Блог Надії Князев_image

Блог Надії Князев

Треба робити те, що правильно, і хай буде так, як буде!

23.07.2011, 08:55

Іван Михайлович Дзюба 26 липня святкуватиме вісімдесятиріччя. Російська Вікіпедія про Івана Дзюбу зазначає як про "советского диссидента". В суверенний період Іван Михайлович "зробив" карколомну кар'єру: Герой України, академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992—1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999-2001). Академік головної наукової установи без жодного наукового ступеня та вченого звання! Це нині його внесок насправду неоціненний! Так вважають всі в Україні, в тому числі навіть і у владі! Проте на початку сімдесятих років минулого століття все було абсолютно по-іншому для Івана Михайловича! За «Інтернаціоналізм чи русифікація?»! Але направду, певні речі неможливо прорахувати. Їх треба робити, бо вони правильні. Роби те, що правильно. І хай буде так, як буде! Та на Свят-вечір та Різдво 1970 року Іван Дзюба мав купу головного болю...

Іван Михайлович Дзюба 26 липня святкуватиме вісімдесятиріччя. Російська Вікіпедія про Івана Дзюбу зазначає як про "советского диссидента". В суверенний період Іван Михайлович "зробив" карколомну кар'єру: Герой України, академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992—1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999-2001). Академік головної наукової установи без жодного наукового ступеня та вченого звання! Це нині його внесок насправду неоціненний! Так вважають всі в Україні, в тому числі навіть і у владі! Проте на початку сімдесятих років минулого століття все було абсолютно по-іншому для Івана Михайловича! За «Інтернаціоналізм чи русифікація?»! Але направду, певні речі неможливо прорахувати. Їх треба робити, бо вони правильні. Роби те, що правильно. І хай буде так, як буде! Та на Свят-вечір та Різдво 1970 року Іван Дзюба мав купу головного болю...

Гортаючи "Літературну Україну" того періоду, я віднайшла, на мій погляд, цікаву статтю. Таке-собі розпинання. І реакція на масовку самого Дзюби. Пишучи про одну строну реагування на його "Інтренаціоналізм...", нечесно було би не подати і думку Івана Михайловича. По-різному його заяву можна нині тлумачити. Іван Дзюба і в суверенний період не був майданним лідером. Але...

Але, мусимо визнати, користі від людини, українця та громадянина України Івана Михайловича Дзюби нині набагато більше, аніж від багатьох чи то українських, чи буржуазних українських націоналістів! Чи партійних і громадських лідерів! Чи з Майдану і з різних вулиць! Для України! Для українців! Зрештою, і для Людини!  Для мене Іван Михайлович один із небагатьох, з кого я беру приклад ЯК РОБИТИ!

Його заяву до Президії СПУ сприймаю не як каяття чи своєрідну явку з повинною! Іван Михайлович, на той час такого віку, як я нині, виважено, без гарячкування, пояснив свою позицію. Вона така ж як і його "Інтернаціоналізм..."! І українська! Й інтернаціональна!

У Президії Спілки письменників України. Літературна Україна за 6 січня 1970 року. Сторінка третя.

Для радянського письменника немає вищого покликання і почеснішого обов’язку, ніж служіння своєму народові, справі Леніна.

В умовах загостреної ідеологічної боротьби у світі радянські письменники, як активні ідеологічні бійці партії, вважають своїм священним обов’язком відстоювати чистоту ленінського вчення від нападок непримиренних його ворогів, утверджуючи комуністичні ідеали. Ніякі вагання, відступи і компроміси тут неприпустимі, бо ж найменші помилки, ідейна нечіткість у творчій праці стають поживою для ворожої пропаганди.

Тим більше не може мати жодних виправдань позиція літератора, який свою творчість, а отже, й ім’я, віддає на озброєння нашим зарубіжним  ідеологічним супротивникам, речникам і провідникам шаленої антирадянської пропаганди. А саме такою була творча практика та громадянська поведінка літературного критика Івана Дзюби. Його промови та виступи з націоналістичним забарвленням, з гаслами політичного анархізму і, нарешті, видана за кордоном брошюра “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, написана з політично хибних, немарксистських позицій стали поживою для ворогів радянського ладу, передусім збанкрутілих ідеологів українського буржуазного націоналізму.

Наша громадськість і зокрема керівники Спілки письменників України неодноразово застерігали І.Дзюбу від серйозних ідейно-політичних збочень. Його творчість і антигромадська поведінка піддавалися критичному розглядові й осуду в пресі. 5 серпня минулого року на сторінках “Літературної Ураїни” було надруковано статтю “Місце в бою”, в якій показано, як поступово, в силу своєї ідейної незагартованості і політичної незрілості І.Дзюба скочувався на позиції наших противників. З критикою його хибних поглядів виступили й деякі інші друковані органи.

Та І.Дзюба не зробив висновків із цієї критики, не задумався над тим, що його незрілі писання широко використовують вороги, вдаючись до найогиднвіших форм і методів антирадянської пропаганди. Цим самим літератор, творчість і поведінка якого суперечили принципам і завданням Спілки письменників СРСР, фактично поставив себе поза нею.

Ось чому правління Київської письменницької організації ухвалило – виключити І.Дзюбу із членів Спілки письменників.

