- UK
ПАВЛЕНКО Павло Юрійович — доктор філософських наук, провідний науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (м. Київ)
Сьогодні комп'ютер — це більше, ніж друкарська машинка — це і власний секретар-референт, і бібліотекар, і редактор, і друкар, і засіб спілкування, й інструмент входження у медійний простір. Вибір ПЗ стосується всіх, хто нині навчається у школі чи виші, є аспірантом чи докторантом, хто пише реферати, курсові чи дипломні роботи, видруковує статті, працює над дисертацією і прагне успішно її захистити, готує до друку власну монографію, хто бере участь у роботі конференцій, у тому числі й з релігійної чи релігієзнавчої тематики. Між тим, в Україні чи не національним стандартом виступає залежний від комерційних (платних) продуктів компанії Microsoft закритий формат. Ця ганебна ситуація допоки залишається незмінною. Але вихід є: популяризація вільного формату ODF, ставка на вільне програмне забезпечення. Чим більше людей в Україні будуть користуватись вільними системами, програмами, а відтак відкритими стандартами, тим швидше ці стандарти стануть загальновживаними, а, отже, будуть скоріше ухвалені як національний (чи державний) стандарт.
Павло ПАВЛЕНКО,
доктор філософських наук,
релігієзнавець
В останню середу березня традиційно відзначається міжнародний “День свободи документів”, в який по всьому світу проводяться заходи, спрямовані на поширення обізнаності про відкриті стандарти і відкриті формати документів, що дозволяє позбутися залежності від комерційних виробників програмного забезпечення (ПЗ) і, як наслідок, мати вільний доступ усім бажаючим до завантаження, встановлення і користування відкритими операційними системами (ОС) і програмами, відкритими форматами, зокрема відкритим форматом документів для офісних програм ODF (Open Document Format) [1-2].
Це особливо актуально саме для України — передусім української освіти, української науки, які, в той чи інший спосіб, з кожним роком все дедалі сильніше прив’язують до закритих електронних форматів документів, зокрема DOC (DOCX), XLS (XLSX), що є монополією компанії Microsoft, і які нею розроблені спеціально для свого платного продукту Microsoft Office. Воно й не дивно, адже комерційний Microsoft Office у нас є дуже популярним, зокрема його Word та Exel. Утім подібна популярність викликана далеко не любов’ю до продуктів американської компанії Microsoft, а тим фактом, що ще з 90-х років м.ст., розроблювані нею ОС Windows 3.1, 3.11, 95, 97 і, відповідно, тогочасні редакції Microsoft Office масово встановлювались “піратським” способом, а їхня експлуатація практично в жодного користувача не викликала затурбованість, що ПЗ використовується нелегально, з порушенням ліцензійних норм.
На жаль, ця тенденція існує й понині. За негласною статистикою, на більшості комп’ютерів в Україні і сьогодні встановлені “піратські” Windows і, як наслідок, стоять неліцензійні Microsoft Office. Ситуацію не може виправити навіть програма лояльності від Microsoft, за якою “піратську” копію можна легалізувати, сплативши за неї, як кажуть, “півціни” (багато хто вже так призвичаївся до “халяви”, що навіть бодай суто символічна ціна сприймається “в штики”).
Що в Україні робиться для того, щоб виправити цю ситуацію? — Аж нічого! Безальтернативне нав’язування платних стандартів, закритих форматів, з одного боку, ставка виключно на використання платних ОС і програм, з іншого боку, тільки посилює невирішеність проблеми. А між тим, існує ціла низка ОС і софту, які поширюються вільно, мають статус загальної публічної (чи громадської) ліцензії — GNU (General Public License). Мета GNU зводиться до реалізації “чотирьох базових свобод” — свободи запускати своє ПЗ, свободи вивчати, свободи змінювати його, а також свободи вільно поширювати копії зі змінами або без них. Іншими словами, ходить про те, що кожен мусить мати право встановити на свій комп’ютер безплатні продукти, беззастережно користуватися ними і розраховувати, що вільні формати в його країні будуть затверджені як національний (чи державний) стандарт. В Україні все виглядає рівно до навпаки — віддається перевага невільним, тобто закритим електронним стандартам, а відтак платним програмам, які з ними працюють, а тому й комерційним ОС, на яких ці платні програми передбачається встановлювати.
