Люди у подібних протистояннях не набувають духовного досвіду віри та благоговіння перед святинею. Навпаки, розхолоджуються... Натомість, церковні лідери нерідко йдуть на поводу у емоцій нецерковного суспільства і бояться проти того щось сказати, щоб не втратити симпатії. Маючи колосальний кредит довіри з боку суспільства та ЗМІ до ПЦУ, він в даному випадку не спрямовується на євангелізацію, місіонерство та катехизацію населення, або на соціальне служіння. Навпаки, переважно на церковно-політичні суперечки та протистояння, які часто сторонніми людьми сприймаються як банальна боротьба за владу та грошові потоки. В результаті, це нерідко призводить до розчарування і навіть зневіри...

З іншого боку, суспільство, яке призвичаюється виганяти попів, закривати церкви і монастирі, або взагалі демонтувати каплиці, згодом легко зможе те саме повторити вже і по відношенню до будь-якої іншої конфесії чи юрисдикції...

Загальна тенденція до подальшої секуляризації та обездуховлення (особливо серед молоді) у майбутньому може мати сумні наслідки не тільки по відношенню до УПЦ, але й по відношенню до ПЦУ, УГКЦ та взагалі релігії. Адже люди, якщо не будуть просвічені, реально долучені до справжніх духовних цінностей Євангелія Христового, при нових модних суспільних попитах дуже легко можуть бути розагітовані та збурені штучними закликами чергових пропагандистів до антиклерикальних дій. Дуже важливо, щоб духовні лідери це розуміли і єднались проти майбутніх небезпечних викликів та загроз секуляризації, антиклерікалізму та безбожжя.

Маємо тут не сперечатись та ворогувати, а навпаки, через діалог та порозуміння засвідчувати єдність та силу духовних цінностей Євангелія Христового. Боротьба має йти не за церковні стіни, майно, владу і статки, а за серця та душі вірян. За їхню євангелізацію, навернення та просвіту духовну. Щоб бути не черговою "державною церквою", а справді Тілом Христовим. Попри все, критерії Євангелія у стосунках між віруючими мають бути ключовими. Тільки діалог - єдиний правдивий шлях для християн. "По тому впізнають всі, що ви учні Мої, якщо матимете любов поміж собою" (Ін. 13:35).

Проте, чи багатьох з наших церковних функціонерів, незалежно від назв "матріархатів", турбують такі "банальні речі", як слідування Євангелію? Для багатьох православних воно давно перетворилось на зовнішній ритуальний атрибут, а не дороговказ для життя, наслідування та втілення на власному прикладі. "Син Людський, як прийде, чи знайде віру на землі?".