Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

БОРГИ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ

04.03.2023, 10:07
БОРГИ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ - фото 1
Відома історія однієї жінки, описана у 2 Книзі Царів, у якої помер чоловік і залишив після себе борги. Так як не було чим повернути, позичальник хотів забрати у неволю дітей цієї жінки. Тому вона звернулася по допомогу до пророка Єлисея, і той чудесно допоміг їй.

 

Багато людей, не знаючи, що буде Ковід, а потім повномасштабна війна, вкладали гроші у бізнес, нерухомість, купували автомобілі... А потім ці люди втратили роботу і заробітки, а борги в банках і перед людьми залишилися. Що Церква каже про борги (про борги під час війни)? Як діяти людині, яка винна найближчим людям, які їй повірили і позичили гроші, а вона опинилася без нічого, навіть без дому, бо його знищено? Або ж борг у банку залишився... Як діяти тим, хто давав позику? А також працедавцям, які боргують працівникам? І чи взагалі варто брати у борг гроші навіть у часи, коли все наче добре? Чи борги слід розглядати лише як щось погане? Що про це написано у Святому Письмі? І чому всіх людей називають вічними боржниками перед Богом? Чи матимете можливість відповісти на ці запитання? Тема не зовсім богословська, але у Святому Письмі про боржників таки згадується.

 

Святе Письмо про борги

У Старому Завіті «боржником» є передусім грішник, якому Бог через пробачення відпускає борги. Мойсей у молитві так просив Бога: «Прости ж гріх свого люду з великого милосердя Твого» (Чис 14, 19). Після пробачення Бог вже «не пам’ятає» про цей гріх, «не бачить» його, він стає «знищеним». Це милосердя Боже при відпущенні боргів-гріхів є свідченням Його всемогутності, а також, що це Його така природа – не тримати людину у боргах, тобто в гріхах, якщо тільки людина в них розкаюється і просить про відпущення.

З іншого, більш матеріального боку, Старий Завіт дуже багато говорить про грошові чи власне матеріальні борги, і то зазвичай у негативному ключі. У Книзі Приповідок читаємо: «Над бідним багач панує; боржник – рабом у позичальника» (Прип 22, 7). Іншими словами, борги – це неволя. Бог натомість не хоче, щоб його народ потрапляв у неволю, подібну до єгипетської.

Відома теж історія однієї жінки, описана у 2 Книзі Царів, у якої помер чоловік і залишив після себе борги. Так як не було чим повернути, позичальник хотів забрати у неволю дітей цієї жінки. Тому вона звернулася по допомогу до пророка Єлисея, і той чудесно допоміг їй. Проте, не відмінити борги, лише заробити гроші на продажу розмноженої оливи, і таким чином сплатити належне позичальникові (див 2 Цар 4, 1-7).

А загалом, то книги Старого Завіту, особливо поетичні, не радять входити у борги. Цитована вже Книга Приповідок каже: «Не будь як ті, що зобов’язуються, що за довги ручаються; як не матимеш чим заплатити, чому б він мав твою постіль брати від тебе?» (Прип 22, 26). Тобто, борги не можна брати особливо тоді, коли не має перспективи повернення. Мало того, брати борги чи якусь запоруку – це немудре рішення, згідно автора тієї ж книги: «Не має глузду той, хто зобов’язується і дає запоруку перед ближнім» (Прип 17, 18). А Книга Сираха дає практичну пораду щодо брання боргів: «Не допускайся зубожіння, бенкетувавши на позичене, коли сам у гаманці нічого не маєш» (Сир 18, 33). Однак, якщо позичив, належить сплатити; псалміст називає того, хто не хоче повернути боргу «беззаконним»: «Беззаконник позичає й не звертає; а праведник – щедрий, дарує» (Пс 37, 21).

Проте, є в Старому Завіті теж мова про пробачення матеріальних боргів. Йшлося про так званий «суботній рік», тобто коли що сім років в Ізраїлі треба було пробачити борги тим, які не в змозі були їх повернути дотепер. Однак, у цьому випадку малися на увазі борги від рідних чи друзів, від всіх інших і надалі позичальник міг домагатися повернення. Читаємо у Книзі Второзаконня: «При кінці кожного сьомого року робитимеш відпуст. А відпуст полягає ось у чому: кожен, хто позичив своєму ближньому, подарує йому свою позику; не буде вимагати її від свого ближнього, ані від свого брата, відколи об’явлено відпуст на честь Господа. Від чужинця можеш собі вимагати; але те, що належиться тобі в твого брата, відпустиш йому» (Втор 15, 1-3).

