Кожна не щоденна подія має право на висвітлення. Навіть не щоденне, якщо технічні можливості цього не дозволять.

Якщо йдеться про особу Йоана Павла ІІ, то це вже втретє, коли я можу брати участь у важливих подіях, зв’язаних із ним, разом з поляками – народом, з якого цей Папа вийшов і без якого його неможливо вповні зрозуміти. В 2002 році я був у Кракові, в часі останнього папського паломництва до своєї Батьківщини. В 2005 році я навчався в духовній семінарії нашого Згромадження, і власне провадив молитву на вервиці в парафіяльному храмі пізнього вечору, коли надійшла звістка про смерть Слуги Божого. Ось, тепер я знову їду італійськими автострадами з групою польських парафіян на беатифікацію Папи Войтили.

Проскомидія урочистості

Сьогодні я хотів би поділитись з вами враженнями з передсмаку, передчуття, очікування. Навіть, не стільки свого, скільки тих, в яких плине та сама кров, що і в жилах «Папи Тисячоліття». Можна сказати, цей пост – проскомидія, приготування до важливого акту віри. З чого б це беатифікація мала бути таким актом? А чому б і ні? Адже Церква, тобто Папа Бенедикт, єпископи, але також я і ти, 1 травня урочисто проголосить: віримо, що Йоанн Павло ІІ був нам даний за приклад, показав нам, як можна кохати Бога цілковито саме сьогодні, віримо, що він і тепер «споглядає на нас з небесного вікна Божої оселі і благословляє».

Феномен поляків і «їх» Папи

Особливо цікаво зрозуміти контекст відносин між Слугою Божим і його народом. Поляки з часів цариці Катерини ІІ і поділу Польщі між Росією, Австрією і Прусією мусили випрацювати в собі певну особливу рису, яка дозволила би їм чекати на відродження, не втратити тотожності і розвивати далі культуру, мову, свідомість… Вони знайшли силу в Церкві і в довірі Марії. Ніби ми це все десь знаємо. Але чи розуміємо? Наприклад, Адам Міцкевич ввів у обіг вираз: «Польща – Месія народів», а Юліуш Словацький написав пророчий вірш про Папу-поляка! Чи це нас дивує? Якщо так, то треба ще зрозуміти ту силу надії на Бога і пов’язане з цим національне відродження. Без цього зрозуміти відношення поляків до «свого» Папи – неможливо.

Я ще добре пам’ятаю дні жалоби в часі смерті Йоанна Павла ІІ. Тисячі і мільйони на площах, на краківських Блонях. Ясна луна вночі від міріад свічок і хрести світла, складені з вікон багатоповерхівок. Люди. Тихі, заплакані, зосереджені, з’єднані як ніколи.

Офіційна статистика подає, що в 2005 році, з 2 по 8 квітня, тобто в часі урочистостей похорону Папи, через Ватикан пройшло 3 мільйони людей, більшість з яких була поляками.

Льолєк контра Папа Войтила

Тема беатифікації від самого початку і до сьогодні була популярною в ЗМІ. Одразу ж з’явилося багато чисто комерційних, сльозливо-плачливих або тошнотно-цукрових публікацій, альбомів, дисків, фільмів, дрібних брелоків і тим подібне. Кароль Войтила, харизматичний кардинал, філософ, совість нації, її найбільший інтелектуал, а після вибору на Петрову столицю – духовний провідник народу, беззаперечний авторитет. І від 2005 року його пустили на брелочки! І при цьому ще й далі продовжували втирати сльозу, зворушуючись сентиментальними спогадами. Й надалі пускали численні записи його промов, але і так їх не приймали, не впроваджували в своє життя. Воліли «Льолека» від Папи Йоанна Павла ІІ. Краще слухалося його жартів і теплих діалогів з молоддю, гірше було з конкретними вимаганнями праці над собою.

Ось таке польське суспільство (звичайно, це трохи енігматична «більшість», бо кожний поляк має якийсь чисто особистий зв’язок з особою «польського Папи», що не піддається уніфікації) увійшло в дійсність очікування беатифікації.

Золота лихоманка, яка багатьох виснажила

В перші дні після оголошення дати почався справжній бум. Вже на третій день не можна було замовити майже жодного квитка, не можна було записатися практично до жодної парафіяльної чи туристичної групи. Коли священики дзвонили по тур-агенціях, це їх просили підіслати ще знайомих шоферів з автобусами, де вже там долучитись зі своєю групою!

Виявилось, що польські фірми почули золоту жилу й почалась нова «золота лихоманка». Схема була проста: як тільки оголосили дату, задзвонити до своїх постійних партнерів в Римі і околицях і одразу забронювати всі місця, потім запропонувати свої послуги кільком парафіям і ще на кінець застерегти усіх в рекламі, що ціни будуть тільки рости, отже варто записатись вже зараз. Таким чином, заброньованих вже в перші дні місць було близько 3 мільйонів. Нажаль, комерційний підхід дав протилежний від очікуваного результат. Італійці почали підносити ціни на готелі, які ще були вільні, в 5-6 разів, так само робили авіакомпанії. ЗМІ розтрубили про великий ажіотаж, про небачені ще досі натовпи, про те, що дістатися на саму площу буде просто нереально. Люди послухали, подивились і… вирішили не їхати. А оскільки «ажіотаж» був віртуальним, тобто базувався на чисельності резервацій, а не вже записаних учасників, реальна кількість поляків, що рушили в дорогу виявилася несподівано низькою, в порівнянні до початку «лихоманки». На офіційній прес-конференції в Ватикані було обережно названо чисельність 300 тисяч паломників з усіх країн, в чому більшість прогнозовано становитимуть поляки. Римські готелі підраховують збитки, туристичні агенції кусають лікті, парафіальні групи довелось поєднувати між собою.

Спокій емоційних італійців

Ще окремо я хотів зупинитись на настроях італійців. По дорозі я не відчув масового ентузіазму з приводу урочистості. На австрійських заправках свіжі газети всі як одна розміщують на першому листі велике фото поцілунку британських молодят з королівської родини. Серед італійських газет лише католицькі і пов’язані з Церквою на перший план висувають знімки Папи Йоана Павла ІІ. В інтонації журналістів відчувається спокій і навіть якась меланхолія. Наприклад, Ренато Фаріна в «Tempi» пише про Папу, який мав свідомість місії, покликання, який визнавав, що належить Іншому, що це авторитет Христа стоїть за ним і його перемогами чи труднощами. Багато спогадів. «L`osservatore Romano» видав спеціальний випуск присвячений беатифікації в 6 мовних варіантах, де замістив переважно спогади, свідчення і тексти самого Слуги Божого, які допомагають споглянути на ключові теми його понтифікату.

Дорога триває

По дорозі нас минає багато автобусів з Польщі, набагато менше – з Австрії чи Німеччини. Бачив один з України. Справді багато машин, здебільшого з Польщі. На заправках з них виринають родини в повному комплекті. Досить багато мотоциклістів з польськими номерами. Один мав за спиною прапори Польщі і Ватикану, тож в трасі пригадував польського гусара в галопі :)

Таким є передчуття. Проскомидія відбулася, вівтар готовий, учасники духовного бенкету зійшлися. Було багато труднощів, вигаданих чи реальних. Не всі змогли пробитись через це. Можливо, ми очікували чогось трошки іншого. Але ж є так, і хто скаже, що це погано? Ми готові і чекаємо. За хвилинку будуть бити дзвони і заспівають урочистий гімн на вхід. За мить. Вже завтра.