Моя стаття про останню зустріч комісії по діалогу між православними і католиками, яка була опублікована в жовтневому номері "Католицького вісника".

Від 20 до 27 вересня ц.р. у Відні відбулася ХІІ зустріч Змішаної Міжнародної Комісії з діалогу між Католицькою і Православною Церквами. Її результатом стало сухе офіційне комюніке та кілька коментарів окремих представників Комісії: митрополита Пергамського Йоана та архієпископа Курта Коха – співголів Комісії з православного й католицького боку відповідно, та митрополита Волоколамського Іларіона (Алфєєва), представника Російської Православної Церкви. Кожна зустріч православних і католиків змушує затамувати подих усіх, кому небайдужа доля єдності між християнами.

Не стала винятком і цьогорічна зустріч, адже сторони вдруге (першою спробою була зустріч минулого року в місті Пафосі на Кіпрі) приступили до обговорення найважчого питання – питання примату в Церкві, тобто значення Римського єпископа в історії християнства першого тисячоліття. Різні висновки, зроблені учасниками діалогу, додають цій ситуації пікантності. Зокрема, як можна помітити, Російська Православна Церква не є до кінця задоволена перебігом перемовин.

Попри те, що минулого року жодний спільний офіційний документ не був ухвалений, до ЗМІ потрапив робочий варіант спільної декларації, який дав усім змогу певним чином зрозуміти, куди саме рухається католицько-православний діалог. Коротко підсумовуючи його, можна ствердити, що він є логічним продовженням роботи Комісії після Равеннської зустрічі. Документ, ухвалений учасниками діалогу (окрім Московського Патріархату) в Равенні, гармонійно описує місце Римського єпископа в Церкві. Оскільки існує примат на місцевому (єпископ) та на регіональному рівнях (митрополити, патріархи), – то, відповідно, існує примат і у вселенському вимірі. Але цей примат, згідно з 34-м апостольським правилом, тісно переплетений із колегіальністю (соборністю). Ніхто не може нічого чинити чи то на місцевому (єпархія), чи на регіональному (патріархат), чи на вселенському рівні без згоди першого (примаса), – але й перший нічого не може чинити без згоди всіх.

"Кіпрський документ" фактично описує, як це відбувалося на практиці в першому тисячолітті. Те ж саме сказали співголови Комісії, митрополит Йоан (Зізулас) та архієпископ Курт Кох, під час офіційної прес-конференції за підсумками Віденської зустрічі. Митрополит Пергамський, зокрема, зазначив: "В першому тисячолітті існувало визнання особливої ролі Єпископа Риму в Церкві. Фактом є і те, що Єпископ Риму не діяв без консультацій з єпископами як у своїй власній області, так і у вселенському масштабі". Архієпископ Кох із католицького боку зазначив, що в католицтві існує ясне вчення про примат, чого немає в православ’ї. Але вчення про колегіальність залишається не вповні розвиненим. Натомість соборність є фундаментальним вченням про Церкву в східній традиції. За словами голови католицької делегації, в цьому напрямку Церкви можуть збагатити одна одну. Простіше кажучи, нині сторони дійшли висновку, що відповідь на складні запитання діалогу міститься посередині між приматом і колегіальністю. Тільки в їхньому гармонійному співіснуванні досягнення єдності є можливе.

Певна річ, таке бачення проблеми провокує серйозну критику з боку консервативних, навіть реакційних кіл в обох Церквах. З католицького боку лунають звинувачення у відступництві від католицької моделі повної та абсолютної влади Римського Понтифіка, не обмеженої колегіальним органом. Натомість із середовища православних у бік єпископату звучать обвинувачення в "новій унії", зраді соборності на користь "папізму". Однак не все так просто, як це прозвучало на прес-конференції з вуст митрополита Йоана та архієпископа Курта Коха. В екуменічному діалозі віднедавна з’явилася "третя сторона" – Московська Патріархія, яка намагається бути самостійним партнером у перемовинах між католиками і православними. Керівництво Російської Церкви вже довго намагається дати зрозуміти Ватикану, що в діалозі з православ’ям все залежить від Московського Патріархату. Про це свідчать і спільні домовленості між РПЦ та Римо-Католицькою Церквою про нову рехристиянізацію Європи. Митрополит Волоколамський Іларіон не раз заявляв про готовність РПЦ спільно з Ватиканом утверджувати в Європі традиційні християнські цінності. При цьому він висловлював сумнів щодо можливого досягнення повної церковної єдності з католиками.

