Святий Домінік Ґусман народився близько 1170 р. в Іспанії. Закінчивши філософські й богословські студії, став каноніком кафедрального собору в місті Осма. Це було наприкінці XII ст., коли Католицька Церква несла важкий тягар випробувань. З’являлося чимало єресей і релігійних рухів, мандрівних проповідників, які, на відміну від багатьох представників духовенства, жили за Євангелієм, а тому приваблювали людей. Їхня проповідь не розходилася з ділами, а приклад життя привертав численних послідовників. Домінік, бачачи це й розуміючи, якого збитку воно завдає Церкві, вирішив жити, як і єретики, у повній бідності та проповідувати, щоб не тільки словами, а й справою протистояти єресі. Він прагнув повністю виконати визначену йому волю Божу, готовий був понести будь-яку жертву для блага й вічного спасіння людей. Тому почав подорожувати, особливо туди, де панувала єресь, аби проповідувати правдиву віру. Домінік був певен, що більшість людей відкидає істину лише через брак знайомства з нею. А тому проповідник покликаний очистити віру від приватних думок, які затемнюють її, та привести розум вірян до свободи, яку дає Слово Боже.

Домінік почав проповідувати, і незабаром до нього приєдналося кілька супутників. Члени цієї першої спільноти називали себе братами й жили з самої милостині. Домінік вирізнявся великою безкорисливістю. Усієї душею він був відданий проповідуванню: у церквах і будинках, на полях і дорогах він не припиняв проголошувати Слово Боже, а братам радив чинити так само й говорити завжди лише з Богом або про Бога. Удень він проповідував, а вночі молився, зі сльозами просячи Отця Небесного за грішників: «Господи, зжалься над людом! Що буде з грішниками?».

У 1215 р. Домініку і його братам був подарований будинок у Тулузі, який став першим монастирем майбутнього Ордену. У ньому оселилася нечисленна, але сильна апостольською старанністю спільнота з шести братів. Їхнє життя підпорядковувалося єдиному особливому статуту. Тут брати також вивчали богослов’я. Спільноту підтримував єпископ Тулузи Фульк. 1216 р. Домінік вирушив до Рима, де просив Папу Гонорія III затвердити новий орден, зберігши старий статут св. Августина, написаний ще на початку V ст. 22 грудня 1216 р. Гонорій III урочисто затвердив двома буллами новий орден Вселенської Церкви, а через місяць назвав його Орденом Проповідників.

1217 р. спільнота мала лише 16 братів, проте Домінік вирішив розіслати їх по найважливіших у ті часи містах Європи. Ця постанова всіх здивувала, а багато хто побоювався, що ще не зміцнілий орден просто безслідно розсіється. Але Домінік твердо стояв на своєму й послав братів у Париж, Болонью, Рим та Іспанію. Він розумів, що лише той багато пожинає, хто не скупиться сіяти. Через рік у Римі був заснований монастир св. Сабіни, у Парижі – св. Якова, у Болоньї – св. Миколи. Брати почали навчатися в університетах цих міст, а пізніше самі там викладали. Орден Проповідників стрімко розростався й уже 1220 р. мав монастирі у Франції, Італії, Іспанії, Німеччині, Англії, Польщі й Угорщині.

Домінік, крім так званих Першого ордену братів і Другого ордену черниць, заснував також Третій орден – мирян, які не складали обітниць послуху, чистоти й бідності, але допомагали братам молитвою та працею, збиралися на спільні Меси та по змозі прямували дорогою чесноти. Будучи здебільшого одруженими, вони не могли піти в монастир, тому монастир прийшов до них.

Раз на рік брати збиралися на загальних зборах – Капітулі – де йшлося про важливі питання щодо життя й діяльності ордену. Перші такі збори відбулися в Болоньї 1220 р. Одна з постанов Капітулу забороняла братам володіти майном: їм належало бути власниками лише своїх чеснот. Таким чином брати цілком зможуть віддаватися молитві, науці і проповіді.

Особливе місце в ордені має освіта: Домінік від початку приділяв велику увагу університетським центрам Європи. Але він ніколи не призначав братів бути ученими: їхнє служіння – проповідницьке. Для цього треба багато знати й учитися, але головне – глибоко та щиро вірити.

На другому загальному зібранні, яке знову відбулося в Болоньї 1221 р., орден поділили на вісім провінцій. Це був останній Капітул за участю засновника. Через два місяці Домінік занедужав і сказав, що незабаром Господь прикличе його до себе. На смертному ложі він наставляв братів, щоби зростали в чеснотах, неухильно служили Господу, жили в убогості. Коли ж брати заплакали, передчуваючи, що отець і вчитель незабаром покине їх, він відповів: «Не плачте, я буду корисніший для вас там, куди йду, ніж тут». Домінік помер 6 серпня 1221 р. й був скромно похований під підлогою церкви в Болоньї.

Св. Домінік дав своєму ордену міцну основу. Діяльність і споглядання, які так чудово поєдналися в самій його особистості, стали надбанням усієї спільноти. Він прищепив братам дух свободи, щоб вони, скинувши тягар, який накладає багатство, могли вільно й беззастережно присвячувати себе Господу, а також ризикувати довіритися Богу й людській щедрості. Домінік бажав, щоб орден був схожий на апостольську спільноту, тому скеровував братів у різні міста проповідувати Євангеліє.

Після смерті Домініка його задум продовжували брати й сестри, яких орден дав Церкві. Це Альберт Великий, Тома Аквінський, Катерина Сієнська, Фра Анджеліко, Мартін де Поррес і багато інших. Домінік і сьогодні проповідує вустами своїх послідовників, будучи, отже, справжнім Світлом Церкви.

P.S. Це фрагмент книги "Віра шукає розуміння". Пам'ять св. Домініка - 8 серпня.