Схожі епізоди – дуже важливі для «реконструкції» життєписів таких діячів як Михайло Оксіюк (митрополит Макарій) (1884-1961). «Радянських» архієреїв, «потаємна правда» про діяльність яких схована в дуже спеціальних сховищах документів. А на шляху гіпотетичного біографа (не з числа агіографів чи «гнівних викривачів») в архівах загальнодоступних вже «пройшлися» «специально обученные люди».

Наприклад, навряд чи вдасться колись довідатись, хто і як «рекомендував» колишнього професора Київської духовної академії (до речі – ледь не єдиного з них, щодо якого немає даних, щоб він хоч якось потрапляв "під каток" репресій кін. 1930-х рр.) на роботу до щось типу «відділу кадрів» Народного Комісаріату землеробства УРСР. В окремих біографічних нарисах цей епізод подано як приклад виняткової фаховості М. Ф. Оксіюка, незамінності його як спеціаліста («С 1938 по 1941 г., будучи беспартийным, занимал значительные посты в Народном комиссариате земледелия УССР»). Однак успішна кар’єра колишнього професора-богослова у дуже «нерядовій» радянській установі – занадто нетипове явище, щоб задовільнитися такого роду поясненями.

Невідомо також, чи було рішення не евакуйовуватись з Києва в 1941-му разом з комісаріатом «власним бажанням» Оксіюка (до речі, він абсолютно вільно володів німецькою мовою) .

Відповідно, немає пояснень, як так вийшло, що людина, що погодилась працювати в окупаційній міській управі – ніяк потім «не зацікавила» відповідні органи. Ба більше – чиясь «невидима рука» «зачищала» у повоєнні роки відповідні картотеки... Щоправда, геть все зачистити не вдалося і серед переліку осіб, рутинно “маркованих” як колаборанти, ми можемо побачити “Оксиюка Михаила Федоровича”, який “в период немецкой оккупации служил инструктором секции вероисповеданий в отделе культуры и просвещения Киевской горуправы”.

Відомі документи, з тексту яких нібито випливає, що вербовка відбулася лише напередодні єпископської хіротонії у 1945. Проте згадані “загадкові моменти” у більш ранніх сторінках біографії свідчать, що якась «співпраця» Михайла Федоровича з радянськими каральними органами мала розпочатися дуже задовго до того. І те, що, зрештою, «вийшло на яв» у контексті т.зв. «Львівського Собору» 1946 року, – лише «верхівка айсберга»…

Довести щось на підставі відкритих джерел вкрай важко. «Мінімально можлива» дата налагодження такого співробітництва – початок 1920-х. Тоді Оксіюк мав виїхати до Польщі, для роботи на Студіум православної теології Варшавського університету. Запрошення надіслав митрополит Варшавський Діонісій (Валединський), з яким професор був добре знайомий з часів свого навчання у Холмській духовній семінарії (де Валединський був ректором).

«Документальний слід» тієї історії не дає чітких відповідей на питання, чи не мав прибути викладач-богослов ще з якоюсь «таємною місією» до Варшави. Але той факт, що він, перед гіпотетичним виїздом, відвідував Патріарха Тихона (Бєллавіна) у Москві, а також та обставина, що інформація ні про це, ні про контакти з польськими дипломатами в 1923-1924 рр. ніколи «не випливала», дає підстави для «маленьких сумнівів» вже щодо цього періоду життя і діяльності дуже непростого (тоді) мирянина РПЦ…

Натомість немає ніяких сумнівів щодо того, що на чолі Польської автокефальної православної церкви у 1951-1959 роках був «агент Глєбов» - «смиренный и лукавенный…» (хоча на фото цього зауважити неможливо - погляд владики не виглядає як "смиренний").

Людина-загадка, “закрита” не лише для своїх “колег”-єпископів, але й, схоже, для найближчої рідні (серед якої - рідний брат, колишній єпископ УАПЦ Йосип Оксіюк (1894-1991), якого він зміг “витягнути” з лещат ГУЛАГу). Максимально лояльний (“ведет активную работу по ликвидации униатской церкви”, “активно включился в работу по выявлению враждебного элемента”), не помічений в жодному “антирадянському висловлюванні” - і, при цьому, пожиттєво залишений “под постоянное агентурное наблюдение”...

“Про переконання свої говорить надзвичайно обережно, можна сказати навіть з острахом, чи знайдуть вони відгук у співбесідника. Це залишає враження певного опортунізму, проте, можливо це є лише наслідком пристосування до радянських умов в сфері свободи поглядів” - зафіксував, у листопаді 1923 року, свої враження від розмови з Оксіюком представник дипломатичного представництва Речі Посполитої у Києві.

До речі, попри оцю всю обережність, плануючи виїхати до Польщі на початку 1920-х, майбутній митрополит недвозначно висловлювався на підтримку ідеї «незалежна церква у незалежній державі». І навіть (якщо вірити його словам) гаряче сперечався з цього приводу з Патріархом Тихоном. «На його думку, кожний «відлам» Православної Церкви, який знаходиться територіально в кордонах незалежної держави, повинен керуватись владою автокефальною, що знаходиться на тій самій території» - так передав слова Оксіюка дипломат.

***

Митрополит Макарій похований в Одесі, на цвинтарі Успенського монастиря. На могилі, окрім напису “Блаженнийший митрополит Макарий, митрополит Варшавский и всея Польши, 1884-1961) (до речі, це титулування не визнавав Константинополь, оскільки не погоджувався з тим, як було усунуто з кафедри попереднього предстоятеля ПАПЦ Діонісія (Валединського)) є епітафія: “Жива будет душа моя и возхвалит Тя”.

Невідомо, чи її обрав сам Оксіюк - але дуже схоже, що так. Це уривок з двох останніх віршів 118 Псалма (“Моя душа буде жити і хвалити Тебе, а Твої присуди мені допоможуть/ Я заблукав, як загублена вівця. Тож відшукай Свого раба, бо я не забув Твоїх заповідей!”). І ніхто вже не “розшифрує” всіх підтекстів звернення саме до цих слів. Можливо тут все просто і прямолінійно (118 псалом в православному богослужінні є 17-ю, “поминальною”, кафізмою). Можливо - це звернення натякає на заслуги Макарія як богослова-тлумача сенсу Божого Слова. 118 псалом - це чітко вивірений і складний для “дешифрування” (“багатоликий”) акровірш, розділений на 22 строфи, по одній на кожну з літер єврейського алфавіту. А може тут є і геть неочевидний для невтаємничених відсил до того нюансу, що даний псалом, ймовірно, був написаний під час “вавилонського полону” і “віддзеркалював” ситуацію гнаної і змушеної пристосовуватися до несприятливих обставин релігійної громади...