Ми тут на травневій конференції "Церква в інформаційному суспільстві" цього року плануємо говорити про те, що зараз церква переживає комунікаційну кризу і якось час вже подумати, як із неї виходити. Останні події підтверджують, що з вибором теми ми не помилились.

Доказів кризи – багато.

Це і невміння багатьох людей в Церкві коректно поводитись на публіці під час хвороби Предстоятеля, аж навіть так, що весь внутрішній бруд стає надбанням медій - і світських, і релігійних, лякаючи рівнем церковного цинізму і своїх вірних, і просто співчуваючих з інших конфесій.

І те, як інколи топорно Церква говорить, захищаючи право на життя ненароджених дітей (вона то й має його захищати, але при цьому говорячи аргументовано і зрозуміло - мовою реципієнта, до кого звертається).

І те, як знову, знову і знову у нас шукають небезпечних сектантів, "які вбивають дітей", а самі ці "небезпечні сектанти" питають у знайомих журналістів, що робити, а потім архипастирі все одно все роблять по-своєму, читай - протилежно від того, що радять друзі-експерти.

Словом, криза є, і є вона в усіх конфесіях, так що і нема на кого пальцем тикнути.

І от сьогоднішні новини створюють нову сенсацію і ситуативну кризу: "Екстрена зустріч В. Януковича з представниками ВРЦіРО зриває їхній візит до Брюсселя". З'являється і з різних джерел підтверджується інформація, що "до членів ВРЦіРО телефонували з адміністрації Президента і настійливо переконували їх не покидати межі України. Всі аргументи про те, що сплановані зустрічі з Президентом Євросоюзу та керівництвом ЄС та що вже на руках квитки на літак, до уваги не бралися". Перша реакція суспільства: шок, що влада сміє ТАК говорити з Церквою. "Це Янукович має записуватись на прийом до ВРЦіРО, питаючи, коли у них є вільний час", - коментують люди, які пам'ятають, який авторитет має Церква і який - діючий Президент.

Натомість продовження шокує ще більше: "Всеукраїнська рада Церков зробила вибір на користь Віктора Януковича". І такі новини люди, для яких Церква - не байдужа, а рідна, сприймають як удар по нашій гідності. "Нагнули" - не просто наших предстоятелів, але й нас разом з ними.

Представники Всеукраїнської Ради Церков так просто беруть і скасовують візит до Брюсселю, який довго і ретельно готувався, заради несподіванної, незапланованої примхи Януковича з ними зустрітись. І  ніхто не може пояснити, чому все таки скасовують. Чому вони не делегують когось на одну зустріч, а когось - на другу, якої МИ кілька місяців чекали і де нас чекають? Чому наші пастирі викидають куплені (за церковні ж теж гроші, ні?) квитки, бо з Адміністрації їм дзвонили і просили не їхати? Адміністрації, яка ітак нас обкрадає щоденно? Вони і з нашою Церквою тепер будуть гратися?

В цей же час в Адміністрації нагло брешуть, мовляв, ніхто нікому не дзвонив, а про зустріч просто ВРЦ чомусь не знали раніше.

В цей час суспільство плюється, "що церковники виявились безхребетними", а в прес-службах просто не знають, що сказати. Бо церковні прес-служби не готові відповідати на такі питання, і навіть дуже досвідчений владика Євстратій не може (або не хоче?) внятно нічого відповісти, окрім як "певно якесь непорозуміння". 

Особисто я як вірна Церкви хочу вірити в те, що причина такого кардинального рішення у ВРЦ була, і це вагома якась причина. Як вже говорили в різних коментарях до теми, можливо, їм Ганна Герман пальці виламувала і погрожувала по телефону. Або шантажувала. Можливо, як пише у своєму блозі Тарас Антошевський, їм пообіцяли якогось пряника. Щоби кнут не здавався таким очевидним. 

І хоча мені особисто рішення касувати поїздку видається помилковим і дуже шкідливим для авторитету Церкви в суспільстві, я готова і хочу вислухати і прийняти аргументи ВРЦіРО чи хоча би прес-служби моєї Церкви: чому так сталось і, головне, для чого ці пОступки.

Бо зовнішньо виглядає, що Церква розписалась у власній недієздатності перед режимом. Який нічого доброго не пропонує ані Церквам, ані їх вірним, громадянам цієї країни. Натомість ми ще раз побачили, як режим зберігає повний тотальний контроль над кожним нашим рухом. І мені це виглядає небезпечним.

Я не хочу належати до підконтрольної Януковичу релігійної спільноти. Проте, інтуїтивно вірю, що якесь виправдання цьому кроку є. І хочу підтверджень, що не марна моя віра.

Але зрозумілої відповіді Церква не дає. В комунікації подібне мовчання за замовчуванням означає "винен".

Так само, як УГКЦ не змогла пояснити, чому її пастирі не вийшли на Софійську площу на соборну молитву (не важливо, правильне це рішення чи ні, але Церква не змогла зрозуміло відповісти людям на це, мовляв, здогадайтесь самі, а фантазія у кожного розігралась як могла).

Про що все це говорить? Церковні комунікації, церковні прес-служби та інформаційно-аналітичні відділи всіх церков у кризі. Якщо Церква сьогодні цього не розуміє і не вкладатиме у підвищення професійності своїх кадрів, то дуже скоро відчує це в храмах і молитовних будинках. Людина, коли йде до храму, розраховує від священика, пастора, єпископа і предстоятеля чути правду. Яка робить нас вільними. Ця правда має однаково виголошуватись як із церковної кафедри, так і з офіційних прес-служб чи церковних медій. Я не хочу належати до Церкви, яка не говорить мені правду, а я про це знаю. Невже Церква цього не відчуває чи невже їй зовсім байдуже до того? Не хочеться вірити, якщо чесно.

Високий авторитет Церкви буде щороку втрачатись от з такими дрібними скандалами. Бо в світі триває не просто криза, але й інформаційна війна. І щоби перемагати, треба бути проактивними, гострити зброю, а не сидіти в окопах. 

На прохання друзів - репост з приватного блогу в ЖЖ