть вже й Сашкові пропонували перевестися до Москви і з часом вести викладацьку діяльність, але ми настояли на своєму. Наостанок вони називали мене бандерівкою, але нічого, я навіть цим гордилася. Мене дуже дивувало їхнє ставлення до подій та взагалі до України, маму ще якось можна зрозуміти, адже вона росіянка, хоча й не зовсім. А мій тато ж родом зі Львову, й вся його родина звідти…В Україну ми переїхали перед самим активним майданом, перед початком основних трагічних подій…  

Навесні пара одружилася. Було все без пафосу. Лімузину, білої сукні, помпезного застілля не було. Пара обмежилася лише скромним розписом та вінчанням в українському стилі. Як  подружжя пояснило, не до великих святкувань, коли в країні йде війна. Батьків з Росії на доньчиному святі так і не було. Зараз молоде подружжя проживає в Ізяславі разом з батьками Сашка, але звісно ж мріє "звити своє власне гніздечко". Свекруха вчить молоду невістку готувати український борщ та пекти пампушки, вона у свою чергу досить гарно переймає досвід старшої господині. Дарія хоче вступити до Острозької академії, а Олександр цьогоріч закінчив магістратуру й сподівається з часом правити українською мовою у храмі. Адже з 9 років був у церкві помічником священика, і є дияконом Хмельницької єпархії Української православної церкви Київського Патріархату, а його дружина планує йому у всьому допомагати. Нещодавно Дарія отримала громадянство України та успішно вивчає українську мову, і від цього родина Леськів щаслива. Тепер у нас на одну українку стало більше.

Валентина Марцонь

,