Засоби масової інформація, блогери широко коментують висловлювання патріарха Кирила щодо причин землетрусу на Гаїті. Нагадаю, патріарх, перебуваючи з візитом у Казахстані, висловився, що причиною жахливого стану економіки, жалюгідного рівня життя та недавнього землетрусу є гріхи жителів острова (я передаю своїми словами суть його думки). Підлило масла в вогонь і висловлювання протестантського діяча Пета Робертсона. Це викликало обурення серед багатьох людей, зокрема у коментарях на блогах. Не збираюся детально коментувати сам виступ Кирила, підтримувати його висновки чи відкидати. Мені чомусь прийшла з цього приводу інша думка, яка поступово визрівала протягом довгого часу, коли я читав деякі останні новини і особливо коментарі до них.

Мене, як християнина, непокоїть надзвичайно напористе, вимогливе та цинічне втілення в життя та розум людей ідеї толерантності, яке, без перебільшення, можна назвати інформаційним зґвалтуванням. Людям наполегливо, вже з колиски вбивають думку про те, що ніхто не має права звинувачувати когось у тому, як він живе, поводиться чи думає. На перший погляд, ця ідея приваблива і нібито несе у собі повагу та любов до ближнього. Але вона суперечить Біблії, яка учить нас не тільки любити один одного (навіть ворогів), але й називати речі своїми іменами. Сьогодні нам хочуть заборонити називати гріх гріхом, наслідки гріха наслідками гріха, покарання Боже Божим покаранням. Невже ми, люди, більш люблячі, аніж Бог? Невже ми більше переживаємо та любимо гаїтян, аніж Бог? Невже Він не міг відвернути катастрофу? Звичайно, що міг би! Але Він, на відміну від «толерантних» людей, чомусь цього не зробив. Значить були причини, які ми не можемо значи і зрозуміти. Ми забуваємо, що у Всесвіті існують не лише фізичні закони, за якими живе матеріальний світ, але й духовні, які не можна переступити. І навіть Господь зважає на них. Бог міг відвернути і потоп, і трагедію Содому та Гомори, вавилонський полон Божого народу, і ще багато чого, але не зробив цього, бо Його справедливість вимагала покарання за злочин. Він міг би зробити щасливими усіх людей, але Його справедливість вимагала покарання за їхні гріхи. І тоді Він переклав їх на Свого Сина. Інакше не міг. Бо тоді Бог не був би Богом.

І ще одне. Я вважаю толерантність у тому вигляді, як її пропонують нам, «ведмежою послугою». Коли людина робить злочин, а ми «толерантно», щоб не образити його почуттів, поплескуючи його по плечу, кажемо: «Ну, якщо це приносить тобі задоволення, нехай тебе Бог благословить», то як назвати таку поведінку? По-перше, це злочин проти самої людини, бо ми штовхаємо її на слизьку дорогу, по-друге, це злочин проти держави. А чи не грішимо ми проти людей, які роблять гріх, та проти Бога, коли мовчимо про гріхи? Чи буде це проявом любові до ближнього, коли будемо заохочувати своїм мовчанням наркомана, гомосексуаліста, розпусника, ідолопоклонника, атеїста? Тому не розумію тих людей, які ніби-то з любові та поваги до ближнього накидаються на усіх, хто називає речі своїми іменами, хто каже, що гомосексуалізм - гріх, що невиконання чи порушення Божих законів веде до негативних наслідків, хто попереджує інших про небезпеку, яка їх чекає.

Не збираюся вдаватися у розслідування причин гаїтянської катастрофи, але, думаю, що Пет Робетсон та Патріарх Кирил певною мірою мають рацію. Гаїті вважається одним із центрів вірування вуду, яке, хоча взяло щось із християнства, є його повною протилежністю. Звичайно, ми не маємо права виносити однозначні та категоричні вироки, це лише прерогатива Бога, але є речі, які видно неозброєним оком. А от допомогти тим нещасним людям ми зобов’язані, незалежно від того, винні вони перед Богом чи ні. І матеріально, і молитовно, і – новиною про Бога, який є Богом-Любов’ю і Богом-Сраведливістю.

P.S. До речі, вчора на Гаїті знову стався землетрус великої сили.