• Головна
  • Блоги
  • Блог Оксани Горкуші
  • Євромайдан як індикатор трансформації релігійної функціональності або Революція Гідності як ситуація сповіді перед Богом, Україною та людиною (Частина 1)
Блог Оксани Горкуші_image

Блог Оксани Горкуші

Філософ-релігієзнавець.

Релігійна свідомість, релігійний світогляд, співвідношення релігійного, наукового та філософського осягнення світу, сучасні трансформації релігійних парадигм. 

Євромайдан як індикатор трансформації релігійної функціональності або Революція Гідності як ситуація сповіді перед Богом, Україною та людиною (Частина 1)

26.12.2013, 17:10
Спроба релігієзнавчого аналізу особливостей вияву релігійної функціональності на Євромайдані 2013. Частина 1 : Подія Євромайдану 2013 як суспільно-історична ситуація для релігійної функціональності.

Вступ.

Сучасні українські академічні релігієзнавці перебувають у ситуації подвійної складності: з одного боку вони занурені безпосередньо у той життєвий контекст, що дає неймовірно широку емпіричну базу для аналізу сучасного функціонування релігії, з іншого – будучи поглинутими цим життєвим контекстом та особисто зацікавленими у його структуруванні в певному напрямку, не мають достатнього простору (зокрема і часового) для належного дистанціювання від предмету дослідження. Але слід сказати, що релігія, чи то краще – інституалізована релігія (церкви), а щонайбільше – безпосередньо релігійні діячі - перебувають у набагато більш скрутних обставинах, адже їм доводиться вивіряти свої дії та слова не відповідністю критеріям науковості (об’єктивності, незаангажованості), а узгодженістю із намірами Божими, релігійним віровченням, церковною традицією, священичим (пастирським) покликанням, громадянським обов’язком та прагненням серця. Крім цього, другим (релігії, релігійним організаціям, релігійним діячам) на відміну від перших (релігієзнавців - дослідників і аналітиків) жодним чином не можна дистанціюватися від конкретних життєвих обставин (а тим більше - переломно-доленосних) лише у яких релігія, церкви та священнослужителі й можуть виконувати своє функціональне призначення.

Нагадаю, що кваліфікований релігієзнавчий аналіз подій, що зараз відбуваються, уже починає з’являтися у пресі (Филипович Л. Украина очнулась, выйдя из комы, в которую впала в 2010 г. От неожиданности. Мы были победителями, но внезапно оказались побежденными. Как это случилось?..// http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/24179-ukraina-ochnulas.html ; Филипович Л. Майдан і Церкви // http://www.religion.in.ua/main/analitica/24364-majdan-i-cerkvi.html ; БРИЛЬОВ Д. “Церкви постали перед вибором: йти за Майданом, чи намагатися вести його за собою” (26.12.13) // http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/comments/54758/) . Та дещо більше про це міркують богослови (архімандрит Кирил (Говорун). Про Майдан // http://www.religion.in.ua/main/daycomment/24260-pro-majdan.html ; Чорноморець Ю. (інтерв’ю Білоножко Є.) Церкви, суспільство, майдан, влада... // http://www.religion.in.ua/main/interview/24403-cerkvi-suspilstvo-majdan-vlada.html ) й активно висловлюються релігійні постаті (величезний перелік).

Такий нерівномірний розподіл висловлювань цих трьох суб’єктів (релігієзнавців, богословів, релігійних діячів) пов’язаний щонайперше із метою та призначенням їхньої діяльності: 1) релігієзнавці можуть аналізувати наслідки суспільного функціонування релігії; 2) богослови і теологи покликані інтерпретувати в конкретному суспільно-історичному контексті релігійні та церковні міркування чи вчинки; 3) релігійні діячі зобов’язані діяти в будь-якому суспільно-історичному контексті згідно із релігійно-церковними переконаннями та у відповідь на реальну потребу своїх прихильників, бо ж саме завдяки їх діяльності релігія функціонує.

