Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ПРО ДРУЖБУ

03.02.2023, 14:38
ПРО ДРУЖБУ - фото 1
Якщо дружба є проявом любові, якщо вона є безкорислива, якщо вона щира і права, якщо нічого і ні від кого не приховує, тоді і решта обумовленостей не матиме більшого значення: стать, різниця у віці, інша національність, інша релігія, інший статус.

Дружбою називають безкорисні взаємовідносини між людьми. Вона заснована на довірі, щирості, взаємних симпатіях, спільних інтересах і захопленнях. Іноді друзями ми називаємо знайомих, приятелів. Та яким має бути справжній друг? Що про це написано у Біблії (приклади справжньої дружби)? Чи апостоли були друзями Христа? І навіть після того, як всі Його покинули перед стратою на хресті? Чи все-таки варто справжньою дружбою вважати ту, яка «пережила» зради та інші труднощі? Вочевидь, дружба передбачає і прощення, але чи варто залишатися у дружніх стосунках з тими, хто не виправдовує довіру? Чи варто вірити, що людина може змінитися? Як щодо існування дружби між чоловіком і жінкою, між людьми із великою різницею в віці? Вона можлива?

Насамперед, треба звернути увагу, що поняття «дружба» не є у богослов’ї чимось частим. Важко знайти в якихось теологічних словниках цей термін, про який була б окрема стаття. Тим не менше «дружба» у ширшому значенні є чимось основним для християнства і входить у інше поняття, яке є головним у християнстві, а саме «любов». Тому, якщо хтось хоче знайти щось у богослов’ї про дружбу, то варто передусім шукати гасло «любов», а тоді вже конкретно «братерська любов».

Дружба у Старому Завіті

Старий Завіт, особливо у поетичних книгах, таких як Псалми, Приповідки, Притчі та інші, часто говорить про дружбу, зазвичай описово. Але найчастіше у Святому Письмі є конкретна мова про друга чи подругу, аніж абстрактно про дружбу як таку. Псалом 133 так говорить: «Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі!» (Пс 132, 1). Книга Сираха високо цінить вірного друга: «Вірному другові немає ціни, і немає ваги, щоб вартість його зважити. Приятель вірний – то лік життя, і його знайдуть ті, що Господа страхаються. Хто Господа страхається – зміцнює свою дружбу: який він сам, таким і друг його буде» (Сир 6, 15-17). І пізніше Сирах радить: «Не обмінюй друга за гроші, ані рідного брата за золото офірське» (Сир 7, 18).

Автор Книги Приповідок так говорить про друзів: «Друг любить протягом усього часу; він братом буде, коли спаде нещастя» (Прип 17, 17). На практиці така дружба до смерті описана в історії між Давидом і Йонатаном: «Коли Давид закінчив розмову з Саулом, серце Йонатана прихилилось до Давидового серця, і Йонатан полюбив його, як свою душу» (1 Сам 18, 1). Згадувана Книга Сираха підкреслює важливість старої дружби, порівнюючи її зі старим вином: «Не полишай старого друга, бо новий йому не дорівняє. Новий друг – нове вино: питимеш його радо, лиш коли постаріється» (Сир 9, 10).

Звичайно, не бракує мови у Писанні і про розчарування друзями і про фальшивих друзів. Наприклад, часто багаті мають таких фальшивих друзів: «Бідний навіть сусідові нелюбий, в багатого ж є сила друзів» (Притч 14, 20). Або коли людині важко, такі несправжні друзі відвертаються: «Друзі мої та приятелі далекі від моєї рани, і родичі мої стоять оподаль» (Пс 38, 12). Ще гірше, коли такий колись вірний друг починає насміхатися над тобою: «Якби то ворог глузував із мене, я стерпів би; якби мій ненависник та повстав на мене, від нього я сховався б. А то ти, чоловіче, моя рівня, друг мій і мій знайомий, з котрим ми собі разом любо розмовляли, до дому Божого ходили собі у святковому гуртку» (Пс 55, 13-15).

Також стає важко на душі, коли колишні друзі віддаляються, і людина про це починає скаржитися Богу: «Ти віддалив від мене товариша й друга, а із знайомих у мене – тільки темінь» (Пс 87, 19). Ще важче, коли близькі друзі стають ворогами: «Ба навіть друг мій, що я на нього покладався, що жививсь моїм хлібом, і той наставив п’яту на мене» (Пс 41, 10). Тим більше, якщо друг намовляє свого друга «служити іншим богам», то абсолютно не можна слухати цих порад. А Книга Второзаконня взагалі наказує засудити такого друга, який зводить, щоб відійти від істинного Бога, і засудити карою смерті. І взагалі, вірного друга «знайдуть ті, що Господа страхаються» (Сир 6, 16).

