ВОНА: Ви, до речі, вірите в Бога? 

ВІН: (заслухавшись, занурився в себе) Хто, я? 

ВОНА: Ні, не ви. А той чоловік, що сидить позаду вас. 

ВІН: (озирається позаду себе, оглядає лавку і все довкола, а потім зніяковіло говорить) Але тут нікого немає…

ВОНА: (легко насміхаючись) Ну, звісно, ж немає. Я ж у вас питаю, а не в когось. А ви так реагуєте, ніби тут з нами сидить ще ціла аудиторія студентів і ретельно записує за мною лекцію… Звичайно, ви! 

ВІН: Що я? 

ВОНА: Слухайте, ви знущаєтесь з мене? 

ВІН: Я..? 

ВОНА: (не стримується і починає голосно сміятись) 

ВІН: (невпевнено і засоромлено) Я? Ні…

ВОНА: Що? Не вірите в Бога? 

ВІН: Ні… так… (невпевнено) Тобто, я над вами не знущаюсь… тобто ні – я не знущаюсь… А в Бога – так я вірю. 

ВОНА: А в якого Бога ви вірите? 

ВІН: Ну, як в якого… Бог, Він же – один. 

ВОНА: Ні, я розумію, але як ВИГЛЯДАЄ ваш Бог? 

ВІН: Мій?

ВОНА: Ваш, ваш. 

ВІН: Ну, Він… Він… з бородою… 

ВОНА: (голосно зареготала) З бородою?! З бородою… (вдає, що стає серйозною) Гм… З бородою, кажете? 

ВІН: Так, з бородою. А чому ви смієтесь? Ви ж самі спитались, як Він виглядає, от я вам і сказав.

ВОНА: (вдає професорську серйозність і розуміння психотерапевта) Ні, ні, все правильно, з бородою… А скажіть будь ласка, яка в Нього борода? Довга? 

ВІН: (зніяковіло) А я не знаю… 

ВОНА: (дуже здивовано і навіть засуджуючи) Ви не знаєте, яка борода у вашого Бога!!!!???? 

ВІН: Не знаю… 

ВОНА: Ні, так справа не піде. Я от, що вам скажу: той, хто вірить, по-справжньому вірить, той, вибачте мені, знає, яка борода в його Бога. А якщо ж ви не знаєте, то я вам раджу дізнатись. Інакше люди можуть мати сумніви щодо того, чи ви справді вірите! 

ВІН: А як дізнатись? 

ВОНА: Ну, я не знаю… (робить вигляд, що думає) О! Може, запитатись в того, хто бачив? 

ВІН: (зацікавлений, мов дитина) В того, хто бачив Бога? А в кого? 

ВОНА: Ну, я не знаю… Може, в тих, хто літає в небі…? Пілоти! Пілоти і стюардеси, які літають в літаках в небі! Або тих, хто в космос літав. Або навіть можна в тих, хто просто літав літаком. Ну, наприклад, зі Львова до Києва, або з Києва до Львова, або взагалі у Відень. А, може, навіть краще у тих, хто летів літаком довше ніж інші: наприклад, до Америки. Бо ви ж розумієте: чим довше летиш, тим більшою є ймовірність того, що ти справді побачиш Бога! Правда ж!? 

ВІН: (розгублено) Я не знаю… В мене немає знайомих, які б літали до Америки. 

ВОНА: (після тривалої мовчазної паузи) Слухайте, а ви справді серйозно сприймаєте все, що я зараз кажу? 

ВІН: Серйозно… (після паузи) Якщо чесно, я вже не знаю, що я сприймаю… я вже заплутався! 

ВОНА: Невже ви справді думаєте, що мені важливо знати, яка борода у Бога? А, може, її взагалі немає? І, зрештою, яке це має значення!? Невже ви могли повірити, що лише той, хто знає, яка в Бога борода, вірить по-справжньому?

ВІН: Я вже й сам не знаю... Ви просто говорили дуже переконливо, а мої релігійні погляди надто нестійкі і ще не обґрунтовані, щоб я міг з вами нарівні дискутувати. 

ВОНА: Забудьте! (пауза) А хочете, краще я вам розкажу, як я уявляю Бога? 

