Мимоволі згадав про російського святого Феофана Затворника. Варто було би зацитувати дещо з його листів, бо то справжнє дзеркало російського менталітету.

Отже Балканська війна 1877 року. Святитель Феофан Затворник знаходився в безпечній теплій келії із усіма зручностями та фісгармонією у Вишенському монастирі. На столі в святого затворника ні, не ікони - карти бойових дій:

"Все такие мысли прямо ведут к решению: хочешь, не хочешь, — а ступай воевать, мать Русь Православная. Пусть даже неудачно будет, если Богу угодно посрамить нас; но мы и пред своею совестию, и пред историею будем оправданы..., что сделали своё дело достодолжно. Напротив, если мы ничего прочного не доставим братьям, и воевать не станем, нам будет и пред собою стыдно, и пред другими, и пред историею..., и на том свете будет нас преследовать стыд и срам. Падёт Россия без войны ниже, нежели как унизит ее неудача войны.

Но ведь народа у нас достанет, и деньжонок пособерём по грошику, и генералы найдутся. Чего же тут трусить? у турок конечно будет множество англичан, венгерцев, поляков и других уродов. Но все же это не армия какая, а подспорье. Неужто Англия открыто станет за турок? И неужто Австрия к ней пристанет? Ничего. Поколотим и их. У Австрии возьмём Галицию, восстановим Чешское королевство, отделим прочих славян от венгров, с особым управлением; частичку возьмём для Румынии. Австрия дорого поплатится за своё лукавство. Англию теперь только на турецкой территории поколотим; но после неизбежна с нею война, чтобы смирить ее и отбить у ней охоту и возможность вмешиваться всюду, и липнуть как банный лист...

...Слышно, что и в Питере, и у вас в Москве, не мало лиц, которые не благоволят к войне, и даже к самому заступничеству нашему. Это должно быть выродки какие-нибудь. Ибо я не вижу и не слышу, чтоб хоть где-нибудь было какое колебание в народе и среди всех провинциалов. Есть и тут лица с "высшими взглядами"; но и это всё грошёвый народ..."

(Собрание писем. Из неопубликованного. М., 2001, стр. 326–330).

А далі там ще було їхнє лукаве лицемірне каяття: «Исповедую грех свой, что взялся не за своё дело, излагая всё сие. Но меня сильно занимают эти мысли вот уже сколько времени. Судя по общему нашему воодушевлению, которое, кто знает, охватит ли нас с такою силою после когда-нибудь, — судя по всему этому, я никак не удерживаюсь от желания войны, хоть и от войны мороз по коже подирает... Я думаю, и у всякого кровь закипит».

Святі - то люди, яких ставлять у приклад. Прочитав ці листи та ще багато чого іншого подібного із русского духовного наслєдія. І коли російські війська увійшли в Україну в 2014 році, я зрозумів, що даремно апелювати до сумління росіян, бо ж якщо їхні святі так вчать, то хто такий ти? У відповідь на свої російськомовні статті, адресовані росіянам про те, що насправді відбувалося в Україні, у відповідь мені хамили, бо якщо ціла російська церква благословляє війну, то хто такі якісь українці? У відповідь на критику пропаганди русского міра патріархом кирилом, мене принижували, бо ж то святійший, а ти - гордий грішник хто такий щоб його судити? Авторитет русского святого святіший ніж любов та життя людей!

Російський православний народ аніскілечки не хвилює смерть, біль та страждання людей, тому що їхні гріхи вже відмолені сонмом російських святих. Російська церква з легкістю благословляє на вбивство людей, тому що вони у переважній своїй більшості справді цього хочуть і відповідних святих для себе канонізовують.

Я колись поважав російського святого Феофана Затворника, тому що любив щось такеньке почитати. А написав він багато і писав гарно - про духовне життя. Усе в нього доладно стрункими рядами лягало на папері- як правильно молитися, як вірно розуміти писання, як видобути із серця правильні духовні переживання, як остерігатися гріха і чинити по-християнськи... І навіть про любов щось було, якась нудна теорія.

Я не знав як він жив і думав - що так, як писав, поки не почав читати його листів до звичайних росіян. Усе, що він писав до того здалося мені якимось прісним в порівнянні із деякими найбільш натхненними листами про війну. Ось тут - "русскій дух", а не Святий! Ось тут -"росією пахнєт", а не Христом.

Недаремно кажуть що святі - то душа народу. І якщо святі так відверто і нагло брешуть, то що вже взяти із їхніх "грішників"?

Обман - то коли говориш неправду заради якоїсь вигоди, а от брехня то значно більше! Брехня - то коли на словах ангел, а на ділі біс.

Я вірив книгам Феофана Затворника, а він у них, як виявилося, брехав. Брехав, тому що говорив підкреслено правильно не про те чим насправді жив, а те, що сам собі придумав, бо жити так правильно неможливо. А насправді, тих хто вірив у його гарні християнські слова він євангельськими цитатами штовхав у пекельне полум'я війни.

Таке було покликання російської церкви, яка служила "богомпомазаннму царю та священній російській імперії, яка прагнула мечем і вогнем насадити ,"царство Боже" по всьому світу. А на "священну війну" росіян благословляла велика кількість російських святих. Не всі, звичайно.

Яка ціна такої "русской святості", я зрозумів ще у 2014 році, коли полилася українська кров від благословенної російською церквою зброї.

Христос найлютіше бив Своїм Словом не останніх грішників, а перших із "святих":

"Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток..." (Мф 23, 27).