Розмовляючи недавно із сільським священиком, котрий несе службу в регіоні, де найдовше чинили опір сатанинському радянському режимові, я довідався, що остання зміна української влади поселила велику зневіру в серцях місцевих мешканців. Депресивний настрій оволодів потомками тих, хто в жорстоких умовах польської, німецької та радянської окупації мав сили і мужність успішно протистояти владі. А тут, на двадцятому році незалежності Української держави, вони опускають руки, перелякавшись безоглядної, але легітимної влади власної країни. Отже так виглядає, що нова президентська команда дуже швидко змогла утвердити свою монополію, ефективно нейтралізувавши національно свідому, демократичну частину нашого суспільства. Швидко отримати бажаний результат допоміг стан неймовірної дезорієнтації всього українського суспільства, не в останню чергу завдяки деградації довіри до лідерів, котрі дотепер вважалися національною елітою.

Отже, маємо дві взаємопов’язані проблеми:
- зневіру і капітулянтські настрої в українському суспільстві;
- корозію української еліти, котра виконувала роль проводу при здобутті незалежності та в часи Майдану.

Із зневірою пропоную боротися шляхом правильного розуміння ситуації.
Нову владу і створені нею проблеми варто розглядати як справедливе Господнє покарання нашому грішному і недолугому суспільству. І одночасно - як добру нагоду очиститися, поправитися.

Особисто я розумію ситуацію саме так.

Нам було подаровано незалежну державу, але ми повелися безвідповідально. Думали, що свобода і незалежність існуватимуть вічно, непорушно і збережуться самі собою. Тому замість державного будівництва зайнялися власними інтересами, облаштуванням свого комфортного життя, підпавши при цьому під розтлінний вплив всіх спокус і надуживань, характерних для споживацьких суспільств. Цього не можна було уникнути, бо нувориші завжди позбавлені відповідного імунітету.

Найактивніші громадяни кинулися здобувати приватний капітал. Знехтували обов’язком праці над основами побудови держави – розвитком громадянського суспільства та створенням механізмів контролю і впливу на владу, пошуком реальної моделі утвердження християнської моралі, української мови і культури. Як тільки в країні рушив процес приватизації всі ці першочергові завдання відійшли на другий план. В результаті суспільство почало щораз відчутніше деградувати.

Господь нас намагався врозумити, показавши джерела зла, виявивши вбивства політиків та журналістів і знявши маски із владоможців «касетним» скандалом. А потім Він чудесним чином допоміг вибороти правду на Майдані.

Але ми, сліпі та ліниві, віддали весь отриманий здобуток у розпорядження милих нашому серцю, національно свідомих злодіїв та фарисеїв. І навіть не подумали створити відповідні механізми впливу на владу та зайнятися жорстким суспільним контролем за діями наших провідників.

Обрали «доброго царя» і хай він нам забезпечить все, що треба.

Однак під проводом «помаранчевої» команди деградація влади і суспільства перевершила Господнє довготерпіння. Тому Він прикликав нам в якості справедливої кари тих, кого раніше відсторонив феноменом Майдану. Бо як ще можна було навчити, змусити видусити із себе апатичного «совка», щоб ми нарешті стали достойними, відповідальними громадянами?

Це покарання одночасно є великою нагодою для очищення, оздоровлення і пере-форматування. Адже за роки незалежності наше суспільство неймовірно деморалізувалося – розплодили жебраків і сиріт, покинули напризволяще немічних і старих, розікрали (приватизували) національне багатство, а територію країни перетворили на великий смітник.

Духовна і статева розпуста просто «зашкалюють». А думки і зусилля переважної більшості спрямовані лише на споживання, комфорт та розваги.

Подібний сюжет повторювався багато разів протягом тисяч біблійних років: грішному, лінивому і розпусному народові Господь визначав покарання, щоб той отямився і поправився. Наприклад, пророк Ісая 2700 років тому так попереджав загрузлий у гріхах ізраїльський народ про ассірійську навалу, яка прийде в якості кари, накликаної Господом:

«…Він простягнув проти нього (народу Ізраїля) свою руку і так ударив по ньому, що здригнулися гори і трупи, немов гній, лежать посеред вулиць… Він піднімає стяги для далекого народу, Він кличе його з кінців землі посвистом; і ось той, легкий, швидко прибуває. Немає між ними млявого і слабкого; ніхто з них не спить, не дрімає; не розв’язався на крижах пояс ні в одного, і не порвався ремінь на сандалях у нікого;… хапають здобич, несуть геть і ніхто її у них не відніме»(5:25-29).

Наша теперішня влада – це не зайди і не запроданці, вони не є запеклими ворогами України. Це попросту люди вчорашнього дня, ментальні «совки», зачаровані на Росію. Але при цьому вони є розумними прагматиками і добре знають, що робити із владою і як примусити себе слухатися. Вони в робочий час не порпаються у вуликах, не ставлять на посади своїх недолугих родичів. Дорвавшись до влади вони не кинулися відразу набивати кишені дрібними крадіжками, а всі зусилля доклали для тотального захоплення владних важелів і повного контролю над країною. Не жаліють нікого - відразу звільняють своїх ставлеників, котрі погано дають собі раду.
Їм наше патякання не страшне. Будь-який новий альтернативний лідер буде відразу ними знищений. А якщо ні, то згодом виявиться, що він є ними ж створеним проектом для обдурювання наївних виборців.

Ми нічим не зможемо покращити своє становище, лише працею, самодисципліною і самообмеженнями. Без жертви нічого не вдасться зробити. Якщо значна частина громадян зможе пожертвувати своїми «шкурними» інтересами, оздоровити суспільство, то взамін отримаємо цінності вічні, універсальні. Для декого ті цінності нічого не вартують і вони не будуть бачити сенсу чимось жертвувати. Але так є завжди – жертвують ті, кому дано розуміти і діяти. А плодами їхньої праці користаються всі.
У кожної людини жертва відмінна. Хтось відмовиться від хабарів та зловживань, а той, хто ні на що не впливає і спокуси хабарництва не має – пожертвує свій час і зусилля на користь спільної справи. А хто зовсім немічний – молитиметься за успіх добрих починань.

Головне – не грішити зневірою, не опускати рук. А також не спокушуватися на ще більші гріхи і злочини, до яких закликають провокатори та дурні.
 
Авторитарному режимові може протистояти лише справжнє громадянське суспільство, творити яке є справою довгою і складною. Але якщо ми цього не зробили у комфортні часи попередньої влади, то тепер прийдеться робити в умовах, наближених до бойових. Якщо ні – то потім, в умовах війни із вже утвердженим біло-блакитним авторитаризмом це буде здійснити ще важче.

Бо державну незалежність і особисту свободу Господь дає лише тим, хто їх цінує і вміє за них постояти.