"Саграда Фамілія" (Храм спокути Святої Родини) почали будувати у 1882-му році і, можливо, його буде завершено у 2026 (до століття з дня смерті автора проекту Антоніо Гауді).

З трьох фасадів: північного – Різдва Христова, південного – Страстей Христових та східного – Слави Господньої, незавершеним (і недоступним для відвідувачів) залишається останній.

Однак вхідні двері, розміром 5 на 5 метрів (50 на 50 дециметрів) до цієї частини храму (авторства скульптора Жозепа Марії Субіракса (1927-2014) – вже готові і експонуються всередині будівлі.

У туристичному путівнику стверджується, що на них викарбувано (точніше - “відлито” в стилі, що імітує типографський набір) головну молитву християнства - «Отче наш» - п'ятдесятьма мовами (у тому числі – й українською).

Це не зовсім так – повний текст молитви є однією каталонською мовою. Іншими 49-тьма відтворено лише слова «Отче Наш» і «Хліба нашого насущного дай нам сьогодні». Актуальна "вижимка" для часів, які можуть чекати людство уже в найближчій перспективі :-(

У рядку каталонської Pater Noster (Pare nostre) "не введи нас у спокусу" збільшені літери A і G (ініціали Антоніо Гауді), які слугуватимуть дверними ручками.

Отже, символічне послання Фасаду Слави починається з алюзії до свята П’ятидесятниці (Трійці), коли зійшов на апостолів з неба Дух Святий і пішли вони між народи, «говорячи іншими мовами, як Дух їм провіщав» (Дії 2:4).

Достеменно невідомо, як «відбиралися» для розміщення на дверях 50 мов, але в наявній “виборці” також є певний “месидж”. Адже значення мала не лише загальна поширеність у світі. Інакше там би не було естонської, ісландської, словенської чи волоф (нею розмовляють в Сенегалі) - за кількістю носіїв вони “не дотягують” до “п”ятидесятки” найпоширеніших.

Написи є не лише “живими”, але й символічно значимими “мертвими” мовами (арамейською й латиною) та штучно створеною мовою есперанто. “Розмежовано” сербську і хорватську (хоча до цих пір є багато прихильників версії, що це одна, “сербо-хорватсько-чорногорсько-боснійська” мова).

Окремо варто згадати гельську, сардинську, баскську та галісійську мови - на їхню появу у цьому списку могли вплинути певні “паралелі” між ситуацією в Каталонії та в інших регіонах, що мають відмінні від тих держав, до яких вони належать, мовно-культурні традиції.

Таким чином, в архітектурі барселонського собору зафіксовано ідею “лінгворівноправ”я” - “двері до Христа” (чиї є “Царство, і сила, і слава навіки” - завершення “Отче наш”, взяте з Євангелія від Матфея). можна відкрити будь-якою мовою - древньою та новою, поширеною чи рідкісною, пригніченою чи “панівною”.

Втім, таку просту і очевидну річ навряд чи можна донести до морочних глибин РПЦ в Україні, де, дуже багато хто (починаючи з митрополита Онуфрія) свято вірить в “безблагодатність” молитви до Бога українською...