Кожен Богородичний празник – це вшанування Божої Обраниці, Яку Сам Небесний Отець вибрав за Матір Свого Улюбленого Єдинородного Сина. А всі ці свята, як і Новозавітна історія спасіння, беруть початок від народження Діви Марії. А до теми, перефразовуючи з листа св. ап. Якова його слова «Хіба криниця з одного джерела б’є солодким і гірким?... Ані солонець води солодкої не може дати», - можна безпомильно ствердити, що Та, на Яку Сам Господь, та й увесь світ чекав, і надіявся – появилася, бо тільки в Ній, в незрівнянно найбільшій мірі зібралася і проявилася сердечна чистота, доброта, терпеливість, смирення, лагідність і любов - тобто праведність і святість усіх попередніх поколінь вірних і побожних батьківських родів Якима та Анни.

То ж святкуючи цю величну подію, більшість священнослужителів усіх рівнів, чинів та станів закликатимуть вірних заради найкращого вшанування Новонародженої Цариці Небесної щиро молитися до Неї, а особливо поєднатися з Самим Господом у Святій Тайні Євхаристії, прийнявши до свого серця Його Пресвяте Тіло і Чесну Кров. Так, це найважливіше, але при єдиній умові, якщо до звершення молитви, Літургії, прийняття Святого Причастя і після них, – вестимемо важку боротьбу проти гріхів, пристрастей, зваб світу цього і лукавого, які безперервно, за наукою св. ап. Павла , воюють проти нас, щоби нас погубити. Тому покаяння – це не одноразовий акт, а постійний жаль і перепрошення перед Богом і ближніми за кожну нашу грішну думку, слово і діло. І тільки таким чином можливо очистити своє серце, в якому тоді і відбудеться спасенна зустріч з Христом, за Його Словом: «Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога… Царство Небесне  всередині вас є».

Проте відношення чи не більшості вірян та й священнослужителів до Пресвятої Богородиці сьогодні нагадує мені відношення дітей до своїх земних матерів. Діти їх шанують, поважають, люблять, просять, надіються, покладаються на їхню підтримку і поміч… А матерям важливо, щоб їхні діти були чемні, слухняні, здорові, успішні і жили між собою в любові, нікого не кривдили, не ображали і не зневажали…

Так само і Небесна Цариця від нас для Себе нічого не потребує, а тільки просить, щоб ми навернулися до Бога і жили між собою в любові. Та признаймося чесно хоч би перед собою, бо перед Нею, а тим більше перед Господом, нічого не заховаємо навіть з наших помислів. Визнаймо навіть ми – священнослужителі, як багато всякої фальші, лукавства, лицемірства, дволичності, підлещення та інших гріховних нечистот і пристрастей є у стосунках поміж нами – першими борцями проти всякого зла. Наговорюємо, очорнюємо, осміюємо, зневажаємо, доносимо один на одного і т. д. і без перепрошення в очі перед тими, кому позаочі заподіяли це всяке зло, і потім стаємо перед Божим Престолом до відправи. Та з нечистим серцем не маємо жодного права священнодіяти!!! А про чисті, щирі і жертовні взаємовідносини в любові між нами, священнослужителями, хто з нас хоче говорити?!

Сьогодні не тільки світ, але й Церкви поглинуті мамоною, яка спішно веде до загибелі все людство. А помпезність наших величних обрядів насправді є окозамилюванням вмираючого для нас уже так званого «духовного життя». Що ж нам далі робити?

Минулої неділі, 17 вересня, в Києві на Хрещатику в день подяки, який відзначають протестанти, перед багатотисячною аудиторією виступав Нік Вуйчич - всесвітньовідомий спікер, лектор, християнський проповідник, мільйонер, бізнесмен, письменник, батько двох дітей. У промові він сказав найважливіші слова: «Тільки тоді, коли українці будуть допомагати один одному, Україна буде розвиватися.» Але ж ці слова вже 2 тисячі років тому виголосив Спаситель світу! Так, тільки в любові до Бога і до ближнього можна звести будівлю, яка ніколи не впаде. Про це всі християнські, особливо найвищі провідники, повинні постійно говорити, і тоді в нас обов’язково все зміниться на краще. Та що ж наші князі Церкви (з кращих - найкращі) відгородилися від своїх пасомих овець (наших бідних українців) високими мурами і професійною охороною, так що до них і не добитися, щоб запросити на відкриту розмову на теми віри і духовно-морального життя, як свідчать про це редактори і журналісти відомих ЗМІ. А мали б зійти зі своїх високих обрядових святкових тронів і вимагати у редакторів через усі їхні ЗМІ якнайчастіше звертатися з повчальним спасенним словом до своїх вірних. І їм таку можливість з радістю надали б! Це ж і є головна місія їхнього служіння, на яке вони себе посвятили… Та й зрештою не тільки через ЗМІ, але, і це найважливіше, живим своїм словом, як зокрема постійно робить це протестант, інвалід  Нік Вуйчич, самим йти до професорів, студентів, урядовців, підприємців, правоохоронців, лікарів, вчителів і т. д., і  закликати їх будувати якнайкращі відносини між нами християнами-українцями, щоби спасти Церкву і врятувати Україну!!!

А як діяли б наш час апостоли та й сам Христос, Який не мав де свою голову прихилити?! Чекали б на своїх послідовників у відпустових  святих місцях і в час храмових свят, щоби їх привітати, благословити,  промовити слово про свято, побажати здоров’я і виголосити многоліття…?!

         Відомо, що в своїх об’явленнях Пресвята Діва Марія не просила зводити величні храми з різними дуже дорогими вишуканими оздобленнями, позолоченими облаченнями і митрами (хто пояснить, яким чином вони прославляють Творця, спасають священнослужителів і вірних від гріхів, якщо не спонукають їх до симонії (хабарництва і корупції), при жахливому зубожінню бідних українців, не сіють розбрат і гординю?!), а тільки єдиного: звернути з дороги гріха, навернутися до Бога і жити в чесності, справедливості і любові до Бога і ближніх. Це і є найкращим дарунком для Неї не тільки в день Її Народження, а завжди. І тільки це може спасти нашу Церкву і Україну!!!

Пресвята Богородице, спаси нас!