Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ЕКОФАШИЗМ ПО-ФІНСЬКИ

28 вересня, 02:49
ЕКОФАШИЗМ ПО-ФІНСЬКИ - фото 1
Всілякі ідеологи, активісти, антирасисти, антикапіталісти, пацифісти, екологісти, борці за рівноправ'я, за толерантність тощо загалом починають з добрих намірів і проти дійсно якихось серйозних зловживань. Проблема лише в тому, що часто вони «втрачають береги», і їх котить в інші крайнощі.

 

Жив собі такий ось екофашист у Фінляндії, Каарло Пентті Лінкола (1932-2020), пацифіст, дисидент, філософ, есеїст, орнітолог, рибак, автор багатьох книг про світ, птахів, природу тощо. Лінкола сповідував ідеї, що люди є головними ворогами планети, рослин і птахів, а тому належить застосовувати геноцид, євгеніку, винищувати ядерною зброєю великі міста. Не можна ні перед чим зупинитися і не гребувати жодними засобами, щоб лише досягти на планеті екобалансу.

Людство повинно відмовитися від промисловості, від технологій, «повернутися на землю, до натури», тобто зайнятися виключно аграрною справою і використовувати у побуті лише відновлювані речі. Такий собі предтеча сусідньої Ґрети Тунберг. Зрештою, Лінкола встиг її побачити і почути, і сказав в одному інтерв'ю, що «слова цієї дівчинки зігрівають моє серце»...

Але все це лише пів-засоби. Головна ж проблема нашої планети згідно Лінкола – це перенаселення Землі її головними ворогами, людьми. Тому основним засобом рятування планети буде різке зменшення популяції homo destructivus. Видно відразу, що наш герой слабо знав про історію землі за останні сотні мільйонів років, не говорячи вже про мільярди, і скільки тут було справді масштабних катаклізмів, коли планеті люди і не снилися...

Хоча Лінкола був пацифістом, однак тішився, коли на світі траплялися глобальні катастрофи чи теж масштабні війни, бо це зменшувало кількість населення планети. А тому, між іншим, підтримував тероризм, чи теж різні епідемії і зарази на планеті. Що більше люди себе труять і від цього помирають, чи хтось інший їм у цьому допомагає, то краще планеті.

Проте, з другого боку, Лінкола вважав війни недостатніми для реалізації своєї ідеї «рятування планети від людей». Бо на війнах, як дослідив Лінкола, хоч і гинуть десятки мільйонів, проте це, в основному, чоловіки, а тому після війни жінки - тобто саме ті, що можуть народжувати нових ворогів планети – за декілька років відновлюють популяцію Землі, а навіть сприяють перевищенню її числа по відношенню до передвоєнного. Тому треба подумати про більш радикальні методи «рятування планети». Між іншим, ввести обов'язкові аборти, якщо жінка захоче народити більше ніж дві дитини.

І взагалі, після винищення більшості ворогів планети, тобто людей, керувати тут має невеличка група еко-еліти, і керування має бути у формі диктатури. Щоб якщо комусь прийде в голову привернути знову «дисбаланс» на планеті, то всі такі «злочинні» наміри можна було відразу елімінувати.

Все б нічого, бо божевільні завжди будуть серед нас, проте, на жаль, часто ідеї божевільних чи інших хворих втілюються в життя (див. Гітлер, Ленін, Сталін, Пол Пот і Ко). Деякі зелені чи екоактивісти з числа політиків Фінляндії підтримували пана Лінкола, додаючи, що хоча його методи і не дуже прийнятні, і права людей якось він не сильно шанував, проте еко-цілі, що він сповідував – ось тут він приклад і натхнення для екоактивістів!... Ну так, класичне «ціль виправдовує засоби».

Мало того, серед читачів найбільшої фінської газети «Helsingin Sanomat» Лінкола зайняв у якомусь голосуванні 4-те місце у списку «Національних скарбів Фінляндії». Варто додати, що у Фінляндії книги Лінкола – бестселери. Звичайно, не всі читачі відразу поділяють його погляди, проте популярним він, без сумніву, став.

