Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ТРИВОГА, СТРАХ І ВІДЧАЙ ТА ЇХ ПОКОНАННЯ

15 лютого, 13:53
ТРИВОГА, СТРАХ І ВІДЧАЙ ТА ЇХ ПОКОНАННЯ - фото 1
Основна мета людського страху є ослабити людину, якби зв’язати її, поневолити її, обмежити, то головне завдання «страху Божого», чи теж «боязні Божої» є посилити віру людини, зробити її окриленою, більш свобідною, піднесеною. І ця віра потім продовжує вести людину, попри всі труднощі і тривоги.

Тривога, страх, занепокоєння і відчай сьогодні є серйозними проблемами в нашій країні. І взагалі, поширення стану занепокоєння по всьому світу досягло критичного рівня. Про тривогу згадується у Біблії. Наприклад, у псалмах. «Доки я знемагатиму від тривоги, доки дні мої будуть сповнені смутку?» (Пс 13, 2). Та Христос закликає нічим не журитися. Але як це можна виконати, якщо тривожні думки приходять постійно? Чи можна взагалі позбутися тривожності? Що б християнин мав для цього зробити? Чи справді відчай – це смертний гріх? Чому так?

***

Святе Письмо про страх, тривогу і пригніченість

Святе Письмо часто представляє читачеві людей віруючих в Бога, тих, які покладають на Бога свою надію і уповання. Бог обіцяє цим людям свою опіку і захист, підтримку і благословення. Тим не менше, у людини на сторінках Святого Письма не рідко виникає неспокій, тривога, почуття страху і безнадії. Навіть Втілений Бог, Син Божий, який прийняв людську природу, вповні пережив це відчуття підчас страстей і смерті на хресті.

Страх і тривога, особливо з приводу зовнішніх чинників, нерідко викликають у людей такі стани, які автори Писання описують за допомогою гіперболи, щоб підсилити уявлення про цей феномен, і часто подають його як своєрідне прокляття, яка спадає на голови людей, на відміну від благословення. У Книзі Второзаконня читаємо: «Ти їстимеш плід свого лона, тіло своїх синів і своїх дочок, які Господь, Бог твій, дасть тобі під час облоги та натиску, коли тіснитиме тебе твій ворог» (Втор 28, 53). З іншого боку, автори Святого Письма часто теж закликають до витривалості, як ось Апостол Павло у 2 Посланні до Коринтян: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені» (2 Кор 4, 8-9).

Деколи це пригнічення описуються алегорично природніми явищами, чи термінами, що вживаються при гуманітарних катастрофах, як про це пише на приклад пророк Ісая: «І буде він блукати по землі, пригнічений та голодний, і з голоду буде лютувати та царя свого й Бога проклинати; погляне вгору, подивиться на землю, а там лише горе й морок і темрява густа. Але ця тьма-тьменна розійдеться» (Іс 8, 22-23). Натомість пророк Єремія такій пригніченості надає більш психологічних характеристик: «На мій біль не знаходжу ліку, серце моє в мені мліє… Через рану дочки мого народу я увесь у ранах, я прибитий, жах мене огортає» (Єр 8, 18. 21). Єремія навіть починає з цього приводу проклинати момент свого народження: «Ой горе мені, моя нене, що ти вродила мене, чоловіка, з яким сперечаються й сваряться у цілій країні… Проклят той день, коли я на світ родився! Нехай не буде благословен той день, коли породила мене моя мати» (Єр 15, 10; 20, 14).

У знаменитій Книзі Йова досвідчена горем людина починає ридати: «Зідхання стало мені хлібом, як вода, линуть мої скарги, бо страх, якого я побоювався, напав на мене, і те, чого лякавсь я, надійшло на мене. Нема мені ні миру, ні спокою, нема відради, прийшов на мене клопіт» (Йов 3, 24-26).