Достатньо переглянути затверджені Міністерством освіти і науки України навчальні програми з інформатики для освітніх закладів (починаючи з молодших класів загальноосвітніх шкіл і до вишів), аби переконатися в цьому: жодного слова про існування вільного ПЗ, ні півслова про наявні у світі альтернативи платним продуктам і, як наслідок, орієнтація учнів і студентів винятково на комерційні продукти Microsoft — її ОС Windows, її Office, зокрема Word та Exel.
Подібна ситуація притаманна і для науки, де вимога вживати закриті стандарти затверджена на рівні законодавства. Наприклад, згідно з чинним наказом Міністерства освіти і науки України “Про затвердження Правил складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель” здобувач мусить подати пакет документів, які “повинні бути підготовлені, як правило, у редакторі WORD” [3]. Якщо сама по собі фраза “як правило” ще могла б передбачати використання якогось вільного текстового редактора, то вимога вживання “одного із шрифтів: Times New Roman, Arial Cyr, … Simbol” [3] її заперечує, оскільки ці шрифти, належать Microsoft і входять у стандартний пакет шрифтів комерційної Microsoft Windows [4]. Наприклад, Microsoft стала використовувати Times New Roman в якості основного шрифту, починаючи з Microsoft Windows 3.1. Times New Roman використовувався в якості основного шрифту Microsoft Office до Microsoft Office 2007.
Інший чинний наказ Міністерства освіти і науки України “Про затвердження Вимог до оформлення дисертації” у Додатку 4 до “Вимог до оформлення дисертації” (пункт 14 розділу ІІІ) вже чітко фіксує, що її (дисертацію) слід оформлювати “за допомогою комп’ютерної техніки з використанням текстового редактора Word: шрифт Times New Roman, розмір шрифту — 14 рt” [5]. Тут вже ніякого “як правило”, а точно сказано, що при написанні тексту дисертант зобов’язаний використовувати комерційний, цебто платний текстовий редактор Microsoft Word, який є складовою частиною комерційного Microsoft Office. Більше того, практично вся документація в “Особовій справі здобувача” повинна бути виконана у тому ж Microsoft Word (текст автореферату. Ім’я файлу — aref.doc; текст дисертації. Ім’я файлу — dis.doc; реєстраційно-облікова картка. Ім’я файлу — apреnd9.doc; зауваження, які містяться у відгуках опонентів та інших відгуках на дисертацію та автореферат, а також зауваження, які висловлювались членами спеціалізованої вченої ради та фахівцями під час захисту. Ім’я файлу — notes.doc), а рішення спецради щодо присудження наукового ступеня (Ім’я файлу — file.xls) слід набирати в Microsoft Exel.
Тут одне з двох: або Міністерство освіти і науки України, затверджуючи подібні навчальні програми і вимоги, перебуває, як кажуть, “в долі” з компанією Microsoft (просуваючи і примушуючи використовувати в системі освіти і науки її платні продукти, має з того зиск), або ж це чиниться “несвідомо”, якщо не сказати “інерційно”, так би мовити, “ідучи на зустріч побажанням трудящих” — мовляв, оскільки переважна більшість тих, хто володіє комп’ютером, “як правило”, тримає на ньому Microsoft Windows зі встановленим у ній Microsoft Office, то ж без проблем виконає ці вимоги. А чи та переважна більшість має ліцензії на використання ПЗ від Microsoft, то те, як доводить багатолітній український досвід, мало кого хвилює (у тому числі й у названому Міністерстві).
З усього видно, що Міністерство освіти і науки України особливо не переймається, що більшість громадян нашої країни не спроможні купувати комерційне ПЗ, тому не дивно, що йому байдуже, за які кошти це буде робити більшість здобувачів наукових ступенів. Це говорить про те, що міністерське чиновництво, керуючи сферами освіти і науки, таки не до кінця розуміє, з якого жалюгідного фінансування (у тому числі й “завдяки” їм) ці сфери в Україні навіть не існують, а виживають. А якщо сюди приплюсувати платні (здебільшого за власний кошт науковця) друки статей, індивідуальних монографій, участі у конференціях, недешеві процедури захистів дисертацій, то сума виходить чимала. Брак фінансування наукових програм, тотальна “оптимізація” наукових установ як предтеча їхнього закриття, все це тільки унеможливлює виконання отих міністерських вимог. Ми вже не говоримо тут, що у вимогах до оформлення наукових статей чи тез, які оприлюднюють наукові видання чи редакції конференційних збірників стоїть той само платний Microsoft Word, у стандарті якого слід подавати матеріали.
