Вступ.

Сучасні українські академічні релігієзнавці перебувають у ситуації подвійної складності: з одного боку вони занурені безпосередньо у той життєвий контекст, що дає неймовірно широку емпіричну базу для аналізу сучасного функціонування релігії, з іншого – будучи поглинутими цим життєвим контекстом та особисто зацікавленими у його структуруванні в певному напрямку, не мають достатнього простору (зокрема і часового) для належного дистанціювання від предмету дослідження. Але слід сказати, що релігія, чи то краще – інституалізована релігія (церкви), а щонайбільше – безпосередньо релігійні діячі - перебувають у набагато більш скрутних обставинах, адже їм доводиться вивіряти свої дії та слова не відповідністю критеріям науковості (об’єктивності, незаангажованості), а узгодженістю із намірами Божими, релігійним віровченням, церковною традицією, священичим (пастирським) покликанням, громадянським обов’язком та прагненням серця. Крім цього, другим (релігії, релігійним організаціям, релігійним діячам) на відміну від перших (релігієзнавців - дослідників і аналітиків) жодним чином не можна дистанціюватися від конкретних життєвих обставин (а тим більше - переломно-доленосних) лише у яких релігія, церкви та священнослужителі й можуть виконувати своє функціональне призначення.

Нагадаю, що кваліфікований релігієзнавчий аналіз подій, що зараз відбуваються, уже починає з’являтися у пресі (Филипович Л. Украина очнулась, выйдя из комы, в которую впала в 2010 г. От неожиданности. Мы были победителями, но внезапно оказались побежденными. Как это случилось?..// http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/24179-ukraina-ochnulas.html ; Филипович Л. Майдан і Церкви // http://www.religion.in.ua/main/analitica/24364-majdan-i-cerkvi.html ; БРИЛЬОВ Д. “Церкви постали перед вибором: йти за Майданом, чи намагатися вести його за собою” (26.12.13) // http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/comments/54758/) . Та дещо більше про це міркують богослови (архімандрит Кирил (Говорун). Про Майдан // http://www.religion.in.ua/main/daycomment/24260-pro-majdan.html ; Чорноморець Ю. (інтерв’ю Білоножко Є.) Церкви, суспільство, майдан, влада... // http://www.religion.in.ua/main/interview/24403-cerkvi-suspilstvo-majdan-vlada.html ) й активно висловлюються релігійні постаті (величезний перелік).

Такий нерівномірний розподіл висловлювань цих трьох суб’єктів (релігієзнавців, богословів, релігійних діячів) пов’язаний щонайперше із метою та призначенням їхньої діяльності: 1) релігієзнавці можуть аналізувати наслідки суспільного функціонування релігії; 2) богослови і теологи покликані інтерпретувати в конкретному суспільно-історичному контексті релігійні та церковні міркування чи вчинки; 3) релігійні діячі зобов’язані діяти в будь-якому суспільно-історичному контексті згідно із релігійно-церковними переконаннями та у відповідь на реальну потребу своїх прихильників, бо ж саме завдяки їх діяльності релігія функціонує.

Очевидно, що події, які сьогодні відбуваються, не є однозначними, тож не може бути однозначним і їхнє оцінювання чи вичерпним – конкретний аналіз. І як би не хотілось, ми не можемо сформулювати якусь уніфіковану точку зору усіх релігійних організацій чи єдину роль релігії, або ж «правильну модель» її функціонування в даних обставинах. Однак дозволимо собі деякі узагальнення і висновки, які напрошуються в результаті аналізу: 1) безпосередніх подій на Майдані (дійсному та віртуальному, географічному та історичному) протягом останнього місяця; 2) висловлювань різних релігійних діячів щодо цих подій та їхнього внеску у їх розгортання; 3) офіційних документів чи публічно виловлених точок зору тих чи інших церков, релігійних діячів та духовних лідерів з цього приводу. Безумовно, ми спиратимемось у цьому аналізі на принципи вітчизняного академічного релігієзнавства та висловлене, обґрунтоване й доведене цією науковою спільнотою твердження про трансформацію релігійної функціональності у змінених суспільно-історичних та культурних обставинах. Ось ті декілька тез, які містять наші узагальнення і щодо яких можлива розгорнута теоретична робота:

Частина 1.

1. Сама подія Євромайдану 2013 є об’ємною, багаторівневою, багатошаровою, полізмістовною, спричиненою цілим комплексом факторів різнострокового походження, поліетапною та багатоманітною за сучасним виявом і довгостроковими чи короткостроковими можливими наслідками. Погоджуємось із тими релігієзнавцями, теологами і релігійними діячами, які наголошують, що слід розрізняти в самій події щонайбільше 2 (хоча і безпосередньо взаємопов’язані) етапи: Євромайдан як декларацію цивілізаційного вибору українців (тієї частини українського народу, що усвідомив таку потребу) та Революцію Гідності як декларацію гідного статусу особистості в сучасному світі.

Відразу помітимо, що провладні «антимайдани» зупинялись на декларації своєї протилежності першому – Євромайдану. Саме аргументом іншого цивілізаційного вибору підпиралися твердження й релігійних противників Євромайдану. Натомість позицію невтручання релігійні діячі обґрунтовували потребою розрізняти політичні та Божі (релігійні, церковні) цілі. Ті ж релігійні та духовні діячі й організації, що підтримували Євромайдан різними засобами, бачили й сприймали його в другоетапній перспективі – як Революцію Гідності в якій здійснюється історична подія утвердження людини як образу і подоби Божої.

Тож про ці два етапи можна говорити як про різновекторне розгортання однієї історичної події: перший вектор розміщується в політичній, а другий – в екзистенційній площині. Аргументація на користь Євромайдану у першій площині свідчить про  християнський екуменізм (єднання із традиційно християнською Європою, в якій давно утверджені й функціонують базові християнські цінності, та яка однак протягом останнього часу відчуває брак християнського натхнення. І подолати таке їй безумовно може допомогти оновлена християнська Україна, яка, що притаманно традиційно українському християнству ще з часів Іларіона Київського, керується не Законом, але Благодаттю, що і є нездоланним джерелом християнського натхнення. Тож влившись у християнську Європу християнська Україна не лише в цивілізаційному виборі обіпреться на утверджений християнський Закон, але й оживить його благодатним натхненням).

Натомість у другій площині (Євромайдан як Революція Гідності) аргументація вростає у богословську сферу, де у взаємовідносинах Бога і людини Людина намагається бути відповідною задуму Бога, мислити і діяти як Його Образ і Подоба, що зробила свій свідомий вибір стати причетною до розбудови дійсності згідно й Його планом, виправити ушкоджений стан речей, взяти на себе відповідальність за відповідність людства Божим ідеалам, діяти за Божими заповідями і нормами, Богом запропонованими, для виправдання людства й Людини перед очима Бога).