Подібно псалмопівець скаржиться Богу і говорить Йому про своє пригнічення. На приклад, у знаменитому Псалмі 22, який пізніше цитуватиме Христос на хресті, і який починається словами: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув? Стоїш далеко від спасіння мого, від слів мого зойку. Боже мій, кличу я вдень, – не відповідаєш, а й уночі я теж не вгаваю» (Пс 22, 2-3). Псалміст просить теж Бога про допомогу у такому скрутному душевному становищі: «Змилуйсь надо мною, Господи, бо мені скрутно; з журби виснажилися в мене очі, душа моя й моє нутро. Життя моє виснажується в горі літа мої у стогнанні. У смутку підупала моя сила, і кості мої повисихали» (Пс 31, 10-11).

В іншому місці псалміст порівнює таку важку життєву ситуацію до ситуації людини, що тоне: «Спаси мене, о Боже, бо води сягають мені аж по горло. Загруз я в глибокому болоті, й немає де стати. Увійшов я у глибокі води, й пориває мене бистрінь» (Пс 69, 2-3). І потім відразу звертається до Бога про допомогу у цій ситуації: «Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув; коли б то я урятувавсь від тих, що мене ненавидять, і від вод глибоких! Водяна бистрінь хай не затопить мене глибінь хай мене не поглине, хай яма не затулить своєї пащі надо мною. Вислухай мене, Господи, бо добра твоя ласка, обернись до мене з великого милосердя твого і не ховай твого обличчя від слуги твого, бо я у скруті; вислухай мене притьмом» (Пс 69, 15-18).

Важливим моментом тут є те, що для авторів Святого Письма така людина, яка перебуває у горі, чи страху, чи тривожиться, чи якій загрожує смерть, є на центральному місці. Тобто навколо цієї людини і її важкого стану точиться розповідь, і саме такий стан є приводом щоб Бог почув благання і прийшов на допомогу як би головному герою драми.

***

Ісус Христос та Його страх і тривога

Спаситель, який прийшов у цей світ, подібно досвідчив тривожних станів, особливо інтенсивно перед смертю. Навіть стан певної зневіри прийшов до Нього в Гетсиманському саду, чому теж товаришував страх, неспокій, сум і жах. Євангеліст Марко так описує цей стан Ісуса: «І взяв із собою Петра, Якова та Йоана, і почав жахатись та тривожитись. Потім каже до них: «Душа моя вся смутиться аж до смерті. Лишіться тут і чувайте». Пройшовши трохи далі, він припав до землі й почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година» (Мк 14, 33-35). Євангеліст Лука подає ще таку деталь, як кривавий піт Ісуса під час цього боріння: «Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю» (Лк 22, 44). У традиції Церкви, яка коментує ці останні дні земного життя Ісуса, цей стан Христа зображується як біль цілого людства, особливо тих, які досвідчують подібного страху і тривоги перед лицем смерті, і що Христос взяв на себе цей людський біль і тривогу.

Зрештою, в особі Ісуса також заноситься молитва до Бога всіх людей, які досвідчують подібних ситуацій: «Він за днів свого тілесного життя приніс був молитви й благання з великим голосінням та слізьми до Того, який міг Його спасти від смерті, і Він був вислуханий за богобоязність» (Євр 5, 7). Це вислухання у скрутному душевному стані стало можливим завдяки підпорядкування своєї людської волі божественній волі Отця, про що читаємо у того є євангеліста Марка: «І мовив: «Авва – Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти»» (Мк 14, 36).

Христос через свої страждання не просто солідаризується з нами, людьми, у наших стражданнях, але й визволяє нас від цих тривог і страждань, бо воскресаючи після смерті, дає нам надію. Умовою цього визволення є наслідування Христа, сповнення Його волі, відкритість на Нього. Автор Послання до Євреїв так пише про це: «І хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху, і ставши досконалим, спричинився до вічного спасіння всім, які йому слухняні» (Євр 5, 9-10). Так, страждання і тривога, страх і сум, горе і навіть часом безнадія не зникли цілковито з життя людини. Однак після страждань і смерті Христа, і після Його воскресіння, цей негативний досвід в житті людини отримав новий напрямок, а саме, що є вихід, що є надія, ще це не кінець, що навіть смерть буде переходом у життя. Разом з цією надією людина отримує впевненість і підтримку від Бога.

