Так трапилося, що мені вдалося потрапити на звітну конференцію 4th Nordic Conference in Philosophy of Religion, діяльності такої собі організації The Nordic Society for Philosophy of Religion (NSPR), що відбувалася у Стокгольмі в чудовому навчальному закладі Teologiska högskolan Stockholm.

Варто подякувати Jayne Svenungsson за те, що вона відвоювала мені місце під шведським сонцем, яке 16-18 черня зникало лише на 1 годину, воюючи з українським візовим маразмом.

Подорож та враження від Швеції та її особливостей вартують окремої статті, а можливо і не одної.

Зокрема конференція.

Нажаль, у перший день зміг потрапити лише під кінець робочого дня конференції, нова країна та незнайоме місто, думаю, що самі розумієте.... Що не завадли обговорити купу різного цікавого та важливого. Окрім знайомства обговорювали Мелетія Смотрицького. Усіх майже відразу цікавить над якою тематикою ти зараз працюєш у своєму наковому середовищі. І, о диво (!), вони знали про Мелетія Смотрицького. Він фігурує у їхній енциклопедії ще з 19 ст., яку мені вони швидко знайшли в бібліотеці та показали. Зазначається він там як відомий українсько-польський теолог. Потім пішла тематика їхньої наукової діяльності. Напрями різноманітні. Починаючи від ландшафтної теологї (я сам здивувався), як природній ландшафт впливає на релігійну свідомість та формування релігійних явищ у досвіді людей. Закінчуючи Гусерлем, Хайдеггером, Маріоном, Капуто, що зараз там дуже популярні у феноменології релігії.

Варто зазначити, що це невелика група вчених, яка протистоїть масовому засиллю аналітичної філософії в усій Скандинавії. Є ще інші континентали, але вони не займаються релігією, гуртуються навколо Ларса Свендсена, що проживає у Бергені (Норвегія) та пише про природу зла, моди, нудьги та всілякого такого.

Керує цією організацією такий собі норвезький німець Marius Timmann Mjaaland. Дуже цікавий філософ.

Коли подавався туди – не сподівався, що пройду. Але мене відібрали і запросили. Довго я думав, що вони купилися на тематику релігійності пост-радянської України, але виявилося, що на релігійність українців їм начхати, а зацінили вони роботу за те, що я використовував невідомий їм метод у феноменології релігії. Дивно буде казати, що я використав метод Еліаде в розумінні сакрального і як він накладається на православне бачення сакрального. Тут варто зазначити, що вони читають М.Еліаде та Р.Отто, але першого зовсім не розуміють, і це їх дуже смутить. Тому скандинави вважають, що втрачають цілу гілку філософії релігії. З цієї позиції відзначу, що їх дратують українці та росіяни, які пишуть про Маріона, Капуто, Жижека та активно намагаються надсилати тези про їхню філософію... на це дуже круто відповів Hans Ruin, який вважається одним із найкращих скандинавських феноменологів релігії, він сказав приблизно таке: «Для чого мені читати про те, що казав Маріон, коли я з ним катаюся часом на лижах в Альпах і точно знаю, що він казав, а не те, що мені присилають ваші типу філософи. У вас все зациклене на описах та історії описів вчень інших філософів. Якщо хочете займатися філософією, займіться її проблемами». От, якось так. Сам він досліджує могили як релігійний феномен та їх значення у мнемотехнічних засобах пам’ятування людської особистісної та колективної релігійної свідомості. На думку скандинавів наша філосфія не зайшла далі поняття introduction. Зазвичай вони просто відмовляють таким нашим філософам.

Тому, тут я підтримаю Ю. Чорноморця, який намагається відкрити та зробити доступним православний філософський дискурс Манусакіса, Харта та ін. Який є закритим для скандинавів через їх ментальні особливості. Скандинави просто його не розуміють, але хочуть досліджувати і шукають тих, хто зможе їм посянити.

Географічний ареал конференції складався із представників всієї Скандинавії: Норвегія, Ісландія, Данія, Швеція, також Фінляндія, Естонія, Велика Британія, США і Україна, в програмці були також румуни та аргентинець, але вони, на жаль, не приїхали.

Скандинави дуже зляться, коли ми просто беремо і починаємо просити, щоб вони вирішили всі наші наукові проблеми. Вони не проти допомагати, але не більше.

Пропонували робити спільні дослідницькі інститути по темі, але в Україні. Вони готові приїздити власним коштом та чогось нас вчити. Маленькою перемогою вважаю те, що мене запросили стати членом спілки нордичної філософії релігії та презентувати лінію Еліаде і православної релігійної феноменології в організації The Nordic Society for Philosophy of Religion (NSPR), але для цього потрібно виконати певні вимоги, які вже залишаться моєю морокою. Що для буття аспіранта в Україні є досить проблематичним. Задумуюсь за іноземну докторантуру, що також пропонувалося, але також за певних умов. Якщо за цей рік вийде розробити курс по темі – зможу його викладати в школі (коледжі), що в Хельсінкі, у чому зацікавлені представники фінської теологічної православної школи. Хоча це теж велика проблема, але цілком вирішувана – головне працювати.

Тому повернувся натхненним та із великим головним болем і своєрідним тягарем, що українське релігієзнавство та філосфія релігії відстають на 20 років від скандинавів, які не є передовими в цих галузях. Є над чим думати і працювати. Публікація статті буде зроблена через деякий час, обіцяли надіслати збірник поштою, сподіваюся, що його не загубить наша доблесна Укрпошта, як це трапилося з першим запрошенням для візи. Тоді вже буде щось на руках і можна рухатися далі. Україна налаштовує на депресію. Повернутися – означає розчаруватися та нічого не робити. Побажаю сили і натхнення щось міняти і не лише мені. Оскільки зміни ой як потрібні, не лише у філософії.