«Похвальними піснями прославляємо найславнішого між пророками і перед апостолами вибраного Предтечу, благодаті, бо він дав собі стяти голову за те, що охороняв Закон Божий».

(Стихира празника на Утрені)

Правда. Чи не щодня вона стає для багатьох важким випробуванням гідності, чесності і порядності. Сказати її відверто чи змовчати? Скажеш, і може погіршитися ставлення до тебе друзів, близьких, знайомих. А як сприйме це начальник? Може постраждати кар'єра, а це зменшення зарплати, звільнення з роботи і т. п.

Такий вибір нелегко дається. Проте так «добре» не бачити, не чути і, найважливіше, не сказати. За це гарантовано прихильність, довіру, успіх на роботі, навіть нагороди. А як же бути із сумлінням? Бо крім цього сум'яття, правда ще й визначає і засвідчує міру нашої віри в Бога чи її відсутність, бо гріх «мовчати на гріх».

Ще недавно у нас був єдиний критерій ідеології тоталітарної системи, яким визначали правильність усіх поглядів, оцінок, тверджень, слів і дій. Однак з'ясувалося, що він був хибним. А нині переважає й мусується твердження «у кожного своя правда». Тобто кожна людина може сама обирати і визначати, що для неї добре, а що ні, й вважати це правдою. Та насправді і це помилково, бо відкидає вищу, істинну й абсолютну Правду, якою є Бог. Христос про Себе мовив: «Я — Правда». Ця правда є вічною тому, що єдина назавжди для всіх і кожного. Її відкрив і дав нам Творець у Своїх заповідях.

Захищаючи Закон Божий, св. Іван Хреститель поплатився своїм життям. Дивно, але проти беззаконня царя Ірода Антипи мовчала офіційна старозавітна Церква, відкрито не виступили ні первосвященики, ні священики, ні левити, ні книжники, ні ревні фарисеї. Господь сказав: «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне». Багато святих не тільки не боялися, а щиро раділи, коли їх переслідували за правду, не сумніваючись, що обіцянка Христова сповниться.

А ми що? Тоді, як гріх і зло безперешкодно і відкрито, зневажаючи все праведне і святе, демонструють у різного роду телепрограмах, радіо, пресі, на площах міст та у численних закладах розваг, ми мовчимо. Чи, може, не бачимо цього?

Чи хіба нам важливо, якими стосовно християнської віри та моралі є кандидати до влади? Для нас важливіше, аби вони здійснювали свої обіцянки про добробут, і ми віримо їм, а пізніше розчаровуємося. Але чому вони при владі повинні дотримувати слова, виконувати обіцяне, якщо нехтують і зневажають Божу правду, якщо не бояться Бога? А відповідальність для них перед людьми — порожні слова. Хто, коли і за що відповідав?

Християни повинні завжди пам'ятати про відповідальність перед Богом за своє ставлення і дотримання Його правди. Починаймо за неї стояти у своїх душах, у сім'ях, родинах, по можливості — серед сусідів, друзів, співробітників, серед громади та парафіян. Цим самим ми станемо сопричасниками Божої правди, яка спасе нас.