***

Досвід Апостола Павла

Ідею надії в часі тривоги та утисків, чи інших екзистенційних турбот особливо опрацював Апостол Павло у своїх Посланнях. Він сам часом досвідчував стану пригноблення і тривоги, а навіть небезпеку смерті, коли писав: «Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерті, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих» (2 Кор 1, 9). Взагалі, згідно Апостола Павла, це дочасне життя людини, яке він називає «наметом», є постійною як би нагодою до страждань, турбот і тривог. Належить однак цей дочасний земний «намет» як би зняти з себе, і зодягтися у Христа, у намет небесний: «Доки ми в цім наметі, – стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише – вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям» (2 Кор 5, 4).

Якщо ж людина тримає міцний зв’язок з Христом, повністю Йому довіряє, то навіть перед лицем смерті – а це було і є особливо актуальне в часи переслідувань і мучеництва – не впаде у остаточний відчай чи безнадію. Апостол так про це пише в Посланні до Римлян: «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз». Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8, 35-39). Смерть взагалі тепер має інше значення, має в собі спасительний елемент, якщо тільки буде поєднана зі спасительною смертю Христа, а наші страждання – з Його стражданнями: «Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі» (2 Кор 4, 11).

Дуже важливим також у Апостола Павла є такий елемент підчас тривоги чи страху, який стане потім важливим і у християнстві загалом, а саме, що причинам, які викликають у нас ці негативні відчуття, як також і наші зусилля, щоб з цими причинами боротися, ми надаємо елемент солідарності і жертви за когось. Апостол Павло бу переконаний, що його страждання не даремні, він готовий був їх пожертвувати за інших. А з другого боку, навіть якщо я позбавлюся власних турбот, страху, тривоги, то однак є інші, мої ближні, які продовжують жити в такому стані, і я, як християнин, не можу задовільнитися лише моїм звільненням від тривоги, лише солідаризуюся з тими, які і далі у цій тривозі живуть і пробую їм будь-яким чином допомогти. Тобто, це буде наслідування Христа у тому плані, що Він навіть після своїх страждань і своєї смерті, солідаризується з нашими тривогами, страхом, терпіннями.

***

Страх людський і страх Божий

Страх зазвичай виникає тоді, коли щось нас повністю перевищує і ми відчуваємо, що ніяк не пануємо над цим. Відчуваємо теж тоді свою ницість і крихкість, а по відношенню до того, що є джерелом нашого страху, проявляємо tremendum, тобто з латини це означає дослівно «дрижання». Це tremendum може мати два виміри: страх перед святим і величним Богом, перед Його святістю, чи теж страх образити Його, зрадити Його, перестати бути Йому вірним, і це традиційно називається «страх Божий», а з іншого боку – страх перед якоюсь життєвою ситуацією. До речі, страх Божий теж може бути негативним, або позитивним. Негативний – це коли ми боїмося справедливої кари, боїмося гніву Божого за свої гріхи, чи боїмося кари пекла. Натомість позитивний – це коли ми захоплюємося величчю нашого Творця, захоплюємося його маєстатом і святістю, Його безмежною Любов’ю.

Це захоплення називається «страхом», бо часто біблійні автори виражали цей стан у категоріях боязні, як на приклад пророк Ісая: «І я сказав: «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я між людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил»» (Іс 6, 5). Подібно, у Новому Завіті учні Христа часом проявляли таке , коли бачили величні чуда свого Вчителя, приміром втихомирення бурі на морі, про що пише між іншим Лука: «А всі остовпіли від здивування та прославляли Бога. Вони переповнилися страхом і казали: «Сьогодні бачили ми дивні речі»» (Лк 5, 26). Подібно, коли Апостоли потім чинили чуда, народ, який це бачив, огортав подібний «страх Божий», як читаємо в Діяннях Апостолів: «І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили» (Дн 2, 43).

Якщо основна мета людського страху є ослабити людину, якби зв’язати її, поневолити її, обмежити, то головне завдання «страху Божого», чи теж «боязні Божої» є посилити віру людини, зробити її окриленою, більш свобідною, піднесеною. І ця віра потім продовжує вести людину, попри всі труднощі, людські тривоги, небезпеки, пригніченість чи відчай, бо сам Бог стає для людини джерелом певності, опори, надії. Тоді постійно в серці звучатимуть слова Христа до своїх учнів: «Не бійсь, маленьке стадо, бо вашому Отцеві вподобалося дати вам Царство» (Лк 12, 32).

