Існує цілі напрямки теології та філософії, які виникли в зв’язку із великими трагедіями двадцятого століття: світовими війнами, концтаборами, Холокостом. Українські філософи, що спеціалізуються на етиці, вже почали думати про геноциди, які зачепили Україну. Українські теологи ще бояться підступати до таких тем. Між тим, такі теми важливі, тому що в області філософії та теології ставлять на перше місце не теорію, а практику, не метафізику, а етику. А це саме той порядок мислення в філософії та богослов'ї, який був нормативним в часи святих отців (http://theology.in.ua/ua/bp/theological_source/psychology/39267/), бо мало свою основу в пріоритеті антропології (http://theology.in.ua/ua/bp/theological_source/psychology/39267/).

Недавно в своєму інтерв’ю про психологію пристрастей мені довело торкнутися проблематики геноциду як прояву диявольського зла, яке стало можливим завдяки нестриманості людських пристрастей (в першу чергу гордості).

«- Чи можна говорити, що людство стає більш чи менш грішним; чи людина однакова за всіх часів? Чи змінюються тільки прояви гріхів?

- Важко судити, бо по великому рахунку люди як були, так і залишаються грішними. Але є винятки – бувають часи нелюдських гріхів, якісно та кількісно інших за звичайний людський стан гріховності. Ми зараз в Києві, а багато років тому в тому самому Києві розстрілювали сотні тисяч людей. Звичайно, це був більший прояв гріха, ніж той стан гріха, який є на сьогодні. До речі, ми застраховані від того, що це не повториться. Тому що якщо люди допускають різні звичайні гріхи, в суспільному чи приватному житті, відбувається якийсь кумулятивний ефект. Бо люди жили собі нормально, потім дозволили собі одне, друге, потім дозволили п’яте-десяте – і зрештою дійшли до диявольського стану гріха, коли люди вже були прямим знаряддям зла і навіть відчували це зло в собі. Те саме було з більшовиками, коли вони стріляли самі себе по десятому колу, народ нищили по десятому колу.

Часто ми не задумуємося над цим феноменом переходу людського зла до зла диявольського. Над цим, наприклад, задумувався Андрей Шептицький, греко-католицький митрополит, або Михайло Булгаков в романі «Майстер і Маргарита»: такі явища, як фашизм, сталінізм – це вже не просто людське зло, а якесь надлюдське зло, це прояв диявольського зла. Але якщо існує надприродне зло, то повинно існувати і надприродне Добро. Бо надприродне зло – це лише тінь, яка неможлива без світла. Якби не було тіні, то не було й світла, світло і тінь завжди поєднані, говорить Воланд. Але у Булгакова в цілому зворотна логіка: якби не було світла, то не було б і тіні. Він вважав, що диявольське зло явно існує у світі. Щоб була власне тінь, оце світове зло, повинен бути Творець, який є Добром, і який навіть це світове зло спочатку створив як добро, а воно потім відхилилося і почало цей шлях деструкції, нагнітання гріха і тому подібне.

Тому якщо ми беремо людський розвиток саме як він іде на шляху людського, то гріховність людства завжди приблизно однакова. І що колись, сто років тому люди були кращі, бо більше ходили в церкву – це ні. Вони більше ходили в церкву і так само бажали зла, гріхів. Можливо, було менше проявів зла, але якихось, окремих: менше було блуду, але більше гордині чи ненависті. Але що спотворює людство час від часу – це такі вулканічні вибухи диявольського зла. Тоді стаються якісь глобальні війни, революції. Тому що тоді виникає таке зло і такі гріхи, які б людина сама по собі не вигадала б. І все це на ґрунті людської гордині. Ось цей найперший гріх розуму – гординя – є отим клапаном, який відкриває диявольське зло, безкінечне зло. Воно сюди вноситься і поки само себе не знищить, чи поки його не знищать, воно руйнує все навколо і все в людині.

От ми існуємо в такій ситуації, коли ще повинні загоїтися рани від цього диявольського зла, від того що «все, що сказала партія, є добром». От партія сказала: вбивайте своїх батьків – і це добро; чи доносьте на сусіда. І коли ці рани зрештою загояться і ми зможемо відірватися від диявольських проявів зла, від того, що «все, що говорить влада, є добром», чи «мета виправдовує засоби» – коли ми від цього відсторонимося, ми опинимося у звичайній ситуації, що треба боротися зі звичайними гріхами.»

Також в цьому інтерв’ю дісталося на горіхи і о. Андрію Ткачову та йому подібним «младостарцям» і також тим, хто таких собі «старців шукає»:

«Ти приходиш у християнську Церкву і ти є членом цієї Церкви, все-одно за тебе не вирішують, це твоя битва між добром і злом; ти повинен в цій общині вжитися, ти повинен налагодити якось стосунки любові в цій общині, налагодити християнське життя в сім’ї. Це тільки особистість може робити: отак тримати себе в руках, працювати на позитив і т. п. А людям це важко, вони спокушуються. Як у Достоєвського Великий Інквізитор говорить: Христос, навіщо їм ця свобода? Навіщо ти робиш їх особистостями, що відповідають за свої вчинки, розбудовують життя? От у мене всім добре, вони всі раби, їм дали хліба – і все чудово. І люди дуже часто шукають такого психологічного способу знайти оце рабство. Він намагається стати рабом, наприклад, психоаналітика, хоч цей психоаналітик говорить йому повну дурню. Звичайно, буває, що психоаналітик кудись попадає, але переважно це випадково. І це вже проникло в християнство. Тобто люди й тут починають шукати якихось старців, у яких надприродні знання від Бога, приходять і запитують як їм жити.

Вони навіть не перевіряють цих старців. Раніше приходили і чекали, поки він розповість тобі про твої гріхи, про твоє минуле життя, і тоді розуміли, що людина хоч щось знає. А зараз перший зустрічний. «Батюшка Андрій Ткачов, як нам жити?». У отця Андрія нема ясновидіння, але він готовий роздавати поради направо й наліво. А він починає говорити, що у тебе є дружина, її треба ламати об коліно… Це не християнське вчення, що треба жити за «Домостроєм», ламати гордість людини, це він сам придумав. А він видає це за духовну пораду християнського священика. Ми стикаємося з тим, що приходять до священика православні жінки, а в них перебиті барабанні перетинки, бо хтось їх ламав об коліно і тому подібне. Діти приходять, покалічені цим. У них епілептичні припадки на цьому ґрунті, що батько бив матір.»

Повністю інтерв’ю можна прочитати на Богословському Порталі (http://theology.in.ua/ua/bp/theological_source/psychology/39267/).