Ще у пізньому Середньовіччі не всі богослови були переконані, що належить приймати за правду віри вчення про Успіння, проте заохочувалося до віри в це, тим більше, що в літургії як Сходу, так і Заходу свято Успіння або Внебовзяття вже святкувалося, хоч і не всюди, на Сході від VІ століття, а на Заході від VII століття

Апокрифічна література досить багата і за кількістю і за змістом. Вже в ІІ столітті відомий церковний письменник Іреней пише: «Кількість літератури даного роду важко навіть порахувати»[1]. Особливо апокрифи тішилися популярністю серед простих вірних, тому що відповідали на деякі питання, на які не було відповідей в Євангеліях – про це буде нижче. Часто також апокрифи використовували єретики, і після певних змін, на їх підставі проповідували свої доктрини. Саме з цього факту беруться серйозні застереження Отців Церкви щодо апокрифів, а навіть заборона їх читати.

 

Якщо йдеться про Успіння Діви Марії, то тут дещо важче визначити, в порівняні з описами її народження і дитинства, коли почали говорити про цю подію і в якому апокрифі. Проблема в тому, що перші Отці Церкви не говорять прямо про Успіння, а апокрифів, що описують Успіння та Внебовзяття Матері Божої є дуже багато у різних версіях, як мовних, так і редакційних. До кінця IVстоліття свято ще не було знане у християнстві. Десь у V столітті з’являються перші натяки про Успіння Марії у деяких проповідях. Проте ще нема одностайності. Одні проповідники вважали, що Марія заснула, а в той час її тіло відділене від душі, було перенесено в якесь невідоме місце і там нетлінно очікувало воскресіння мертвих. Ця традиція більш антична. Інші натомість говорили про взяття її на небо до Христа з тілом і душею, з або без воскресіння. Згодом, ці дві традиції почали поєднуватися, тобто пісня того, як Марія заснула, її тіло і душа були взяті на небо.

Ще у пізньому Середньовіччі не всі богослови були переконані, що належить приймати за правду віри вчення про Успіння, проте заохочувалося до віри в це, тим більше, що в літургії як Сходу, так і Заходу свято Успіння або Внебовзяття вже святкувалося, хоч і не всюди, на Сході від VІ століття, а на Заході від VII століття[2]. У 1950 році Католицька Церква оголосила правдою віри, що Марія після завершення земного життя була взята з тілом і душею до небесної слави[3]. Єдиною підставою з Нового Завіту був фрагмент з Апокаліпсису 12, де описується видіння жінки на небі, що захищається від дракона. Опис цей досить символічний і однозначно, звичайно, не говорить про Успіння.

У всякому разі, одне певне: початки розважання про завершення земного життя Діви Марії беруться з апокрифів. Найбільш відомий апокриф на Заході «Transitus Romanus»[4], тобто «Перехід» – це скоріше за все поєднання або скорочення декількох апокрифів написаних раніше. На Сході найбільш відомий апокриф «Transitus Йоана Богослова».

«Transitus Romanus» описує події, які попереджали відхід Марії до неба, між іншим зустріч і розмова з ангелом, який об’явив їй, що через три дні вона відійде з цього світу, потім молитва на Оливній горі. Далі йде мова про зібрання Апостолів, їхні молитви і розмови, успіння Марії, похорон, який звершили Апостоли і нарешті внебовзяття тіла Марії до неба. Христос прийняв до своїх рук тіло Матері, передав його Архангелу Михаїлу, а той поклав тіло під деревом життя у раю. Потім там, під цим же деревом Архангел Михаїл вклав до тіла Марії її душу. Скоріш за все, апокриф «Transitus Romanus» був спробою поєднання традиції успіння з традицією внебовзяття.

Натомість «Transitus Йоана Богослова» в подібний спосіб подає події, які передували відходу Марії з цієї землі, зібрання всіх Апостолів, появлення її Сина і прийняття Христом її душі до себе. Потім відбувався похорон Марії, в часі якого один юдей, Єфоній, кинувся на труну, щоб перевернути її[5], але Ангел Господній вогняним мечем відсік йому обидві долоні, котрі так і повисли в повітрю. Тоді натовп юдеїв, що був там, побачивши це чудо, визнав Христа Богом а Його Матір Богородицею і Приснодівою. Також Єфоній повірив і був оздоровлений Апостолом Петром. Тіло Марії було покладене в Гетсиманському саду, де пролежало три дні в товаристві ангельських голосів. Коли голоси стихли, це був знак для Апостолів, що тіло Марії було взяте до неба. На кінець, з’явилося багато святих, Старого і Нового Завіту, в тім також, св. Анна, мати Марії, і віддавали пошану Матері Бога.