Загалом, то справжня дружба між людьми є на сторінках Святого Письма образом дружби і приязні між Богом і його народом. Бог часто поводився зі своїми вибраними як з друзями, на приклад з Авраамом, Мойсеєм, з деякими пророками чи теж з іншими особами, про яких мова у Святому Письмі. Книга Ісаї так пише: «Ти ж, Ізраїлю, слуго мій! Ти, Якове, якого я вибрав, потомство Авраама, мого друга!» (Іс 41, 8). Особливо поетична Книга Пісня пісень, в якій описана дружба і любов між коханим і коханою, часто трактувалася як образ любові і дружби між Богом і його людом.

Дружба у Новому Завіті

Найкращим прикладом дружби на сторінках Нового Завіту є сам Ісус Христос, Син Божий. Чи то Його власні слова, чи Його притчі, чи Його особиста постава, передусім до своїх найближчих учнів про це виразно говорять. На Тайній Вечері Ісус каже до своїх Апостолів: «Тож слугами вже не називатиму вас… Називаю вас друзями» (Йн 15, 15). В Євангелії від Марка описаний випадок, коли до Христа підійшов один багатий, який щиро питав, що має робити, щоб осягнути вічне життя, то напочатку є мова: «Тоді Ісус, поглянувши на нього, вподобав його» (Мк 10, 21). Також, коли важко занедужав Лазар, його сестри звернулися до Ісуса: «Господи, той, що любиш ти його, слабує» (Йн 11, 3). А коли Лазар помер, читаємо про реакцію Ісуса: «Заплакав Ісус. І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»» (Йн 11, 34-35).

Навіть свого зрадника, Юду Іскаріота, Христос трактує як друга, і тому ця зрада Його особливо боліла. У Євангелії від Матея читаємо про зустріч Юди і Ісуса в Гетсиманському саду: «І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: «Радуйся, мій Учителю!» – та й поцілував його. Тоді питає його Ісус: «Чого прийшов єси, друже?!»» (Мт 26, 49-50). З другого боку, іншому Апостолу, своєму другу, тобто «учню, якого любив», розіп’ятий Ісус довіряє свою матір (див. Йн 19, 26).

Коли Христос навчав своїх учнів молитви, то між іншим розповів їм притчу про настирливого друга, розпочинаючи так: «Якби хтось із вас мав приятеля, і той прийшов до нього опівночі Та й сказав до нього: Друже, позич мені три хліби…» (Лк 11, 5н). Іншими словами, є певна аналогія між приятельськими відносинами між друзями тут на землі, і дружніми відносинами з Богом. Взагалі, це один з головних християнських принципів: «вертикальні» відносини з Богом повинні обов’язково відображатися на «горизонтальних» відносинах з ближніми, особливо з тими, які також мають такі дружні відносини з Богом. А це тому, щоб не було лицемірства, перед чим остерігає Апостол Йоан: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1 Йн 4, 20). Звичайно, мова тут про дружбу і любов у широкому сенсі, а не про якусь дружбу чи любов виняткову.

Варто теж пам’ятати, що це не означає, що у такій дружбі не буде випробовувань. Як у дружніх відносинах з Богом є наша невірність чи занедбання, так і у відносинах з друзями це трапляється. Зрештою, вже на сторінках Нового Завіту це бачимо не раз. Апостол Павло потрапив у гостру суперечку зі своїм другом і товаришем в апостольстві Варнавою щодо способу євангелізації (див. Дії 15, 39). Потім мав суперечку з Апостолом Петром щодо відношення до християн з посеред язичників (див. Гал 2, 11-14). Ну і звичайно, дружба між учнями і вчителем пройшла серйозні випробовування підчас страждань останнього. Перший з учнів, Петро, який готовий був з мечем захищати свого друга і вчителя, також відрікся від Нього через декілька годин. Христос однак не відрікся, ані від Петра, ані від решти своїх учнів.

А ще раніше двоє учнів Христа, Йоан і Яків, попросили Христа бути його найближчими співпрацівниками, за що викликали на себе гнів інших десяти учнів (див. Мк 10, 41). Тобто, навіть між учнями Христа, які трималися у тісному дружньому колі, мали все спільне, постійно слухали повчання свого Вчителя щодо пробачення і любові, не все було ідеально. Тим не менше, Апостол Лука у Книзі Діянь Апостолів описує першу спільноту християн, як таку, де панує взаємна дружба і любов: «Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним... Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця» (Дії 2, 44. 46). Ця взаємна дружба перших послідовників Христа стала потім взірцевою для наступних поколінь християн.

