Європейський “HOMO SOVIETICUS”

В ці місяці відбуваються досить тривожні тенденції. На жаль, привид комунізму продовжує бродити по Європі у формі популізму та нових політично-соціальних гасел, які пропонують швидкі рішення, базовані на людській глупоті. 

З одного боку, для багатьох тверезо-мислячих людей, що хоч трішки орієнтуються в історії та політології, досить дивним є те, що в ХХІ столітті, у 2014-2017рр. ми маємо подібні настрої, що і в 1914-1917 рр., але, з іншого боку, якщо починаємо аналізувати самі процеси у суспільстві, то немає чому дивуватися.

Отож, у чому парадокс, що нераз освічені народи вибирають ідіотів-популістів у владу? Чому угорці, спершу вибрали союз з Гітлером у 1930-х роках, окупувавши в нашій версії історії, а, в їхній, зайнявши частину Закарпаття та Чехо-Словаччини, яке згодом принесло повну руїну політичну та економічну, знову вибирають право-радикальні течії, керовані не раз примітивними популістами, що навіть в школі погано навчалися, не кажучи про те, щоб отримувати якісь наукові відзнаки чи досягнення, відкриття та інновації на рівні премії Нобель? Чому до  влади на рівні президента вибирають русо-фільського президента, який є скептиком щодо Європи, та проголошує більше наближення   до Росії, яка у середині ХІХ століття не надала якісь інвестиції чи допомогу, а, навпаки, вислала царські війська для “пацифікації” угорської аристократії, чи винищувала угорців під час ІІ світової війни, згодом встановивши свій режим маріонеток, та заливши кров’ю угорців, що бажали свободи та демократії, у Будапешті у 1956 р.?

Чому більшість знає російську мову, якою розмовляли окупанти та арештовували інтелігенцію та провід даних народів, але так важко мати взаємоповагу і вивчити кілька слів українською, будучи громадянами України, хоча у сусідніх державах, де проживають по 100-200 тисяч українців, то немає жодної школи чи навчання українською?

Чому славний народ Чехії вибирає особу, яка теж йде на зближення з Росією, буцім-то забуваючи про окупацію, арешти, гулаги, виселення та загибель волелюбних чехів під час Празької Весни 1968 р., коли їхню свободу, як і в Будапешті в 1956 р., задусили совєтсько-російськими танками Т-34, та, за допомогою секретних служб, винищили в автокатастрофах та чи отруїли усе покоління реформаторів?

Чому уряд Румунії, що проводив на Буковині жорстку антиукраїнську мовну політику в ХХ столітті, забороняючи розмовляти по-українськи навіть на вулиці чи в церквах, і з бюджету якого, не фінансується жодна українська школа для українців, теж протестує проти того, щоб в Україні в румунських школах було кілька курсів більше державною мовою України?

Чому всі хочуть, щоб українці вибачалися за різні конфлікти в першій половині ХХ століття, хоча усі уряди тогочасні в Східній Європі співпрацювали з Гітлером в тій чи іншій формі на офіційному рівні і, якщо була можливість та бачили слабкість інших сусідів, то ділили території інших національностей ще до 1941 року?

Чому серед італійців, німців чи французів є так багато скептиків щодо України і створюють собі міфи про “Grande Russia”, хоча більшість з них не здатна знайти на географічній карті Україну чи країни Балтії, не кажучи вже про те, щоб знати загальні факти їхньої історії.

В європейських медіа Майдан подають часто як певний шабаш якихось радикалів, а не прагнення українців до європейської цивілізації. Якісь паради з димовими шашками збирають більше медіа, аніж наукові конференції, що формують думаючого громадянина. На реальних виборах в Україні усі право-радикальні сили набрали менше, аніж один Рабіновіч.

На жаль, замість того, щоб розбудовувати спільно демократичну Європу та знищити етнічні кордони, і прямувати до єдиного європейського паспорту, спрямувати усі потенціали народів для розвитку, то багато-хто мислить на рівні імперського минулого своїх народів на рівні середньовіччя. Це стає не просто баластом для нового покоління українців, поляків, італійців чи німців, але і великою небезпекою для усієї Європи. У випадку війни може бути техногенна катастрофа при наявності атомних станцій, хімічних заводів та підприємств. Багато-хто бажає побавитися в "імперські амбіції", як тільки бачить проблеми в сусідніх народах. 

Багато східно-європейських політиків, що пропагандують нетерпимість до України, не позбулися синдрому меншовартості: вони плазують перед сильнішими державами, що інвестували в них кошти для економіки, але не позбулися зверхності щодо інших народів, над територіями яких їм вдалося певний час вистановити контроль. Більшість з них хворі на "імперську бацилу", тобто прийти на землю інших і закріпачувати їх силою армії і поліції проти цивільного населення. Тому і копіюють моделі поведінки російських маріонеток щодо України. Багато-хто потирав руки, коли розпочалась війна на донбасі з надією, що Україна повністю ослабне, і матимуть змогу роздерти молоду державу на шматки, хоча імітували дружбу з Україною. Але трішки все пішло не так: тому перейшли до більш послідовної стратегії, щоб ослабити Україну і на західному кордоні (або і фронті). В таких керівників інвестуй чи не інвестуй, все-одно отримаєш такий самий нульовий результат.

Щоб зрозуміти дану ситуацію меншовартості, то потрібен додатковий аналіз європейської політики.

З чим прийшов Європейський Союз у Східну Європу?... Надав кошти для розвитку інфраструктури, модернізував заводи, усучаснив науку, профінансував освіту та медицину, підняв сільське господарство, інвестував в соціальні та культурні проекти. Зробив реформу децентралізації, щоб розвивались місцеві громади. Основний факт: тривалість життя східно-європейця збільшилась з 60 до 77 років, маючи пенсії, страхівку, обслуговування і так далі. Все це можна продовжувати. Мігранти з Азії та Африки, південної Америки чи з країн пост-совєтського табору бажають потрапити у Європу, бачачи високі стандарти життя, бо нічого кращого поки-що людство не видумало. Виникає питання: то чому  ж має зростати скептицизм? Чому вибирають філо-російських політиків, забуваючи, що Росія ніколи нічого доброго для них не зробила, лише танки, арешти, винищення провідників та зупинивши розвиток даних країн на 40 років, які відстали від західних сусідів.

Чому б не поставити питання і по-іншому: Європейський Союз, заснований у західній Європі, багато що зробив для розвитку Східної Європи. А що зробила східна Європа для Європейського Союзу, крім зростання скептиків та вар’ятів-популістів на чолі держав?

Чому демократія сприймається як слабкість, а груба сила викликає повагу? Гітлер, потрапивши у Відень, описує у “Майн кампф”, що він розчарувався в демократії, бо через неї у Відні це був хаос, а не держбудівництво. Багато-хто досі сприймає людське право брати участь у державо-будівництві як слабкість та хаос.

Людина, яка має високу культуру та освіту, то прагне від держави гарантій свободи та права, а менш освічена, то різні програми державного патронату та інституцій, що мають робити за неї те, що в змозі і в силах кожного громадянина.

Є кілька видів причин так-званого євроскептицизму.

Перша причина: це інституційно-ідеологічна. Соціалізм та комунізм базувалися на державному патронаті, тобто що основа для них – це централізоване державне управління та планування, соціальні виплати та гарантії. Загалом, економічний розвиток визначала державна бюрократія через різні інституції та державні.

Звикнувши до соціалістичного державного патерналізму, багато східно-європейців “плавно” потрапили під патронат Євро-Союзу, який щедро надавав допомогу через проекти та фінансування різних програм. Завдяки їм, біля 7 відсотків з них стали підприємцями, але більшість продовжила бути працівниками чи робітниками. Європа була щедра і на соціальні програми, завдяки яким можна було сидіти вдома, дивитися телебачення, їсти поп-корн, та нарікати на все і всіх.

Євросоюз, допомігши модернізувати економіку східних держав, для подальшого розвитку поставив одне завдання – потрібно працювати. Тому в центрі розвитку є людська гідність та свобода, права та власна ініціатива. Але чи зуміли східно-європейці, і навіть українці, користуватися своєю свободою щодо підприємництва, релігії та політики?

Чому вибирають примітивних осіб у владу?

З іншого боку, євроскептицизм сильно розвинувся і серед громадян західно-європейських держав. Особливо тому посприяла незрозуміла міграційна політика, яка вийшла з-під контролю. Чимало осіб отримало європейський паспорт, але не розділяє європейські демократичні цінності.

Тому, одна з перших причин вибору, необізнаність. Пропаганда перемагає мудрість в короткостроковому періоді. Майже всі популісти втрачають рейтинг до року-два, проте досягають свого: отримують мандат влади на 4-6 років. Переважно популісти, що мають поведінку наполовину дружню зі здоровим глуздом, не є нерозумні люди: проте вони майстри у тому, щоб вживати глупість інших. Їхня методика - це отримати владу завдяки структуризації та систематизації глупоти інших.

Людина, яка не реалізувала себе в науці чи праці, бажає високого статусу в суспільстві через політику, тобто збирати податки та розподіляти їх на власний розсуд, не раз розкрадаючи, але оправдовувати це різними ідеологіями.

Тому, щоб бути обраним до влади, треба не бути дуже мудрим, а більше голосніше кричати. Бо мудрість то синомім до скромності. Їхня засоби - це привертати до себе увагу скандалами, заявами, парадами та димовими шашками. Хоча їхня реальна продуктивність в житті - майже нуль.