ВІН: (не встигає сказати й слова) 

ВОНА: Я не знаю, є в Нього борода, чи немає там цієї бороди. А якщо й є, то для мене не важливо, якої вона довжини. І я взагалі не знаю, який Він з себе. І чи взагалі Він хоча б якось виглядає. Може, в Нього взагалі відсутня зовнішність як така. Але я точно знаю, що інколи, коли в Нього з’являється трохи вільного часу, коли Він владнав усі справи на небі, Він спускається з неба сюди на землю. І ходить по землі між людьми. Він дивиться, слухає, спостерігає... 

ВІН: Вибачте, але для чого Йому спускатись з неба на землю, якщо Він й без того все бачить? Якщо Він навіть знає думки людей? Якщо Він знає кожну піщинку в пустелі… так, принаймні, в Біблії написано… Для чого ж Йому спускатись сюди? 

ВОНА: Так, ви маєте рацію. Але, коли, наприклад, ніч чи сильні хмари, то з неба погана видимість. Скажімо, коли літаки не випускають в рейс. Саме тоді Бог й спускається на землю. Сам. Розумієте? 

ВІН: (зосереджено) Намагаюсь… 

ВОНА: Знаєте, насправді те, що бачиш з неба і те, що бачиш на землі, коли ти є на ній – це дві абсолютних різниці. Бо ж Він не лише ходить між людьми, спостерігає і слухає. Інколи, він навіть починає з ними взаємодіяти. Стаючи, до прикладу, продавцем в магазині, двірником або навіть бідняком, який стоїть з простягнутою рукою біля того ж магазину. І лише тоді, при безпосередній взаємодії з людьми, Він бачить, які вони є насправді. Бо в цей момент людина не знає, що цей бідний і голодний – це сам Бог! Або, що цей двірник чи продавець – це Бог. Вона ж цього не знає. І тому поводиться з ними усіма звично, як і кожного іншого буденного дня. І саме в цей момент все вирішується. В залежності від того, як хтось поводиться з цим продавцем, двірником чи прохачем, Бог робить висновки, про те, який цей ХТОСЬ насправді, яке його нутро, чим він живе і що цінує. Бо ж зрозуміло, що з Богом кожна людина буде поводитись добре, любляче, щиро, милосердно, чуйно, толерантно, гуманно, лагідно, доброзичливо... ну, і таке подібне. А зі звичайною людиною, а тим більше з дуже бідною, не кожен поводиться добре. Ну, от уявіть собі, якщо б люди дізнались, що завтра побачать Бога! Жінки бігли б до перукарень, чоловіки б відмивали руки від машинного масла, діти писали б привітні плакати… Усі одразу почали б любити одне одного, цінувати, піклуватись. Стали б привітними і толерантними… словом, робили б усе, аби Бог, коли прийде або приїде, побачив, які усі виховані і доброзичливі. От і маєте – відкритий урок в школі (сміється). Тепер розумієте? 

ВІН: А з чого ви таке взяли? 

ВОНА: (здивовано) як з чого? Він сам сказав. 

ВІН: Що сказав? 

ВОНА: Що приходить час до часу на землю. 

ВІН: (не розуміючи) Хто? 

ВОНА: Бог! І, до речі, бороди в Нього таки нема! 

ВІН: (засмучено) Нема? 

ВОНА: Угу… нема. 

ВІН: (розчаровано) Шкода… 

ВОНА: Чого ж шкода? 

ВІН: Бо тепер виявляється, що я  Його зовсім не знаю… Борода – це було моє єдине уявлення про Нього… і те неправильне… 

ВОНА: А ви придивляйтесь, придивляйтесь. До кожного придивляйтесь. Я ж Його теж дуже раптово зустріла – в маршрутці. Зайшов дідок, а я сиджу. А він з торбами і з палицею. А я далі сиджу. От тоді Він мені і сказав, що Він то є Він. А інакше б і я не знала… 

ВІН: То що Він просто хотів сісти? 

ВОНА: (сміється) Не знаю… може, сісти і не дуже хотів… але точно хотів, щоб я встала. 

ВІН: (згадує) А знаєте, сьогодні зранку, коли я виходив з будинку, я бачив того двірника, про якого ви говорили... Але я нічого поганого не зробив, тільки не подумайте! (пауза) але й нічого доброго…. Я просто пройшов повз… І «дай Боже щастя» не сказав… (збентежено) Але ж я нічого поганого не зробив і не сказав! Це ж не обов’язково? Головне, щоб нічого поганого, правда!?

ВОНА: Не знаю… А якщо це був Він…?