Можливо, я й помиляюся, але, здається мені, що добровільно покинути рідну землю і піти в невідомість, здатні або авантюристи, або ті, хто категорично незгідні з тієї державною системою в якій проживають, ті, хто не бачать можливості реалізувати свої здібності, врешті-решт не бачать можливості нормально існувати при пануючій системі речей, тому такі люди й наважуються залишити все в минулому і рушити в нові землі, щоб розпочати життя з нового, чистого аркуша. Така особа, яка на новому місці збирається будувати новий дім, повинна залишити в минулому не тільки свою домівку, а й свої старі переконання, свої уявлення про життя, щоб нову хату будувати на новому фундаменті. «… не вливають вина нового в старі бурдюки, а то бурдюки розтріснуться і вино розіллється та й бурдюки пропадуть; а вливають вино молоде в нові бурдюки, тож одне й друге збережеться» (Мт. 9, 17). Особливо це стосується сучасності, коли люди емігрують не в невідомість, а прямують до конкретного місця, до наперед визначеної держави яка імпонує і захоплює своїм способом життя.

Цілком логічно, що якщо та чи інша країна живе набагато краща ніж та в якій ми народилися і виросли, то живе вона краще саме тому, що її система цінностей, спосіб життя її громадян кращий ніж наш. Відповідно до цього, якщо мета емігранта не зруйнувати державу в яку він прибув, а покращувати чи хоча би зберегти все на існуючому рівні, то він повинен сприймати все те, що там є, як мету яку має осягнути, а не нав’язувати тій державі та її корінним мешканцям цінності та спосіб життя власного народу, його ментальність, від яких він, фактично, втік.

Те, що ми бачимо сьогодні в Старій Європі, ту навалу емігрантів з арабських країн які на протязі кількох останніх десятиліть масово втікають до християнських країн саме тому, що іслам і ісламський порядок не дає їм того рівня і можливостей життя якого вони прагнуть для себе і своїх дітей, не може не дивувати сторонню людину. Бо втікаючи від політики ісламу яка створила державну машину, що не дала їм проявити себе в себе на Батьківщині, замість того, щоб прийняти якщо не саме християнство, то хоча би елементарні християнські та громадянські цінності тієї країни на території якої вони оселилися, вчорашні втікачі замість цього за всяку ціну прагнуть нав’язати автохтонним народам своє бачення світу, життя, релігії. Чомусь вони не хочуть чи не можуть усвідомити, що замість розбудовувати ту країну в яку вони так прагнули попасти, вони її руйнують. Не хочуть зрозуміти, що знищивши стару будівлю яку на протязі століть будували мешканці європейських країн, вони несвідомо (чи все ж таки свідомо?), намагаються зруйнувати її, щоб збудувати новий дім ідентичний тому з якого втекли і який залишили на своїй Батьківщині.

Зрештою, цілком можливо, що не вся провина лежить на цих людях, а більша її вина на урядах тих країн в які вони попали і які замість того, щоб нести відповідальність за свою рідну землю та своїх земляків, почали бавитися з тими хто доброту прийняв за слабість. Провина на християнах тих країн, які толеруючи віровизнання емігрантів, не протиставили їм власної духовності, яку втратили.

Важко спрогнозувати яке майбутнє чекає Європу, ми могли би втішати себе (як вони певно себе втішають), що час усе розставить на свої місця. Може й так, але час не на їхню і навіть уже не нашу користь. Якщо би питання йшло про віруючих інших релігій, навіть атеїстів, з часом воно могло би розв’язатися, навіть так як воно розв’язалося з більшовицькою системою, але з мусульманами, цей варіант так просто не пройде.

Події між Ізраїлем і арабськими країнами тільки яскраве підтвердження цьому. Не є великою таємницею, що питання військових та терористичних конфліктів між юдеями та мусульманами, ховається не в кількох десятках кілометрів пустині, а в Корані. «Кінець часів не настане, перш ніж мусульмани не почнуть воювати з євреями, і будуть вбивати їх так, що навіть якщо якийсь єврей сховається за скелю або за дерево, то скеля і дерево скажуть мусульманину - « За мною ховається єврей, прийди і убий його!». «Для невіруючих з них (євреїв) ми приготовили жагучі страждання». Хтось скаже, а нам воно що ми не в Ізраїлі, ми на Україні, можливо й так, а може й ні, не треба сподіватися, що відсидимося збоку, бо в іншому місці Магомет, кажучи уже не про євреїв, а про віруючих інших релігій, а значить і про християн, каже так: «Тому не беріть їх собі в помічники і друзі, поки вони не перейдуть на шлях Аллаха. Якщо ж вони відвернуться, то хапайте їх і вбивайте, де б ви їх не виявили». І якщо Україна та Росія в цьому відношенні ще менш-більш живуть у спокої, в Україні через не надто велику кількість мусульман, компактно проживаючих в одному регіоні, а в Росії, виключно, завдяки потузі армії та ФСБ, які зобов’язалися «мочіть в сортірах» всіх хто спробує підняти голову, то тверезо мислячі жителі Європи й Америки від сумних подій 11 вересня, самі стали відчувати як у них ґрунт зникає під ногами.

Я ділюся своїми думками не тому щоби переконати когось у своїй нелюбові до мусульман, впевнений серед людей, що сповідують іслам чимало порядних, добрих, релігійних людей, рівно ж, як в середовищі християн є чимало грабіжників, злодіїв, вбивць, тиранів. Але поширення ісламу на давні християнські землі не може не страхати. Бо на загал ця релігія цілком протирічить тим цінностям добра, справедливості і свободи які проповідує кожна нормальна європейська людина вихована в християнській атмосфері. Бо якщо Ісус закликає до любові до ворога, молитви за того хто тебе ненавидить, дарування благословення тому хто тебе проклинає, то Магомет говорить до своїх послідовників: зустрінеш невірного – вбий його. Нехай, ми не втілюємо заклик Христа у повній мірі до свого життя, але все одно існування цих слів, робить світ кращим і дарує надію на щасливе майбутнє.

*Коментар до «Врятувати Різдво» в Данії: місія неможлива?