А потім ця з книга як би натякає, що позичання комусь – це панування, а позичання у когось – це бути під чиїмсь пануванням: «Господь, Бог твій, поблагословить тебе, як був тобі обіцяв, так що ти позичатимеш багатьом народам, а сам не будеш позичати ні від кого; володітимеш багатьма народами, а вони не володітимуть тобою» (Втор 15, 6). Однак, належить дбати, щоб не було вбогих серед народу і охоче їм позичати: «Та, зрештою, й не буде в тебе вбогого, бо Господь напевно благословитиме тебе… Коли ж у тебе буде убогий, хто-небудь із твоїх братів, у якомусь твоєму місті на твоїй землі, що її Господь, Бог твій, хоче тобі дати, ти не будеш твердий серцем, ані не буде скудною рука твоя супроти вбогого брата; ні – ти радо даси з своєї руки й охоче позичиш йому, скільки в біді, в яку він упав, йому потрібно» (Втор 15, 4. 7-8).

Подібно у Новому Завіті поняття «борг» розглядається передусім у моральному вимірі. Кожна людина, яка одночасно є грішником, є «в боргу» перед Богом. І до таких прийшов власне Христос, щоб «відпустити», чи теж «пробачити» їм цей «борг», який вони самі не в змозі заплатити. Приміром, Христос навчаючи учнів молитви до Отця, наказав просити Його так: «прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мт 6, 12). Тут в оригіналі з’являється грецький термін «ofeilema», що дослівно означає саме «борг», відповідно «ofeiletes» – це «боржник», той, який комусь щось винен чи комусь щось зобов’язаний.

Або в притчі про немилосердного боржника, якому цар пробачив борг у десять тисяч талантів, той натомість не хотів пробачити своєму ближньому борг у сто динаріїв. Так само, як і у молитві «Отче наш», у цій притчі є той самий грецький термін «ofeiletes» (див. Мт 18, 23-35). Так як немилосердний боржник не хотів пробачити невеликий борг своєму ближньому, і за це посадив його у в’язницю – хоча сам отримав набагато більше пробачення боргу – цар подібно вкинув цього немилосердного у в’язницю «аж поки йому не поверне всього боргу» (Мт 18, 34). Звичайно, тут ідеться про пробачення і милосердя по відношенню до ближнього, з огляду на милосердя і пробачення зі сторони Бога по відношенню до нас. Умовою такого пробачення «боргу» Христос називає навернення, зміну серця, духовну переміну (див. Мк 1, 15).

Щодо матеріальних боргів, то їх брання не є гріхом, натомість тривати у боргах і не повертати їх, коли приходить час і є така можливість – ось це вже гріх. Апостол Павло у Посланні до Римлян досить виразно пише, щоб не мати ніяких боргів ні перед ким: «Тож дайте кожному належне: кому податок – податок, кому мито – мито, кому острах – острах, кому честь – честь. Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любови, бо той, хто любить другого, виконав закон» (Рим 13, 7-8).

 

Вчення Церкви про борги

Питання боргів, особливо матеріальних, не є частиною догматичного богослов’я, проте напевно належить до морального, а ще конкретніше – до соціального вчення Католицької Церкви. Вже рання Церква, що видно у творах багатьох Отців Церкви, звертала увагу на соціальні питання, зокрема на борги. Між іншим, папа Григорій Великий обертає справу боргів як би з «ніг на голову», твердячи, що борг повертає той, хто допомагає бідному. У своєму знаменитому творі «Пастирське правило» він пише, що багатий насправді не власник свого багатства, а лише розпорядник, бо всі багатства належать Богу. Тому давати бідному необхідне – справа, яку слід виконувати в покорі, адже багатство не належить тому, хто його розподіляє. Хто приховує блага лише для себе, не безневинний; давати тим, хто потребує, означає сплачувати борг (див. Григорій Великий, «Пастирське правило», ІІІ, 21).

Хоча варто зазначити, що соціальне вчення Церкви більше концентрується на питанні державного боргу країн, аніж на індивідуальній заборгованості. Папа Йоан Павло ІІ, готуючи Католицьку Церкву до Ювілею початку Третього Тисячоліття, опублікував 10 листопада 1994 року Апостольське Послання «Tertio millenio adveniente» («Третє тисячоліття, що наближається»). В ньому, між іншим, є такий заклик до багатих країн відносно бідних, щоб в зв’язку з ювілеєм розглянули можливість редукції чи навіть скасування боргів країнам, які не в змозі їх виплатити: «Християни, дотримуючись принципів, записаних у Книзі Левіт (25, 8-28), повинні стати захисниками всіх бідних у світі, пропонуючи, щоб Ювілей, серед іншого, дав можливість поміркувати про зменшення, а навіть про повну ліквідацію міжнародного боргу, який тяжіє над долею багатьох націй» (Tertio millenio adveniente, 51). Пізніше папа Йоан Павло ІІ багато разів повертався до цього заклику при різних нагодах і в різних промовах чи документах.