Очевидно, що події, які сьогодні відбуваються, не є однозначними, тож не може бути однозначним і їхнє оцінювання чи вичерпним – конкретний аналіз. І як би не хотілось, ми не можемо сформулювати якусь уніфіковану точку зору усіх релігійних організацій чи єдину роль релігії, або ж «правильну модель» її функціонування в даних обставинах. Однак дозволимо собі деякі узагальнення і висновки, які напрошуються в результаті аналізу: 1) безпосередніх подій на Майдані (дійсному та віртуальному, географічному та історичному) протягом останнього місяця; 2) висловлювань різних релігійних діячів щодо цих подій та їхнього внеску у їх розгортання; 3) офіційних документів чи публічно виловлених точок зору тих чи інших церков, релігійних діячів та духовних лідерів з цього приводу. Безумовно, ми спиратимемось у цьому аналізі на принципи вітчизняного академічного релігієзнавства та висловлене, обґрунтоване й доведене цією науковою спільнотою твердження про трансформацію релігійної функціональності у змінених суспільно-історичних та культурних обставинах. Ось ті декілька тез, які містять наші узагальнення і щодо яких можлива розгорнута теоретична робота:

Частина 1.

1. Сама подія Євромайдану 2013 є об’ємною, багаторівневою, багатошаровою, полізмістовною, спричиненою цілим комплексом факторів різнострокового походження, поліетапною та багатоманітною за сучасним виявом і довгостроковими чи короткостроковими можливими наслідками. Погоджуємось із тими релігієзнавцями, теологами і релігійними діячами, які наголошують, що слід розрізняти в самій події щонайбільше 2 (хоча і безпосередньо взаємопов’язані) етапи: Євромайдан як декларацію цивілізаційного вибору українців (тієї частини українського народу, що усвідомив таку потребу) та Революцію Гідності як декларацію гідного статусу особистості в сучасному світі.

Відразу помітимо, що провладні «антимайдани» зупинялись на декларації своєї протилежності першому – Євромайдану. Саме аргументом іншого цивілізаційного вибору підпиралися твердження й релігійних противників Євромайдану. Натомість позицію невтручання релігійні діячі обґрунтовували потребою розрізняти політичні та Божі (релігійні, церковні) цілі. Ті ж релігійні та духовні діячі й організації, що підтримували Євромайдан різними засобами, бачили й сприймали його в другоетапній перспективі – як Революцію Гідності в якій здійснюється історична подія утвердження людини як образу і подоби Божої.

Тож про ці два етапи можна говорити як про різновекторне розгортання однієї історичної події: перший вектор розміщується в політичній, а другий – в екзистенційній площині. Аргументація на користь Євромайдану у першій площині свідчить про  християнський екуменізм (єднання із традиційно християнською Європою, в якій давно утверджені й функціонують базові християнські цінності, та яка однак протягом останнього часу відчуває брак християнського натхнення. І подолати таке їй безумовно може допомогти оновлена християнська Україна, яка, що притаманно традиційно українському християнству ще з часів Іларіона Київського, керується не Законом, але Благодаттю, що і є нездоланним джерелом християнського натхнення. Тож влившись у християнську Європу християнська Україна не лише в цивілізаційному виборі обіпреться на утверджений християнський Закон, але й оживить його благодатним натхненням).

Натомість у другій площині (Євромайдан як Революція Гідності) аргументація вростає у богословську сферу, де у взаємовідносинах Бога і людини Людина намагається бути відповідною задуму Бога, мислити і діяти як Його Образ і Подоба, що зробила свій свідомий вибір стати причетною до розбудови дійсності згідно й Його планом, виправити ушкоджений стан речей, взяти на себе відповідальність за відповідність людства Божим ідеалам, діяти за Божими заповідями і нормами, Богом запропонованими, для виправдання людства й Людини перед очима Бога).

 

Останні новини