Крім цих двох, найбільш відомих апокрифів про перехід Марії з землі на небо, є ще декілька інших, не менш важливих, як наприклад «Transitus Йосифа Ариматейського» чи «Transitus Мелітона Сардійського», які також досить подібно описують успіння, похорони і внебовзяття Марії. Цей останній апокриф говорить про смерть і воскресіння Марії, і вже тоді її взяття до неба. Натомість «Transitus Йосифа Ариматейського» приводить історію, що після похорону Марії, з’явився один з Апостолів, Тома, який спізнився на сам похорон, бо йшов аж з Індії. Він перший побачив, як ангели несуть до неба тіло Матері Христа, а прийшовши до решти Апостолів, сказав, що хоч і не був присутній на похороні, однак і так не вірить, що тіло Марії лежить у гробі. Апостоли почали ганити Тому за його невірність, та коли відкотили камінь гробу, дійсно не було там тіла. І тоді Тома розповів усім про видіння внебовзяття тіла Марії.

Видно певні суперечності у апокрифічних розповідях. В одних описано лише успіння, і це скоріш за все найстарші апокрифи, в інших успіння і потім внебовзяття, одні говорять про воскресіння Марії, інші ні. Тим не менше, апокрифи залишаються головним першоджерелом цієї події в житті Діви Марії, якою був перехід з земного життя до небесної слави. Нема ще тут логічних і дедуктивних розважань про причини Внебовзяття, як це було в пізніших теологічних дискусіях. Там доказом Внебовзяття було з одного боку ствердження, що Христос не міг би допустити, щоб тіло, яке його породило, піддалося розкладові. З другого боку, та, котра була так близько тілом і душею зі своїм Сином все життя, не може бути роз’єднана з Ним навіть після завершення цього життя. Звичайно, що таке логічне пояснення виводиться з браку прямих джерел у Святому Письмі.

Проте віра перших християн, хоч початково непевна і суперечлива, все-таки не бралася з повітря чи з простих фантазій, або зі спроби представити в якнайкращому світлі Христа, свого улюбленого Апостола чи Марію. Автори, хоча б відносно завершення земного життя Марії, прагнули відповісти на питання: що сталося з тією, яка була «благодаті повна», з якої Слово Бога взяло тіло, яка до кінця була під хрестом свого Сина, яку, врешті, як єдину у світу людину, визнано Богородицею? Апокрифи були спробою відповіді на ці питання, але також показання своєї віри, яка напевно не була просто так видумана, лише – як і випадку зі Святим Письмом – скоріш за все була записом попередньої усної традиції, яка передавалася з покоління на покоління.

***

 Християнські апокрифи повставали не на пустому місці. Це була традиція ще єврейська: передавати віру чи богослов’я у розповідях чи образах. Такими образами є теж новозавітні апокрифи, які за допомогою чудесних історій стараються передати віру. Що в цих розповідях є правдою, а що ні? Як це відрізнити? Перший підхід може бути радикальним: все це легенди. Але належить звернути увагу на деякі моменти. Відповідаючи на питання, чи апокрифи мають якусь біблійну вартість, двоє відомих біблєїстів-домініканців з Французької Біблійної Школи в Єрусалимі, П’єр Бенуа та Марі-Еміль Буамар, запропонували такий підхід до цієї проблеми:

«Чи апокрифічні євангелія мають якусь цінність, з точки зору їх впливу на Євангелія синоптичні? Бажаючи відповісти на це питання, треба спочатку вирішити справу джерел, з яких вони черпають дані. Якщо вони подають лише дані трьох синоптичних Євангелій, редагують їх більш-менш ґрунтовно і додають до них легендарні елементи, тоді їх цінність практично жодна. Натомість, якщо вони черпають дані з джерел паралельних до джерел євангелічних, тоді їх значення дуже велике. Треба лише, через те що маємо, тобто переробки тих джерел, постаратися, наскільки це можливо, віднайти первісну форму тих джерел»[6].