«Компендіум соціальної доктрини Церкви», яке 2004 року опублікувала Папська рада «Справедливість і мир», посилаючись на цей заклик папи, так пише про зовнішні борги бідних країн: «Розглядаючи питання, пов’язані з борговою кризою багатьох бідних країн, необхідно враховувати право на розвиток. В основі цієї кризи лежать різноманітні і складні причини як міжнародного характеру: коливання валютних курсів, фінансові спекуляції, економічний неоколоніалізм, – так і рівня країн-боржників: корупція, погане управління державними грошовими ресурсами, нецільове використання отриманих кредитів. Через структурні проблеми, а також поведінку окремих осіб найбільше потерпає населення бідних країн і країн-боржників, яке не несе відповідальності за це. Міжнародне співтовариство не може ігнорувати ці реалії: утверджуючи принцип, за яким слід поважати боргові зобов’язання, потрібно знайти такі шляхи розв’язання проблеми, які б не ставили під загрозу «основне право народів на життя і розвиток»». Ця остання цитата взята з соціальної Енцикліки папи Йоана Павла ІІ «Centesimus annus», опублікованої 1991 року (Компендіум, 450).

Потім, при нагоді обговорення питання збереження довкілля та розподілу благ, Компендіум звертає увагу на несправедливість, яку часто досвідчують бідні країни, ресурси яких експлуатують більш розвинені країни, і при цій нагоді пише: «…не можна забувати про країни, які страждають від несправедливих правил міжнародної торгівлі і від нестачі капіталовкладень, а також часто додатково потерпають від зобов’язань щодо зовнішнього боргу. Тож голод і бідність неминуче сприяють інтенсивній і надмірній експлуатації довкілля» (Компендіум, 482).

Звичайно, є критики такого заклику про скасування боргів, що нібито по-перше, важко визначити критерії, які борги є непосильними, а які ні, по-друге, що це б спонукало інші країни домагатися такого самого скасування своїх боргів, чи по-третє, що це мотивувало б країни брати боргів більше, ніж вони можуть собі дозволити, тобто що таке скасування було б певним моральним ризиком. У всякому разі, деякі країни, хоча і не чисельні, відгукнулися на цей заклик Папи. Натомість опрацювати критерії такої акції, як здається, не так вже й важко, якщо захотіти.

 

Про борги і справедливість

Щодо індивідуальних боргів, то одна справа: 1) чи можна брати борги, чи ні? 2) чи можна їх не віддавати чи ні? Тут у першому випадку християнська відповідь: так, можна, однак обережно, брати тоді, коли це конечно, і коли є перспектива повернення боргу. У другому випадку християнська відповідь: ні, не можна не віддавати боргів, бо це порушує справедливість. Але це все загальні правила. А питання і проблеми з боргами найчастіше мають індивідуальний характер.

Тому інша справа, не менш важлива: 1) чи умови отримання боргу були справедливими, передусім, чи відсоток не був над міру завищений або якісь інші обставини не враховували інтереси боржника? 2) чи після отримання позики не виникли незалежні від боржника обставини, як то хвороба, втрата роботи, війна тощо, які унеможливлюють повернення боргу? Як тут бути, яка в цих випадках є християнська відповідь. У першому випадку, то варто законними способами боротися про справедливі і сприятливі умови отримання позички, в залежності від особистої ситуації. На приклад, коли це позичка для молодої родини, для студента, для людини у якійсь важкій ситуації тощо. Тут деякі держави ідуть назустріч таким громадянам, інші не квапляться з цим.

Компендіум соціального вчення Церква у такому і подібних випадках говорить про засаду справедливості: «Соціальне Вчительство Церкви постійно закликає поважати класичні форми справедливості: комутативну, дистрибутивну і юридичну» (Компендіум, 201). Тут є посилання на Катехизм Католицької Церкви, який так говорить про різні угоди: «Угоди підлягають комутативній (обмінній) справедливості, яка регулює обміни між людьми та між установами щодо точного пошанування їхніх прав. Комутативне право строго зобов’язує; воно вимагає захисту прав власності, сплачування боргів і внесків у добровільно прийнятих зобов’язаннях. Без комутативної справедливості неможлива ніяка інша справедливість» (ККЦ, 2411).

