Питання про стан військових вже не перший раз з'являється. Новини про кількість тих, що на фронті і покінчили життя самогубством з різних причин, з'являються час від часу. Після таких розмов видно реальну користь і потребу від військових капеланів, які підтримують хлопців на духу. Думаю, теж на рівні держави повинні бути якісь проекти адаптації військових до мирного життя. Вони нас захищають на фронті, їм треба допомогти в тилу.

Приходить до храму молодий чоловік у військовій формі поговорити. Дві контузії, поранена рука... Місяць у відпустці. Гарний, високий, стрункий хлопчина... Не дуже є і де жити, живе у хостелі, бо вдома батьки не сприймають його вибір. Мав піти вчитися на юридичний, а він пішов на фронт. Перед тим продав машину, маленьку майстерню.

Коли приїздить додому – нема ніякої розмови, а якщо і є, то в атмосфері сварок. Дівчина теж написала свого часу, що вже його не чекає, може не поспішати...

Почувається непотрібним у світі, дивиться на вулиці на інших людей, які нормально собі живуть, мають сім'ї, дітей, відносини з батьками. Пробував взяти кредит, але діючим військовим кредити не дають: не має гарантії що повернуть(ся). Впадає в депресію час від часу... Пробував накласти на себе руки: показує нарізи на руці...

Колись був практикуючим християнином, віруючим, навіть прислуговував у храмі, зараз віру майже втратив, разом з вірою – і надію, каже, що ще трошки любові залишилося, але трошечки... Що має робити?

Поговорили з 20 хвилин, підтримав його, як вмів, на дусі, сказав, щоб не здавався, бо боротьба – це не лише на фронті, де він почувається «як риба у воді», але боротьба є і у «мирному житті», в якому йому так, важко, як рибі витягненій з річки, проте цей досвід треба теж відважно пройти… На фронті, каже, не має такого страху, як тут, коли повертається. Боїться. Тому і пробує покінчити життя самогубством...

Кажу, що в нього все попереду, має собі вже планувати, що буде після війни. Інакше, навіщо воювати, якщо не бачить майбутнього? Говорить, що не знає, що буде навіть завтра, не те що у майбутньому. Тим не менше, кажу, треба мріяти про майбутнє, думати про мирне життя після війни. Труднощі у комунікації з рідними трактувати як виклик, який треба вирішити, а не впадати в пригнічення.

Запросив його на зустріч, або принаймні на Службу в неділю. Може прийде, якщо зможе...

Питання про стан військових вже не перший раз з'являється. Новини про кількість тих, що на фронті і покінчили життя самогубством з різних причин, з'являються час від часу. Після таких розмов видно реальну користь і потребу від військових капеланів, які підтримують хлопців на духу. Думаю, теж на рівні держави повинні бути якісь проекти адаптації військових до мирного життя. Вони нас захищають на фронті, їм треба допомогти в тилу.