Ясно, що Каарло Лінкола мав і своїх критиків. Особливо після того, коли 1995 року американська газета Wall Street Journal опублікувала статтю, присвячену фінському еко-активісту. Тоді від багатьох християн, і не тільки, прийшли в редакцію сотні гнівних листів, в яких, між іншим, були заклики, щоб Лінкола, бажаючи зменшити популяцію Землі, почав з себе. На що Лінкола спокійно відповів, що йому не йдеться про зменшення популяції на одну людину, бо це нічого не дасть, але якби був такий ґудзик, натиснувши який, він зміг би разом з собою відправити на той світ мільйони людей, отоді так, він би вчинив це заради блага планети без вагань.

Взагалі, Каарло Лінкола був для багатьох гуру, бо «жив так як навчав», сам собі вирощував чи здобував їжу, на приклад, за допомогою рибальства, потім ту рибу продавав сусідам, а розвозив її на коні. Жив скромно, в маленькій хатині біля озера, без водогону, не користувався автомобілем. Справжній аскет. Відразу приходять на думку аскети-диктатори в самому кітелі і кирзових чоботях...

Одна з книг Лінкола має назву «Чи переможе життя?». Мається на увазі всіляке життя планети, окрім людського. Або принаймні, більшості людей. В іншій своїй книзі, написаній 1989 року, за яку він зрештою отримав 1990 року премію Lauri Jäntin, і яка називається «Введення у мислення 1990-их років», Лінкола пише: «О хто ти, людино?... Ми можемо сказати всього одне слово: забагато! Мене забагато, вас забагато. Нас 5 мільярдів – це абсурдна, шалена цифра. І вона продовжує збільшуватися... Людина – це не просто зовнішній ворог планети, але її внутрішня злоякісна пухлина. А доля всякої пухлини – померти разом з хазяїном...».

У інших своїх есе і книгах Каарло Лінкола писав: «У нас ще є шанс стати жорстокими. Але якщо сьогодні ми його упустимо, все буде втрачено». Іншими словами, екстремальні ситуації вимагають екстремальних рішень. І то без зволікань. Іншого разу наш автор писав: «Сполучені Штати є прикладом найгіршої зі світових ідеологій – ідеології зростання і свободи».

Підсумовуючи випадок Каарло Лінкола, можна лише сказати, що всілякі ідеологи, активісти, антирасисти, антикапіталісти, пацифісти, екологісти, борці за рівноправ'я, за толерантність тощо загалом починають з добрих намірів і проти дійсно якихось серйозних зловживань. Проблема лише в тому, що часто вони «втрачають береги», і їх котить в інші крайнощі та всілякі ідеології з -ізмами у назвах. Ще більш серйозна проблема, коли вони беруть владу, і реалізують те, про що раніше писали чи говорили, або принаймні мають своє потужне лобі, щоб втілювати свої ідеї за допомогою урядів, провівши попередньо вдалу інформаційну обробку населення різних загалом розвинених країн.

Однак є шанс, що всілякі девіації – хоча і є загроза їхньої глобальної або принаймні локальної реалізації – це лише тимчасове явище в історії людства. Хоча, як то часто в цій нашій земній і особливо людській історії бувало, після руху маятника в один бік, за якийсь час він починав рухатися в інший. При чому, що сильніший був той рух, то сильнішою була віддача в протилежну сторону. А чеснота, як писав ще колись Аристотель, не в крайнощах, а десь посередині, тобто в мірі. Зрештою, грецькою слово «міра» звучить «metron», а від цього у нас такі слова як «метр» чи «метроном» – апарат, що задає ритм у музиці. Всілякі ухили лише в один бік, всілякі ідеології – це втрата ритму, якими б високими не були цілі.

 

Теги: #Блоги