А дещо раніше той же Катехизм повчає: «Будь-яке несправедливе присвоєння чи затримання добра іншого, навіть якщо воно не суперечить приписам цивільного права, суперечить Сьомій Заповіді: навмисно затримувати позичені або загублені предмети й обманювати у торгівлі (пор. Втор 25, 13-16); сплачувати невідповідне низьку заробітну платню (пор. Втор 24, 14-15; Як 5, 4); підвищувати ціни, щоб заробити на незнанні або нещасті інших (пор. Ам 8, 4-6)» (ККЦ, 2409). І врешті додає: «Обітниці повинні бути дотримані, угоди точно виконані настільки, наскільки прийняте зобов'язання є морально слушне. Значна частина економічного і суспільного життя залежить від чинності угод між фізичними або юридичними особами. Такими є торговельні угоди купівлі-продажу, угоди про винаймання, трудові угоди. Будь-яка угода повинна укладатися і виконуватись у добрій волі» (ККЦ, 2410).

Повертаючись до справедливості, то тут Компендіум говорить: «Справедливість надзвичайно важлива в наші дні, коли цінність людини, її гідність та права, незважаючи на проголошені наміри, наражаються на серйозну небезпеку через розповсюджене прагнення до виключного використання критерію корисності і власності» (Компендіум, 202). Проте, щоб не впасти у пастку «рутинної справедливості» вчення Церкви йде далі і говорить: «Цілковита істина про людину дає можливість вийти за межі бачення справедливості як звичайної угоди – обмеженого бачення – і відкрити нові обрії солідарності і любові і для справедливості. «Самої справедливості замало. Вона може навіть заперечувати саму себе, якщо не відкриється більшій силі, якою є любов». Справді, соціальна доктрина Церкви поряд із справедливістю ставить солідарність…» (Компендіум, 203).

Також Катехизм говорить про уникання поневолення когось через економічну залежність чи меркантильність: «Сьома Заповідь забороняє дії або справи, які з яких би то не було причин – егоїстичних чи ідеологічних, меркантильних чи тоталітарних – призводять до поневолення людини, до невизнання її особистої гідності, до її купівлі, продажу й обміну як товару. Гріхом супроти гідності та основних прав людини є зведення її через насильство до ужиткової вартості і джерела користі» (ККЦ, 2414).

Натомість, щодо другого питання, а саме як бути, коли існують об’єктивні обставини, які унеможливлюють повернення боргу, то передусім варто знову ознайомитися з умовою, чи немає там чогось такого передбаченого, тобто так звані «форс-мажорні» чи «непереборні обставини». Такими обставинами зазвичай є різні природні катаклізми, як також аварії, пожежі, пандемії, війни. Тому тут вже боржнику належить діяти згідно цих обставин, і це теж справедливість. Тому ж, хто позичав, чи це банк, чи фонд, чи якась інша приватна або державна організація, належить також, посилаючись на ці обставини, домагатися справедливості щоб повністю чи хоча б частково компенсувати свої збитки.

 

Замість закінчення

Варто поширювати засади соціальної доктрини Церкви у суспільстві, в тім теж у державних органах чи комерційних та економічних організаціях. Етика і мораль в різного роду економічній чи фінансовій діяльності завжди оплачуються, якщо не в короткостроковій перспективі, то напевно в довгостроковій. Людина, яка позичає, не може бути засобом, лише завжди залишатися ціллю. Звичайно, її обов’язком є повернути позичене, як лише не настало непереборних обставин, натомість обов’язком позичальника є пошана боржника і вихід йому назустріч, якщо цього вимагають дані обставини. Саме людяність і солідарність покращують світ загалом, і тих, які їх практикують, зокрема.

На кінець, ще одна цитата з Катехизму Католицької Церкви: «Уже в Старому Завіті всякого роду правові приписи (рік відпущення боргів, заборона позичати під проценти і затримання застави, обов’язок десятини, виплата щоденного заробітку, право збирання винограду, що залишився після збирання врожаю, збирання колосків) відповідають настановам книги Второзаконня: «Справді, вбогі ніколи не переведуться на землі, тому-то я тобі й заповідаю: щедро розтулюй свою долоню для свого брата, для нужденного й для вбогого у твоїй землі» (Втор 15, 11). Ісус зробив Своїми ці слова: «Бідних матимете з собою повсякчас, Мене матимете не завжди» (Йн 12, 8) (ККЦ, 2449).

 

 

Теги: #Блоги