27 вересня святкуємо величну подію - віднайдення Життєтворного Хреста Господнього. Життєтворний, бо через принесену на ньому добровільну жертву Єдинородного Сина Божого людство знову отримало дар вічного життя, що було втрачене через гріхопадіння Адама та Єви. Однак, щоб отримати цей безцінний дар, необхідно добровільно взяти на себе цей хрест і гідно нести його до кінця свого життя.

«Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде услід за Мною», - закликав Своїх учнів Христос.

Отже, нести свій хрест - це вільний вибір кожної людини, а хто хоче йти за Ісусом, мусить зректися себе. А це значить - визнати свою духовну вбогість, безсилля, безпорадність і безвихідь, тому необхідно повністю віддатися на святу Божу волю та без жодних вагань і нарікань на всі труднощі нести свій хрест.

Так, дорога християнина - це завжди, образно кажучи, шлях на Голгофу, бо іншого шляху до спасіння не існує! І ця дорога, за наукою Спасителя, вузька і терниста, в кінці якої - тісні ворота до вічного щасливого життя. Її можна сприймати як і легкий шлях, якщо довіритися проводу Самого Христа. А Він сказав: «Візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від мене, бо Я - лагідний і смиренний серцем, тож знайдете спокій душам вашим».

А чи насправді ми, християни, хочемо і змагаємо йти важкою дорогою? Та ми все робимо і готові віддати все, щоб ніколи, ніде і ні в чому не мати найменших клопотів, проблем, болю і страждань. При можливості ми готові відвідати всі відпустові святі місця, поклонитися найбільшим святиням і поцілувати всі чудотворні ікони та мощі всіх святих, пожертвувати великі суми для різних відправ у визначних лаврах та монастирях, лиш би нам і нашим дітям було добре, тут, на землі... Великою мірою до цього заохочують і підтримують вірних священнослужителі відповідними науками, наводячи приклади чудесних зцілень і Божої допомоги. Тому тема боротьби з гріхами відходить на другий план.

А Христос не прагнув для себе статків, комфорту, насолод і втіх, Він ні від кого не чекав почестей, похвали та слави, а лиш одного - врятувати кожну людину і весь світ. І на Голгофі Він це вивершив.

Поруч з Ісусом було розіп'ято ще двох розбійників. Їхні страждання та муки були однаково важкими та нестерпними. Та результат несення ними своїх хрестів був для них зовсім протилежним: розбійник, котрий розкаявся, за словом Христа, першим увійшов до раю, а той, що не розкаявся, - пішов до пекла на вічні муки. Отже, не кожен хрест, тобто, не кожне несення хреста є правильним і спасенним.

Так, хрест у духовному житті - це скорбота, приниження, зневага, осміювання, очорнення і т. д. Як цьому не противитися, з цим не боротися, а зі смиренням сприймати? Сприймати як засоби для викорінення своїх гріхів, для очищення свого серця від їхнього згубного бруду. І тільки в такому випадку зможемо разом зі св. ап. Павлом сказати: «Мене ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розіп'ятий, а я - світові». І тільки таке наше розп'яття врятує нас.