Аби не порушувався закон використанням “піратських” ОС і “ламаного” софту, у світі існують безплатні операційки (сила-силенна дистрибутивів вільної операційної системи Linux [6], найпопулярнішим з яких на сьогодні є Linux Mint [7]) і програми, доступні у вигляді великої кількості пакунків базових програм у складі дистрибутивів GNU/Linux, у тому числі вільні пакети офісних програм — LibreOffice [8], WPS Office [9] та ін.
Якщо ліцензія GNU передбачає відкрите, безстрокове і головне — безплатне користування, то за користування комерційними продуктами належить платити. Так, ціни на одноразове придбання пакетів Microsoft Office, за інформацією з офіційного сайту Microsoft в Україні, вартують для використання їх на 1-му комп’ютері від 2799,00 ₴ для “Office Для дому та навчання 2016”, 6699,00 ₴ для “Office Для дому та бізнесу 2016” до 11999,00 ₴ для “Office Професійний 2016”. Ціна операційної системи Windows 10 Home = 3499,00 ₴, а Windows 10 Pro = 5999,00 ₴ [10].
Таким чином, з тим, щоб виконати, затверджені Міністерством освіти і науки України вимоги, слід обов’язково купити ОС Microsoft Windows (чи легалізувати її, якщо та “піратська”) і Microsoft Office, а це, якщо рахувати по-мінімуму, вже й так виллється в “кругленьку” суму — обійдеться станом на сьогодні щонайменше у 6298,00 ₴. Хто має вільні кошти — без питань, нехай купує ПЗ від Microsoft, встановлює і користується ним собі на здоров’я. А як бути з багатьма іншими, які можливості купити не мають? Зазначимо тут принагідно, що платячи гроші за Windows людина отримує, по суті, “голе” середовище для роботи інших програм, які слід ще буде окремо знайти (можливо, купити) і встановити. Сама по собі ця ОС не зовсім придатна для повноцінної роботи і вимагає суттєвого доналаштування. Інша справа — вільні дистрибутиви ОС Linux, які зразу встановлюються на комп’ютер з купою потрібних (і не дуже) утиліт і головне — з пакетом офісних програм.
У багатьох країнах світу відкритий формат ODF давно вже став державним стандартом (Бразилія, Венесуела, Данія, Італія, Корея, Росія, Хорватія, Швеція, ПАР), а чи ж активно застосовується на загальнонаціональному рівні (Аргентина, Бельгія, Індія (штат Уттар-Прадеш), Малайзія, Нідерланди, Норвегія, США (штат Массачусетс), Уругвай, Фінляндія, Швеція). І це справедливо: держава мусить забезпечувати право кожному обирати вільний продукт для вільного користування. Привертаємо увагу на вільно розповсюджуваний офісний пакет із відкритим вихідним кодом LibreOffice, рідним форматом якого є ODF (до речі, одним з багатьох переваг LibreOffice є ще те, що він може працювати водночас і з закритими форматами Microsoft Office, приміром DOC, DOCX, XLS, XLSX).
Натомість в Україні таким собі національним стандартом виступає залежний від комерційних (платних) продуктів компанії Microsoft закритий формат. Ця ганебна ситуація допоки залишається незмінною. Але вихід є: популяризація вільного формату ODF, ставка на вільне ПЗ. На жаль, в Україні ще не знайшлося потужної ініціативної групи, яка б взяла на себе відповідальність за реалізацію цієї справи. Утім процес пішов!
Хтось може запитати: яким чином вся ця інформація стосується тематики РІСУ? — А напряму... Сьогодні комп’ютер — це більше, ніж друкарська машинка — це і власний секретар-референт, і бібліотекар, і редактор, і друкар, і засіб спілкування, й інструмент входження у медійний простір. Вибір ПЗ стосується всіх, хто нині навчається у школі чи виші, є аспірантом чи докторантом, хто пише реферати, курсові чи дипломні роботи, видруковує статті, працює над дисертацією і прагне успішно її захистити, готує до друку власну монографію, хто бере участь у роботі конференцій, у тому числі й з релігійної чи релігієзнавчої тематики. Тому, чим більше людей в Україні будуть користуватись вільними системами, програмами, а відтак відкритими стандартами, тим швидше ці стандарти стануть загальновживаними, а, отже, будуть скоріше ухвалені як національний (чи державний) стандарт.
Список використаних джерел:
