Кожної святої Літургії священики цим виголосом закликають вірних приступити і прийняти у Святій Тайні Євхаристії Ісуса Христа. А чи можна прийняти Його і чи ввійде Він до нашого серця, якщо воно не буде чисте і повне любові до Нього і до ближніх, згідно з Його Заповідями любові? Ні! Ніколи!

Власне, з таким розумінням, ставленням і переживанням вже з перших часів християнства вірні у Святій Євхаристії приймали до свого серця Спасителя.

Три століття священнослужителі не мали служебників. Не було Церковного Уставу щодо богослужінь: відправ Літургії, Вечірні, Утрені, звершення Святих Тайн, різних вказівок і приписів щодо сповнення обрядів. Та проте було найважливіше – велика віра, праведне і святе життя в любові. А без цього ніякі канони, догмати, Устав і будь-що інше нічого не варті, безкорисні і не спасенні.

В IV ст. Церква отримала свободу віросповідання. З цього часу, крім багатьох важливих проблем, Вона, в особі великих святих богословів: Василія Великого, Івана Золотоустого і Григорія Двоєслова починає впорядковувати церковні відправи. А їх було дуже багато, зокрема біля 60 чинів Літургій. І ніхто навіть не припускав думку про їхню неправильність, бо в основі був дух, а не буква, зміст, а не форма, переживання в серці, а не тілесне, розумове, зовнішнє, формальне звершення, що насправді є обрядопоклонінням. (А Отець Небесний шукає собі поклонників в дусі та істині).

Все перше тисячоліття – це час формування всіх відправ. Найбільшою мірою до цього спричинилися монастирі. Вони окремо кожен для себе творили Устав богослужінь. Тому очевидно від тоді походить прислів’я: «Не лізь зі своїм Уставом у чужий монастир».

Друге тисячоліття – це активна християнізація грецькими і болгарськими місіонерами слов’янських народів, яка почалася ще в кінці першого тисячоліття. Велика праця була покладена святими братами Кирилом і Методієм для перекладів з грецької на слов’янську мову Біблії і богослужбових книг. Та з часом навіть в літургійні тексти почали вкрадатися помилки. Одні з них появлялися через неуважність переписувачів, а інші – на їхнє особисте, але неправильне розуміння. Так, в ХIV ст. появилася вставка в Євхаристійний канон молитви – тропаря Третього часу «Господи иже Пресвятого Твого Духа…», яка по суті розриває смисловий зв'язок попередньої молитви священика «ще приносимо Тобі цю духовну і безкровну службу і просимо, і молимо, і благаємо…» і наступної «і сотвори ото хліб цей…».

Ще гіршим в ті часи стало опущення слова «і з любов’ю», у виголосі священика, яким він закликає вірних до Святого Причастя. Тобто, правильно мав би він звучати так: «Зі страхом Божим вірою і любов’ю приступіть». І це повністю відповідало б духу не лише Святої Літургії, але й в цілому всієї спасенної місії Христа, Його науці, Хресній жертві, які Він звершив для нас грішних з безмежної любові. До такої Любові не припустимо приступати без любові.

На жаль, наші богослови перекладаючи богослужбові тексти  російських видань з церковно-слов’янської мови на українську переклали з їхніми помилками, очевидно, довіряючи оригіналам. А до речі, повне звернення «Зі страхом Божим вірою і любов’ю приступіть» є сьогодні в Літургії на грецькій, сербській, болгарській і навіть в перекладах на російській мовах.

А тепер ще ряд важливих зауваг.

З часу прямої трансляції на радіо «Дзвони» різних богослужінь щоп’ятниці, у свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, і посвяття на прокімені читається стих «Господь воцарився, нехай гніваються люди». Але ж це не припустимо, бо перший вірш 99 (98) псалма, який є, власне, цим стихом у Св. Письмі звучить так: «Господь царює – нехай тремтять народи». Так він правильно записаний тільки в одному служебнику Священної і Божественної Літургії св. Йоана Золотоустого і св. Василія Великого, виданому видавництвом отців Василіян «Місіонер» у Львові 2007 р. А всі інші служебники і молитвеники подають неправильний переклад цього стиха. (А як читається цей стих у всіх наших храмах?)

Донедавна правильно було опускати єктенію за «оглашенних». Тепер правильно її виголошувати. В такому разі вірно і логічно буде, щоб оглашенні виходили з храму, коли прозвучить: «Оглашенні вийдіть», а на виголошенні «Двері, двері в премудрості будьмо уважні», ці двері закривали (?!).

Для чого воздухом робити знак хреста над неосвяченими дарами?

«Благодарім Господа!» - сьогодні звучить чисто по-російськи. Чи не правильніше було б «подякуймо Господеві», оскільки ці слова і є в усіх Літургійних молитвах.

Зовсім незрозумілі дії багатьох священнослужителів на виголошенні: «Твоє від Твоїх…», коли неосвяченими дарами хрестять чи то антимінс, в якому знаходиться частинка мощів святого, чи кивот, у якому Господь і є в освячених дарах. А вони ще не освячені. Бо дальше диякон виголошує: «Благослови, владико, Святий хліб і сотвори ото хліб цей чесним Тілом Христа Твого; … а те, що в чаші цій, чесною Кров’ю Христа Твого…». Чи ж у нас подвійне освячення? Чи ми Духа на Духа призиваємо?

Виголошення «Особливо за Пресвяту, Пречисту…» багато вірних сприймають, як заклик молитися за Богородицю.

Церковно-слов’янське «О Пресвятей…» означає через Її покров і заступництво, або під Її покровом і заступництвом… Те ж саме як перед виголошенням (О Пресвятей) або під заступництвом спочилих у вірі праотців, отців, патріархів і т. д. і після виголошення через св. Йоана, Пророка, святих дня і всіх святих, тобто не за них, а через, або задля них.

Акафіст до Ісуса Христа

Кондак 1.

«Непереможний Владарю (чи Володарю?)… похвалу виписую (виписують цитати, документи, дані і т.д.; чи виголошую Тобі?)».

Ікос 10.

«Ісусе, убогих одіння» (чи одіяння?).

Ікос 12.

«Ісусе, квіте запашний» (квіте – в укр. мові такого слова не існує. Правильно або цвіте запашний, або квітко запашна).

Молитва до Господа нашого Ісуса Христа

«Тобі, Господи, … ісповідую гріхи мої… До тебе припадаю недостойний співаючи» (Може визнаючи або оплакуючи… Як можна оспівувати гріхи?).

«… і стріне мене множество мрячних і нелюдських демонів» (чи не краще страшних демонів? Хіба існують людяні демони?)

«… щоб не похвалилися мною вороги мої». (Тут, швидше всього, страх бути приниженим. А потрібно боятися бути переможеним. То, може, правильніше, «… щоб не поглумилися чи не познущалися наді мною вороги мої, тобто не завдали болю»).

«… а ворог мій нехай не радіє мною». (та чи не правильніше: нехай не володіє мною?)

Акафіст до Пресвятої Богородиці

Кондак 1.

«Непереможній Владарці (по-українськи Володарці)… благодатні (подячні) пісні виписуємо (приносимо або підносимо)…, щоб звати Тобі (щоб співати Тобі).»

Ікос 3.

 «Радуйся, ниво родюща» (родюча).

Ікос 5.

«Радуйся, бо Ти вгасила» (погасила).

«Радуйся, бо Ти позбавила влади нелюдяного мучителя» (жорстокого).

Ікос 6.

«Радуйся, покрове світу, ширший від облаків», а є і від оболоків (на  мою думку, більший від небес, тому що це охоплює всі виміри ( довжину, ширину і т. д.). Слів «облаків» і «оболоків» в українській мові не існує. Такий неправильний переклад є і в молебні до Богоматері.

«Радуйся, служебнице» (а може служнице?).

Ікос 9.

«Радуйся, пристане плавби» (чи плавання?). Слово «плавби» в українській мові не існує.

Молебень до Христа Спасителя

Тропар

«… тому благодарственно кличемо Тобі» (… подячно співаємо або виголошуємо Тобі).

Самогласний, глас 6

«Не повіряй мене людському заступництву, Пресвята Богородице» - (не залишай чи не покидай мене на людське заступництво);

«… терпіти я не в силі демонського стріляння» (з якої зброї?!) – «…демонських нападів».

Це ж є і в Молебні до Богоматері.

Єктенія

«Ще молимося, щоб зберегтися городові» (місту, бо люди в селах кажуть, що моляться за городи); «… ізбавив» – визволив (як у молитві «Отче наш»).

Молитва

«Тобі, Господи, … співаючи» (про гріхи не потрібно співати, а «… визнаючи або краще оплакуючи»).

«… Ні, Господи, не забудь щедрот Твоїх».( Господь нічого не забуває. Тож потрібно так: «Господи, заради щедрот Твоїх не  покарай  мене за мої беззаконня…».

Молебень до Богоматері

Стихири

«… хворих посіщення» (чи відвідання?).

«Радуйся, зростивша грозно таїнственне». У «Молитовнику для родини» (видавництво «Апріорі», Львів, 2007), перекладено: «Радуйся, зростивша гроно таїнственне» (тобто гроно виноградне – о. М. М.). Проте, у всіх інших молитовниках перекладено «… зростивша грозно таїнственне». Слово «грозно» –  західноукраїнський діалектизм, цілком незрозумілий для жителів інших регіонів України. Тому, щоб запобігти нерозумінню, правильним сучасним літературним і для всіх зрозумілим перекладом є варіант «… зростивша гроно таїнственне».

«… радуйся двере небесна». На мою думку, кращий варіант перекладу буде або радуйтесь двері, або ворота, оскільки звертання «двере» в українській мові не існує.

Молитва

«Згадай, о всемилостива Діво Маріє… Мати Слова, не погорди словами моїми, а послухай їх ласкаво і вислухай». (Це – тавтологія. Потрібно: вислухай і виконай, тобто сповни мої прохання).

Зовсім втратила колись правильний і мудрий смисл молитва: «Вислухай нас, Боже, Спасителю наш, уповання всіх кінців землі, і тих, що на морі далеко…» (а хто молитиметься за тих, що близько на морі?).

А в Молитвослові (видавництво оо. Василіян 1990, Рим-Торонто) «… Вислухай нас, Боже… надіє всіх людей на землі» (а під землею шахтарів?); «… і тих, що далеко на морі» (а на воді і під водою?); «… та в повітрі» (а над повітрям – космонавти?) Можливо просто – всіх людей на світі.

Ранішня молитва до Пресвятої Богородиці в широко розповсюдженому молитовнику Християнської родини.

«О Пречиста… Будь мені, Маріє, матір’ю по всі дні життя мого, щоб могла Ти бути моєю Царицею в Небеснім Царстві Твого Сина» (Вона може! Потрібно, щоб я міг бути Її гідною дитиною. Отже, потрібно так,  щоб я був Твоєю дитиною і в Небеснім Царстві Твого Сина).

Так, переклади всіх богослужбових книг і в тому числі Євангелій, необхідно богословам в тісній співпраці з філологами добре перевірити і виправити всі помилки.

Як зрозуміє наш сучасник з євангельського читання наступні слова: «… Христос вліз у корабель… стояв над берегом і т. д.»?

Згідно молитвословів виданих Василіянами молимось «за отців і братів наших». В жіночих монастирях і на парафіях необхідно добавляти «за матерів і сестер наших».

У «Слові св. Івана Золотоустого на Пасху» краще і правильніше читати не «де твоя смерте жало, а «Смерте! Де твоє жало? Аде! Де твоя перемога?».

Є співзвучні слова: Кир… і вселися (у Акафісті до Св. Духа). Думаю, що «Кир» краще не вживати, а замість «вселися» - «оселися».

Іноді крайня, тобто не мудра і неправильна ревність священиків спонукає їх до неприпустимих вчинків, які можуть мати навіть трагічні наслідки, про які приходилося дізнатися. Та й сам був свідком того, як дяк на хорах почав читати не той тропар, а настоятель з вівтаря так голосно на ввесь храм до нього крикнув, що можна було не лише дітям, але й дорослим перелякатися. До того ж, на всю відправу могла втратитися зосередженість на молитві вірних. А це важливіше за будь-яку помилку дяка чи хору.

Буває, що священики видумують що завгодно, щоби захопити вірних зовнішньою показовою стороною, не переймаючись внутрішнім станом. Так, один священик посвячуючи будинок, на противагу іншому священику, обходив його з кадилом і свяченою водою навколо будівлі. А як бути тоді з квартирами на поверхах, як їх обійти навколо? Та найкраще для таких було б окропити будинок з даху.

Велике прохання від дуже багатьох вірян до наших ієрархів, щоб все ж таки доклали зусиль для того, щоби хоч Господня молитва «Отче наш» мала один варіант у всіх єпархіях, а так само і 50-ий псалом.

Крім того, щоби на відправі Літургії з Ватикану і з нашої катедри було однакове «Вірую» - з Філіокве або без. А то суцільна плутаниця.

І ще, щоби на Благовіщення, на честь якого був написаний перший акафіст, по радіо співався власне він. Так само на Покров, на святителя Миколая Чудотворця, бо православні просто насміхаються, що ми не маємо ніякого Уставу.