***

Відчай з життя і сенс життя

Про відчай чи розпач є багато літератури, починаючи від древності, від Стародавньої Греції і особливо – у літературі Древнього Риму. Писали про це у своїх творах такі римські автори, як Сенека, Цицерон, Горацій. Натомість християнські древні автори, якщо згадували про ці негативні сторони в житті людини, то майже постійно у контексті надії, яку ніколи не можна втрачати. Особливе місце займала однак «зневіра» (лат. acedia), яка була прямим протиставленням чесноти надії, і теж трактувалася як один з головних гріхів.

Проте те, чим характеризувалася зневіра, це була «бездіяльність», чи уникання чи серйозне занедбання належного фізичного і передусім – духовного труду. Особливо карталася така постава серед ченців, тобто за їхні серйозні занедбання у духовній ревності. Іншими словами, це не була зневіра у сенсі розпачі, лише скоріше щось подібне до апатії чи депресії, або навіть ліні, коли нічого людині не хотілося, в тім теж – прикладати зусилля до співпраці з благодаттю власного спасіння. Очевидно, що такий підхід – якщо не було з нього навернення – вважався дорогою до пекла.

Відчай натомість не завжди є апатією чи депресією, може лише до них привести. Щось подібне до відчаю можна прослідкувати в історії Юди Іскаріота, який зрадив Ісуса, і потім замість розплакатися за свій гріх, як це вчинив Симон Петро, впав у відчай і покінчив життя самогубством. Петро побачив сенс у подальшому своєму житті, навіть після зради Вчителя, Юда сенсу вже не бачив. Петро жалів, що образив свого Вчителя, Юда жалів себе. До речі, інколи латинське поняття «acedia» перекладається як «жаль до себе».

Ця історія зі зрадою Христа і діями після зради може бути аналогією до інших життєвих історій, в яких опиняється людина, що терпить з приводу тривоги, настирливого занепокоєння, розпачі, страху чи суму. Без побачення якогось вищого сенсу, поконати наслідки такого стану дуже важко, особливо коли ті тривожні стани поглибилися. Сенс не може бути десь на тому самому рівні, що і якісь земні блага чи звичайні засоби, бо людині у розпачі чи у відчаї такі блага вже не цікаві, або вони не здібні побороти той важкий стан, в якому знаходиться ця людина. Цей сенс має бути вищого рівня, це має бути вища цінність, можна би сказати – трансцендентна, тобто «не з цього світу».

Для віруючої людини цим сенсом є Творець людини, тобто Бог. Особливо Втілений Бог, Ісус Христос, який разом з нашою людською природою прийняв на себе всі наші страждання, болі і печалі, через свій особистий приклад подолання тривоги і страху, а також страждання, стає для віруючих джерелом надії і джерелом сенсу, що не дає повністю зламатися і не дозволяє під цим тягарем впасти, а часто навіть додає сил піднятися і випростуватися.

Для невіруючих натомість теж повинен бути вищий сенс, щоб могти подолати свій стан тривоги чи болю, і може ним бути якийсь вищий моральний, етичний чи теж суспільний сенс. Наприклад, почуття обов’язку перед родиною, друзями, співгромадянами. Почуття покликання у цьому житті до чогось більшого, ніж це вдалося звершити дотепер. Почуття вищої справедливості, коли чимось невластивим і несправедливим є перебувати в стані пригнічення чи тривоги не з приводу власних провин, але з приводу зовнішніх чинників чи злочинних дій інших людей.

Надія не може померти разом з тривогою чи страхом, однак надія повинна мати підстави, не може стояти як дім на піску. І ці підстави зазвичай є деінде, ніж звичайні і доступні людині засоби, вони є «вгорі». Ці підстави надії, засоби для подолання страху, тривоги чи розпачі, які спричиняють різні життєві випробування, катаклізми, війни, втрати тощо, остаточно знаходяться в Бозі – джерелі всілякої надії, і надії для всілякої розпачі.

Теги: #Блоги