Питання про Івана Дзюбу розглядалося нещодавно на засіданні президії правління Спілки письменників України, яке відбулося під головуванням Ю.Збанацького. З інформацією виступив голова правління Київської письменницької організації В.Козаченко. Він зазначив, що свого часу на І.Дзюбу як молодого обдарованого критика покладалися немалі надії. Та І.Дзюба, на жаль, не виправдав їх. Дійшло до того, що його ідейно хибні статті й промови взяли на озброєння українські буржуазні націоналісти в ідеологічній боротьбі проти нас. Тепер ми цю справу, сказав В.Козаченко, передаємо на розгляд президії Спілки письменників України.

Після цього на засіданні виступив І.Дзюба. З’ясовуючи свою позицію в обговорюваному питанні, він зачитав текст заяви:

“До Президії СПУ

Останнім часом на Заході, зокрема в середовищі української еміграції, часто згадувано моє ім’я, притому нерідко в прикрих для мене контекстах. Подекуди мені там “співчувають” і зі мною “солідаризуються” люди, з чиїми антикомуністичними поглядами я ніколи не мав і не збираюся мати нічого спільного. Деякі кола не зупиняються навіть перед тлумаченням моєї творчості в дусі антирадянської пропаганди. Часом політиканське суєслів’я заходить так далеко, що мене оголошують ні більше, ні менше, як ватажком нібито існуючого на Україні націоналістичного підпілля. Подібна провокаційна маячня була б тільки смішна, якби не знаходила свого вдячного споживача і тим не ставила під загрозу мою громадянську репутацію.

Тому вважаю за потрібне нагадати, що як радянський літератор я стояв і стою на громадянських позиціях, які нічого спільного ні з ідеологією українського буржуазного націоналізму, ні з будь-якими концепціями ворожнечі народів і людиноненависництва не мають. На національні проблеми, як зрештою, і всякі інші – я завжди прагнув дивитися з погляду принципів наукового комунізму, вчення Маркса-Енгельса-Леніна, вбачаючи перспективи розв’язання на шляхах виконання ленінських заповітів і комуністичного будівництва.

Я був і буду зі своїм народом, моє життя і праця невіддільні від життя і праці радянського суспільства. І тільки в такому зв’язку для мене стоїть і має в моїх очах сенс усе, що я пишу. Найменування “націоналіст”, хто б у нього не вкладав, не приймаю, бо виходжу з глибокої поваги до кожного народу і ніякого патріотизму не мислю поза ідеалами дружби і взаєморозуміння народів, поза загальнолюдськими проблемами та цінностями.

26.12.1969р. Іван Дзюба”.

В обговоренні цього питання взяли участь Ю.Збанацький, П.Усенко, Ю.Смолич, Л.Новиченко, А.Головко, Я.Баш, І.Драч, Б.Олійник, П.Панч, Д.Ткач, І.Цюпа, П.Загребельний, А.Мороз, В.Собко, Ю.Зарудний, В.Коротич, Ю.Мушкетик.

Письменники одностайно й одверто говорили про серйозні ідейні помилки у літературній та громадській діяльності І.Дзюби. Радянський літератор не може бути байдужим до того, кому і як служить своїм словом. Його відповідальність перед сучасністю, перед народом, перед справою комуністичного будівництва – велика і почесна. Тут не місце політичній безпринципності, громадській індиферентності чи безкрилому об’єктивізму, хитанням і легковажності. В оцінці найскладніших проблем суспільного життя радянський письменник має чітко визначити свою громадянську позицію, керуватися у своїй праці класовим критерієм, ленінськими принципами партійності і народності мистецтва. А цим визначається і високий обов’язок літератора – своїм талантом, всією творчістю утверджувати комуністичні ідеали, рішуче боротися з нашими ідеологічними недругами.

Учасники засідання, що розглядають заяву І.Дзюби лише як перший крок до усвідомлення помилкової, неприйнятної творчої практики і що його дальше перебування в Спілці письменників залежатиме перш за все від нього самого, від того, наскільки активно він включиться в літературний процес на засадах єдино правильного вчення марксизму-ленінізму.

Підсумовуючи обговорення, Ю.Збанацький відзначив, що І.Дзюба дуже завинив перед усією письменницькою організацією, перед нашим народом. Все ж виступ і письмова заява критика дають підстави повірити, що він щиро хоче залишитись у наших лавах..

На засіданні одностайно було прийнято постанову, в якій визнано правильним рішення Київської письменницької організації по справі І.Дзюби, чия діяльність суперечила статуту Спілки письменників СРСР.

Зважаючи на те, що І.Дзюба висловив свій протест проти використання його праць ворожими ідеологами в антирадянській пропаганді, жалкує, що деякі його рукописи потрапили за кордон в нечесні руки різних фальсифікаторів, і заявив, що дотримуватиме статутних вимог письменницької організації, спільно зі всіма літераторами дбатиме про подальший розквіт української радянської літератури – президія визнає за можливе залишити І.Дзюбу в членах Спілки письменників.

Разом з тим, президія СПУ суворо попереджає І.Дзюбу, що він, як і належить членові Спілки, повинен неухильно керуватися принципами і завданнями цієї організації, брати активну участь у літературному процесі на засадах марксистсько-ленінського вчення, непримиренної боротьби з буржуазною ідеологією.

 

Останні новини

Вчора
23 липня