Не треба бути надто розумним аби дійти до думки, що нинішній Київський Майдан - це майже цілковите творіння, нашої, не надто мислячої влади. Зрештою, в цьому немає нічого дивного, будь-який не надто розумний керівник, оточує себе підлеглими, на фоні яких він якщо й не надто виділяється своєю ерудованістю то у всякому разі і не надто пасе задніх. То ж чи варто дивуватися, що за чотири роки свого правління, президент оточив себе міністрами та радниками певна частина з яких мають якщо не куплені в підземці дипломи про вищу освіту то у всякому разі куплені кандидатські та докторські степені. Тому ці люди, маючи дивовижну чуйку на можливості урвати добрий кусень, взагалі не мають ані національної, ані звичайної людської свідомості.

Ймовірно, ще який день-два витримки і розчарований Євромайдан, мав розійтись, роз’їхатись по домівках, та ні, хтось не надто страждаючий великим розумом, як і у випадку історії Кучми та Гонгадзе, радить Януковичу розігнати тих кілька сотень дітей, що залишились. Зрештою, влада не одна була такої думки про студентів. Буквально кілька днів перед цим, один із народних обранців Львівщини, не задумуючись зневажливо обзиває студентів сопляками. На Банковій, таке ж саме трактування ситуації - кілька ударів дубинками і «сопляки» розбіжаться в різні сторони. Прорахувалися.

Та прорахувалася не тільки влада. Прорахувалася опозиція. Ніхто, абсолютно ніхто із тих, хто протиставляє себе діючій владі не був і не є готовий до такого розвитку сценарію. Поза вдаваною твердою позицією славетної трійки Яценюка, Тягнибока та Кличка, вони просто не в силі керувати багатотисячним натовпом,  не знають, що мають чинити дальше і це в черговий раз, підтверджують сьогоднішні події невдалого скинення уряду Азарова. Не зважаючи, на всю їхню показову єдність, їхня трійця радше вимушений симбіоз, а ніж органічне поєднання. Відсутність якогось розумного діалогу з масою мітингувальників – це ще раз підкреслює, тільки гасла та заклики. Вони більше переживають за свій імідж в очах власного електорату як за ідею Майдану. Покинуті напризволяще і на волю суддів, покалічені «беркутом» 9 нещасних, про, фактично, ніхто окрім журналістів та їхніх рідних не згадує. Де, хоча би та видимість об’єднання противників нинішнього режиму як ми це бачили в часи Помаранчевої революції? Десь там (і цілком успішно) воює Порошенко вискакуючи на грейдер і зупиняючи побоїще, в іншому місці ще чуємо та бачимо поодиноких депутатів і майже на цьому все закінчується.

Хоч ради справедливості мусимо визнати і ці не надто винні. З однією сторони, лідером який може повести за собою націю, треба або народитися, або його мусить створити певне середовище. До сьогоднішнього дня, майже єдине, що чинили наші лідери, це намагалися принизити та забруднити в очах суспільства один одного як майбутнього конкурента. З іншої сторони поза своєї різністю і Тягнибок, і Яценюк, і Кличко, Порошенко тощо, вони більш інтелігенти, Янукович же, з державної структури створив ледь не кримінальну, зламати яку людині зі сторони майже не можливо.

Ще одна причина проблем - різниця поколінь. Поза своєю різноманітністю, основна маса Майдану – студенти, сьогоднішні чи вчорашні. Тобто діти України. Це ті в кого відсутня совкова ментальність, хто не має страху перед владою і для кого не існує авторитетів у розумінні людей старшого покоління, покоління, що народилося і виросло за Союзу. І ось ця різність ментальностей, з однієї сторони виваженість, практичність, прагнення планування, а з іншої емоційність, молодечий запал та, нерідко, відсутність здорового глузду, не дає цим двом силам поєднатися.

Зрештою, все написане тільки моя думка, можливо вона й на половину не відповідає дійсності, одне певно, невідомо до чого воно все йде і дійде. Щиро просімо Бога, щоби для осягнення доброї мети вистачило й тієї крові, що вже пролилася.