З іншого боку, існують глибокі розбіжності між Московським Патріархатом і Константинопольським щодо влади в православ’ї. РПЦ категорично не приймає будь-якого примату, наділеного владними повноваженнями. Максимум, на що вона погоджується, – це номінальний, почесний примат. Найвищим органом у православ’ї, на думку російських богословів, є Вселенський собор. А в соборному міжчасі влада зосереджується тільки в руках глав автокефальних Церков і їхніх Синодів. Московська Патріархія блокуватиме діалог із католиками про примат, розуміючи, що будь-яка розмова на цю тему рано чи пізно завершиться визнанням певного владного наповнення першості Римського єпископа (про що свідчить Равеннський документ: якщо на місцевому та регіональному рівнях примат єпископа, патріарха чи митрополита наповнений реальними повноваженнями, то зрозуміло, що реальну владу повинен мати і примас вселенського рівня). Для цього в неї нині є два важелі. Перший – безпосереднє опротестування будь-яких "невигідних" документів, які випрацює Комісія з діалогу між католиками і православними; зрештою Московська Патріархія може відмовитися підписувати будь-які документи. Наприклад, делегація РПЦ не підписала Равеннського документа, покинувши засідання. Формальною причиною була названа участь естонського православного митрополита, не визнаного Москвою. Другий важіль – тиск на Православні Церкви. Адже, за свідченнями католицьких учасників діалогу, православні не мають злагодженої позиції з питань, які зараз обговорюються. Про це каже також член російської делегації, архімандрит Кирило (Говорун): "Слід прийняти збалансовану позицію, насамперед стосовно питання про примат у Церкві. Причому спочатку треба випрацювати міжправославний консенсус щодо цього питання". Про це, зокрема, свідчить і помітний дисонанс у виступах митрополита Йоана (Константинопольський Патріархат) і митрополита Іларіона (Московський Патріархат) щодо успіхів віденської зустрічі.

Обговорення примату у Вселенській Церкві збіглося також із процесом підготовки Всеправославного собору, що його православні сподіваються провести найближчим часом. Зрозуміло, що без впливової Московської Патріархії його проведення буде неможливе. Отож цілком імовірно, що сьогодні православні учасники діалогу стали заручниками цієї ситуації і тому утримуються від рішучіших дій у діалозі з католиками. Зрештою, на думку автора цих рядків, діалог значною мірою залежатиме саме від результатів цього Собору. Мабуть, саме через його часову близькість сторони домовились зустрітися для продовження діалогу аж за два роки.

Всеправославний собор буде змушений дати відповідь про примат у православ’ї. Якщо православні дійдуть консенсусу, що владного примату в Церкві не існує, це перекриє будь-які спроби досягнення єдності з католиками. Оскільки визнання влади Римського єпископа на вселенському рівні означатиме для православних зраду віри (нагадаю, що нині не існує чіткого розуміння примату в православ’ї; претензії Константинополя на нього постійно опротестовуються з боку Московської Патріархії). Якщо ж Всеправославний собор висловиться, що владний вселенський примат є органічною складовою православної еклезіології, то це навстіж відчинить двері для єдності з католиками. Тоді, гадаю, залишиться недовго чекати на час, коли Константинопольський (Вселенський) Патріарх поступиться місцем Римському єпископу. Про свою готовність до таких дій він заявляв не раз. Тоді Римський Понтифік посяде своє історичне місце у сім’ї помісних Церков. А поки православні вирішуватимуть свої внутрішні суперечки, католикам слід глибше і ширше розвивати соборність у Католицькій Церкві – про що й сказав на прес-конференції голова Папської Ради сприяння єдності християн архієпископ Курт Кох.