З початком повномасштабного вторгнення почалася хвиля винесення рішень та звернень місцевих рад про заборону УПЦ МП.

Рішення ухвалити вони можуть, а заборонити ні. Відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» припинити діяльність релігійних організацій можуть органи які зробили реєстрацію статутів релігійних організацій: обласні, Київська та Севастопольська міська адміністрація, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Державна служба України з етнополітики та свободи совісті.

А ще за рішенням суду.

Чи відомо про це депутатам? Невідомо. Однак, вони мають право висловити свою позицію і як депутати, і як громадяни.

Проте виникає запитання. Чому ради почали масово писати звернення та рішення лише після 24 лютого 2022 року? Чому мовчали від початку війни у 2014 році? Чому? Чому не кричали раніше?

Що це?

Для одних – поклик серця, а для інших – піар.

Звісно, є частина народних обранців, котра давно і системно говорить про необхідність заборони УПЦ МП. І не лише говорить, але й намагається підготувати нормативно – правову базу. І тут все зрозуміло. В людей є позиція, а не флюгер.

Але ж є ті, хто «прозрів» лише після 24 лютого 2022 року. І то, лише після того як почали звертатися з вимогами виборці.

Між іншим, якщо придивитися до «прозрівших» то виявиться, що частина з них як ходила, так і продовжувала ходити до храмів та монастирів УПЦ МП. Це як? Сюр!

А які практичні кроки робилися місцевими радами аби хоч якось нашкодити УПЦ МП? Лише деякі ради після ухвалення рішень//звернень звернулися до виконавчих структур про розірвання угод оренди на земельні ділянки та приміщення. Та деякі не зробили навіть цього. Приміром Черкаська міська рада двічі! голосувала про заборону УПЦ МП. І що? А нічого. Доки міський голова Черкас не вирішив втрутитися ситуація зависла. А потім миттю зрушила з місця. Галопом.

Ще одне запитання. Чому депутати голосують за заборону лише УПЦ МП? Адже в Україні зареєстровано статути релігійних організацій створенням яких займалися офіцери спецслужб рф. А деякі з них вони і очолюють.

Чому не було жодного слова про заборону старообрядців Білокриницької згоди, котрі лише восени 2022 року, тобто коли війна вже тривала ВІСІМ років, наважилися вийти з-під підпорядкування своєму російському центру?

А як щодо протестантів? Дехто з них і досі вважає що в раші є брати і сестри! А проповідування і прославління російською мовою? Це як? Хіба так складно вивчити українську мову? Хіба немає християнських пісень українською мовою? Можна і є. То навіщо підігравати «руському міру»?

А ще ж є Мукачівська єпархія греко-католицької церкви, очільники котрої все частіше нагадують ієрархів з УПЦ МП та ще й прислужують угорщині, що є союзником росії. І це на совісті в т.ч. угорців Буча, Ірпінь, Маріуполь і ще десятки знищених зруйнованих українських сіл та міст! І це угорські окупаційні війська 1 – 2 березня 1943 влаштували бійню в с. Корюківка на Чернігівщині коли загинуло понад 7 тисяч мирних громадян! Це вони розстрілювали дітей в селі Бахмач на Чернігівщині наприкінці 1942 року!

Цікаво, така вибірковість через незнання чи через зацікавленість? Одних зливають, а інших залишають і зберігають?

Перелік відповідей є. Але він може виявитися далеко не повним. І не всім може сподобатися. Незнання, нерозуміння, небажання, не… Хоча дехто з депутатів точно знає що робить, і чому голосує вибірково. І чому піднімає лише питання про заборону УПЦ МП. Варто дати максимально чесну відповідь. Тоді стає зрозумілим усе.