Дружба як любов

Відомий англійський письменник Клайв Стейплз Люїс написав колись одну свою книжечку під титулом «Чотири любові». Цими типами любові, на думку Люїса, є: прив’язаність, дружба, кохання і милосердя. Власне, перша з них, прив’язаність є найпоширенішою. Зрештою, не лише серед людей, але теж часом і серед тварин. Це щось таке, що є складовою інших типів любові, на приклад дружби чи кохання. Чи навіть милосердя. З другого боку, не кожна прив’язаність – позитивна. Зрештою, з рештою типів любові подібно. А отже, з дружбою теж: не кожна дружба – на користь. І взагалі, не можна абсолютизувати жодну з типів любові, бо коли з неї робиться «бога», то вона стає, як пише Люїс, «демоном». Дружба може бути або школою чесноти, або школою пороку. Іншими словами, добрі люди завдяки дружбі стають кращими, а погані завдяки ній стають гіршими, бо дружать найчастіше з подібними собі.

Щодо дружби, то сьогодні вже більшість не відносить її до різновиду любові. «Друзі» у Фейсбуці, друзі по роботі, «шановні друзі», друзі дитинства тощо – все це контакти, знайомства, спільні інтереси і зацікавлення чи хобі, але не дуже часто щось з любові. Колись дружба вважалася основою життя, Арістотель називав її «philia», що деколи тлумачиться як «любов», але теж «прив’язаність» чи «дружба». Цицерон написав про дружбу цілу книгу під назвою «Amicitia», тобто «Дружба». Стародавні мислителі вважали її власне суттю людського життя. Сьогодні часто вона є додатком, причому інколи не обов’язковим. Звідси часті «розфренди», поривання з друзями, пошук сурогатних замінників дружбі.

Так, на біологічному рівні дружба не є конечною, натомість на духовному без неї людина марніє, стає егоїсткою, зрештою, помаленьку втрачає людяність. Дружба натомість дозволяє зростати у людяності, милосерді, терпеливості, розумінні, щирості, чесності, самопожертві. Теж справжня дружба не відчуває ревнощів до друга чи подруги, і цей нюанс дещо відрізняє дружбу від закоханості, де ревнощі час від часу присутні. Бо дружба, на відміну від кохання, крутиться не так навколо когось, як навколо чогось: спільні цілі, спільні зацікавлення, спільні цінності, спільний досвід і т. д. А одночасно, дружба не переходить певних приватних меж другої людини, не «втикає свого носа», принаймні на початку, у родинні справи друга, якщо про це не просять, не випитує з зацікавленням про все і про всіх, як це часто буває у закоханих, не прив’язується надмірно до друга, не прив’язує його до себе, ну і звичайно, не спричиняє своєю дружбою комусь кривди, в тім теж третім особам.

Якщо ж йдеться про розрив дружби, чи про зраду друга чи подруги, про зловживання дружбою, тобто обернення її в негативне русло, то якщо це була справжня дружба, тоді це перетворюється в справжню трагедію, якщо лише поверхова, тоді людина досить легко «переживає» таке припинення дружби чи удар по ній. Дехто пробачає щось таке, дехто ні, хтось хоче, але з різних причин не може, хтось може, але не хоче, у всякому разі починаються після порушення справжньої дружби різні перипетії, часом страждання і розчарування.

Врешті, якщо йдеться про дружбу між чоловіком і жінкою, то тут кожний має свій досвід. У одних виходило з такою дружбою, у інших ні, ще в інших це спричиняло трагедію, чи то свою особисту, чи то іншої особи, чи то третіх осіб, наприклад родини друга чи подруги. Все залежить від зрілості і відповідальності, від особистих чеснот і життя у правді. Ну і крім того, варто зважати на свою слабкість і гріховність, бо цього ніхто з живих не позбавлений.

У всякому разі, якщо дружба є проявом любові, якщо вона є безкорислива, якщо вона щира і права, якщо нічого і ні від кого не приховує, тоді і решта обумовленостей не матиме більшого значення: стать, різниця у віці, інша національність, інша релігія, інший статус. Можна взагалі застосувати до критеріїв справжньої дружби ті категорії, які Апостол Павло застосовує до братерської любові у Першому Посланні до Коринтян:

«Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає…» (1 Кор 13, 4-8).

Теги: #Блоги

Останні новини