Пам'ятаймо одне:

Як сказав Аристотель, демократія має одну ваду: в ній мудрець і дурень мають один голос у виборах. І все залежить більше не від інтелектуального рівня людини, а від організаційності тої чи іншої соціальної групи.

Ідіоти-популісти мають ідею, яку можна подавати під різними формами, але однакову за змістом – це жити за чужий рахунок.

Тому тут потрібна не наука, а гасла. Російські націоналісти, пропагандуючи національну ворожнечу, можуть атакувати якогось киргиза, який виростив своїми руками гарбузи і продає їх для самих же росіян та годуючи їх доброю продукцією, але не атакують своїх владних корупціонерів, які вивозять гроші і капітали з Росії, грабуючи реально своїх же людей. І лише через причину, що буцім-то визнають російський патріотизм, але грабують своїх же громадян ефективніше, аніж зовнішні завойовники. І для них найбільшим ворогом є своя ж тверезо-мисляча інтелігенція, яку винищують, або замінюють псевдо-елітою, яка вміє спотворити етичні принципи існування і створення держави. Допомагає грабувати свій народ і державна консервативна казьонна ієрархія, яка допомагає "законсервувати" право певного клану на панування. Бо зробивши підміну понять, можна подавати брехню і глупість як суспільне добро і норму: бо як інакше можна пояснити, чому люди не запитують себе: чи є справжніми релігійними керівниками ті, хто закликає до скромності та раціональності, але вживають авта по півмільйона доларів вартістю, щоб проїхати кілька км від дому до церкви і дивитися на світ через тоноване віконце мерседеса? 

Друга причина євроскептицизму - економічна.

Для мудреців економіка – це реалізація дару творчості людини. Для ідіотів – це формування “homo consumisticus”, людини споживання, тобто яка не стільки керується у виборі продукту чи послуги доцільністю чи корисністю, а більше слідує “логіці бажання та насолоди”. А згодом наступає процес витверезвлення, але замість пошуку причин у собі та своєму світогляді, то починає критикувати всіх і все. Бо коли запитаєш євроскептиків, а яка їхня економічна модель, то крім критики Євросоюзу, то нічого немає реально. Всі хочуть якості, але не всі хочуть працювати якісно. 

 Третя - Релігійна.

В умовах мульти-культуралізму виникає апатія до релігій. Втративши бажання до пошуку істини та правди, що є місією філософії та релігії, неможливо об’єднати та мобілізувати творчий дух народів. Відкинувши навіть саму графу, що Євросоюз був заснований переважно християнськими демократами заради миру і безпеки та на основі християнських цінностей, щоб спільно розбудувати матінку Європу, громадяни отримали ситуацію маніпуляції одної з важливих сфер людського буття – це сама релігія.

З одного боку, є вина і самих релігійних лідерів, що запізнюються з більш ефективними формами євангелізації та місії всередині самої ж Європи. А часто релігія подається як сплетіння якихось міфів та казок.

 Четверта - Освітня.

Забравши релігію і філософію, то можна в освітні заклади “напхати” всього, що заманеться. Людина, що втратила зв’язок з логікою та мистецтвом критичного мислення, стає маніпульована з боку вузької групи осіб, що контролюють розподіл соціальних дібр у суспільстві.

П'ята - Культурна.

Якісну культуру почали витісняти з суспільства, замінюючи поп-шоу, підпорядковуючи культуру під смаки ринку, а не суспільства.

Шоста - Мас-медіа.

Сьогодні мас-медіа є каталізатором багатьох деформацій в суспільстві, вишукуючи скандали, різні недоліки і розвиваючи їх. Бракує збалансованих медіа, які б подавали “за і проти”.

Все це дає ситуацію, що, на жаль, будуть зростати радикальні течії в Європі та нетерпимість до України.

В даній ситуації радикалізації Європи, як і в першій половині ХХ століття, формування сильної України не буде вітатися ні за заході, ні на сході. Тому Україні потрібно сформувати систему безпеки від зовнішніх ворогів, які, замість того, щоб розбудовувати спільно нову Європу, мир та добробут, будуть претендувати на наші території і на панування над нашими людьми. Не менш важливо, сформувати внутрішні систему безпеки проти своїх же маргіналів та вар’ятів. Люди освічені мають об’єднуватися в рухи, асоціації та партії, щоб лобіювати свої інтереси. Інакше вони розчиняться між ідіотами… а це приведе до нових війн та конфліктів. Все почалось в Україні в 1914 році, повторилось в 2014. Нові війни можуть виникнути в будь-який момент, і не тільки на Сході.

Недарма Андрей Шептицький молився багато про Мудрість для людей… Бо 40 років радянської окупації в Східній Європі дають свій результат до сих пір: homo sovieticus продовжує жити в свідомості багатьох східно-європейців і не тільки у них. 

Зіновій Свереда

президент Українського Кооперативного Альянсу