Стандартний кліп із звичайними як для маргінальної культури "відвертими лесбійськими сценами", яких повно в інтернеті. І навряд чи цей культурний продукт привернув би до себе так багато уваги, якби не був знятий у греко-католицькому храмі.

Цим храмом опікуються ченці-василіяни. Орден василіян має великий авторитет у християнському світі. У свій час він справив значний вплив на українську культуру, бо приніс книги та європейську шкільну освіту в Україну.

Перед зйомками кліпу група Христини Соловій запевнила ченців, що їм нема чого переживати, бо вони зніматимуть кліп про любов.

Я знаю сучасних ченців цього ордену. Більшість із них - це прості, освічені і добрі люди. Вони знають Сергія Жадана та Христину Соловій тому що орієнтуються у сучасній українській культурі.

Ось цією простотою та культурністю монахів авторитетного у християнському світі ордену свідомо скористалися Сергій Жадан і Христина Соловій. Будемо відвертими - заради дешевого хайпу. Адже вони точно знали що знімали і як відреагують на це монахи, але їм було байдуже на душевний смуток та біль образи тих, хто їм довірився.

Гірше того. Коли ченці попросили у Сергія Жадана та Христини Соловій хоч щось пояснити, то вони зробили з цього ще більший хайп, мовляв ми ж про любов співали, а ви ж такі примітиви, що того навіть не змогли зрозуміти.

Якщо говорити просто, по-народному, то Сергій Жадан та Христина Соловій просто збрехали монахам. Якщо говорити мовою світської моралі, то брехати тим, хто вам довіряє - то форменна підлість.

Про цей кліп забудуть так само швидко, як про нього всі взнали такою ціною без вкладу грошей у рекламу. А от Христина Соловій для багатьох стане не оргигінальною українською виконавицею, а звичайною попсовою співачкою. Сергій Жадан після такого виглядатиме частково популярним, але посереднім письменником. Хайп дорого вартує тим, хто переступає у своїй творчості через людей.

Багато західних музичних гуртів знімають кліпи такого ж гатунку в храмах. Але - в недіючих храмах, щоб нікого не образити!

Я ходжу до храму і вже давно не ідеалізую Церкви, бо точно знаю, що в ній не всі святі, а радше, переважна більшість грішників. Саме тому не підтримую засудження церковними діячами лгбт - у своїх конюшнях такого ж лайна вистачає.

Зрештою, яка мені різниця хто з ким спить? В мене своїх недоліків вистачає. Мене абсолютно не обурює, коли хтось виставляє у інтернет свої інтимні стосунки, бо я їх там не бачу, тому що не те шукаю. Я йду по життю своєю дорогою і шукаю в інтернеті те, що мені цікаво на моєму шляху.

Я не маю морального права когось закликати до каяття за те, що в когось аморальні з точки зору християнства погляди чи орієнтації - якщо людина не визнає щось гріхом, значить в неї воно не болить. Бог не заставляє нікого каятися. Людина в чомусь кається, якщо сама того потребує і тоді вона сама знаходить кому де і як це зробити.

Я люблю храмову культуру і захоплююсь світовою християнською літературою, зокрема Сервантесом, який визнаний автором найгеніальнішого за всю світову історію роману "Дон Кіхот. Він був католиком і членом ордену "Серця Христового".

Я з дитинства закоханий у професора Д.Р.Толкіна, який щоранку перед парами у Оксфорді ходив до храму на месу, а ввечері у гаражі писав "Володаря перснів" та "Сильмаріліона".

Я люблю Діккенса та Честертона, які зараховані католицькою церквою до лику святих. Протестанта Льюіса, якого під час ІІ Світової запрошував британський уряд на ВВС щоб він своїми передачами про віру підтримував моральний дух англійської нації.

Щиро шаную православних Нечуя-Левицького, Шевченка, Винниченка..., яких російська імперія затавляла силою працювати на себе, але вони знаходили сили і час, щоб писати українською коли це було немодно і навіть небезпечно, а вони всупереч всім і всьому творили...

З дитинства із захопленням читав Марка Твена, Люїзу Мей Олкот, Джоан Роллінг... а коли прочитав Євангеліє то краще зрозумів звідки вони брали сюжети для своїх творів.

Я люблю слухати музику, написану на євангельські сюжети Баха, та месси Бетховена... Вони є одними із творців канону класичної музики, на який орієнтуються й досі.

Усі ці люди та багато інших були християнами і не соромилися цього, але й нікому не нав'язували своєї віри. Вони просто і сміливо писали про те, що любили і що ненавиділи. В їхній творчості немає нічого розмитого. Там все чітко: пітьма - то зло, світло - то добро. От за цю чесність та відвертість їх любили мільйони і пам'ятатимуть завжди.

Джоан Роллінг вже кілька років публічно травлять за те що їй байдуже як живуть трансгендегрні особи - жінка повинна називатись жінкою, чоловік чоловіком, а любов між чоловіком і жінкою має свій сімейний сюжет. Інакше щезає сенс усієї літератури, адже нівелюється значення слів які мають своє чітке значення, яке потрібно поважати, використовуючи слова. Потрібно мати мужність, щоб жертвуючи своєю репутацією, грошима та авторитетом називати речі своїми іменами. Якби Джоан Роллінг хайпувала, то її б книги не були найбільш читаними за всю історію світової літератури.

Я читав але не захоплювався Жаданом, слухав, але не переймався Христиною Соловій. Я патріот своєї країни і мені дуже б хотілося, щоб Жадан отримав Нобелівську премію по літературі, а Христина Соловій премію Греммі. Але правді потрібно дивитися прямо у віччі. У вічну скрабницю світової культури дешевий хайп українського виробництва навряд чи потрапить.

Є таке мистецтво, яким не варто розчаровуватися. В Україні є було й буде ким пишатися. А якби не так, то українці не боролися б за свою самобутність з росією, яка споконвіку веде з Україною свою війну забуття.