Інші сучасні богослови звертають увагу на той факт, що належить пам’ятати, що не всі апокрифи були єретицькі – про це була мова у вступі. Просто з часом, коли теологія розвивалася і йшла далі, Св. Письмо інтерпретувалося і певні речі розумілися вже не дослівно, але в переносному значенні, апокрифи ж стояли на місці і ставали все більш анахронічними. Тому почали видаватися майже всі ці літературні твори єретицькими. Додалося використання апокрифів єретиками – і ось джерело негативного ставлення до апокрифів Отців Церкви і багатьох богословів до наших часів включно. Є також різниця між ранніми апокрифами та пізнішими. Останні дійсно стають все більш фантастично-сенсаційними, якими кормилася в пізніших віках народна побожність.

Отже, на сьогоднішній день богослови ведуть дискусії на тему апокрифів, про їх вплив на ранньохристиянську віру, літургію, теологію. Ведуться спроби, щоб в якійсь мірі змінити той негативний образ, який висить над цими літературними творами, між іншим завдяки деяким оцінкам окремих Отців Церкви, щоб оцінити кожен окремо взятий апокриф, виходячи з його власних характеристик і літературних жанрів. Піддається дискусії теза, що найстарші апокрифи використовували лише легенди і займалися другорядними, з точки зору історії спасіння, питаннями. Богослови пробують трактувати апокрифи також як історичні документи, відділяючи від них те, що могло ввійти до тексту дійсно з легенд чи тогочасного релігійного середовища.

Особливо підкреслюється очевидний вплив апокрифів на богословську думку, літургію, іконографію на протязі віків. Знаменне є те, що хоч не включалося апокрифічних творів до канону Святого Письма, однак в той самий час в літургії тексти з апокрифів жили непогано[7], більше того, навіть ті Отці Церкви, які негативно чи підозріло ставилися до апокрифів, в той самий час святкували свята, що походили з цих творів.

Отці Церкви боролися з апокрифами і приводи до цього були досить вагомі, вистачить передивитись євангелія дитинства Ісуса (наприклад, Євангеліє Томи), які перекручують саму суть Євангелій синоптичних. Простий народ, однак, далі використовував апокрифічні розповіді вдома, на приклад при передаванню віри своєму потомству, тому деколи навіть Отці Церкви переставали боротися з апокрифами, більше того, щоб мати кращий контакт зі слухачами, старалися говорити на їх мові, тобто використовували деякі історії з апокрифів в своїх творах. Звідси береться спроба очищення деяких апокрифів від легендарних елементів та гностицьких мотивів. Тому маємо на сьогодні деколи дві версії одного і того самого апокрифа – більш оригінальна та «очищена»[8].

А деколи є більше ніж два варіанти одного апокрифа! Тому що такий «очищений» варіант потрапляв знову до рук єретиків, вони його знову переробляли і виходила третя версія апокрифічної історії. Потім, з часом, ця версія потрапляла до якогось церковного вченого, який знову «очищав» її від гнози, – і маємо четверту версію! Сьогодні треба прикласти немало зусиль спеціалістам, щоб дійти до первісного джерела, особливо, коли на руках є лише четверта чи може п’ята версія апокрифу.

Крім того, читаючи апокрифи, бачимо які були богословські чи духовні питання у перших християн, і які відповіді вони шукали. Не бракує в апокрифах молитов, катехез, повчань, духовних настанов. В основному, апокрифічні тексти не накидають свої повчання чи моральні настанови у полемічному дусі, лише викладають позитивно дану науку у спокійному тоні. Основна боротьба має бути скерована проти противника людини, тобто диявола, а для цього треба звернутися про допомогу чи посередництво або до конкретного Апостола, або до Діви Марії, щоб в кінці прийти до Христа, Спасителя і Відкупителя.

 

---

[1] Іреней, Проти єресей, І, 20.

[2] На Сході свято Внебовзяття (або Успіння) було встановлене імператором Маврикієм (592-602), а на Заході папою Сергієм (687-701).

[3] Пор. Апостольська Конституція Munificentissimus Deus, DS 3900-3904.

[4] Рукопис знаходиться в Ватиканській Бібліотеці.

[5] Подібна історія є також в «Transitus Romanus», 38-44.

[6] Benoit P., Boismard M. E., Synopse des quatre évangiles en français, I, Paris 1969, IX.

[7] Фрагменти 5-ої Книги Езри використовувалися в літургії, а тексти з Transitus читалися під час літургії.

[8] Пор. Apokryfy Nowego Testamentu. Ewangelia Apokryficzne, ss. 41-42.