Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ЗЛОЧИНИ ЗАПЛАНОВАНІ І КАРА НЕОЧІКУВАНА

05 квітня, 21:59
Буча. 3 квітня 2022 року - фото 1
Буча. 3 квітня 2022 року
Джерело: Vadim Ghirda
Варто подивитися на останні висловлювання ідеологів геноциду українців, які є просто ретрансляцією того, що вже роками, а то і десятиліттями там сіється в головах як правителів, так і простих обивателів сьогоднішньої росії.

Всі ті злочини, тортури, ґвалтування, катування і вбивства цивільного населення України в передмістях Києва – і як здається, в інших місцях, що незабаром стане відомо – це не просто «солдатські примхи», або якісь окремо взяті злочини окремого військового підрозділу. Все говорить про те, що риба гниє з голови, і все це планувалося на найвищому рівні. При чому, як військовому, так і політичному, але ще раніше – ідеологічному, починаючи від таких собі дугіних і до різного роду імперських істориків, що марять про відродження імперії. Коштом, звісно, геноциду над тими, хто стане на перешкоді цим злочинним маренням.

Нещодавно розвідка Великої Британії повідомила, що страти цивільних входили у плани війська окупантів, коли вони вступили на українську землю. Між іншим, славнозвісні крематорії, що слідували вслід за колонами військ і техніки, не призначалися для своїх. Зрештою, як відносяться росіяни до своїх вбитих солдатів видно всюди, звідки вони пішли, і мали час це зробити, тобто забрати тіла вбитих: гори неприбраних російських трупів у Гостомелі та інших місцях під Києвом. Мобільні крематорії натомість призначалися скоріше за все для цивільних, щоб там де це треба було, спалювати докази злочинів. Ну бо навіщо армії, яка урочисто входить до країни з переконанням, що за три дні буде в Києві замінювати владу і буде радісно зустрінута «поневоленим нацистами населенням» оті крематорії для своїх солдатів?

Не має що заглиблюватися в коріння цього явлення у горе-сусіда, яке сьогодні проявляється у формі знищення цивільних. Про це написані сотні книг і статей. Починаючи від вирізання жителів останньої вільної колишньої республіки північної Русі, а саме Новгорода, яке провів цар Московії Іван Грозний, від етнічних чисток, які проводили всі інші царі тієї держави, від виселення етнічних народів з їхніх земель і заселення там етнічних росіян, від злочинних листів Леніна щоб на місцях «вішати, вбивати, не жаліти», від голодоморів в Україні і підселення росіян на місце вбитих голодом українців, від русифікації всіх і вся, що набрало особливих обертів в часах СРСР і т. д. і т. п.

Варто лише подивитися на останні висловлювання ідеологів геноциду українців, які є просто ретрансляцією того, що вже роками, а то і десятиліттями там сіється в головах як правителів, так і простих обивателів сьогоднішньої росії. Сама ідея «єдиного народу», яку так часто озвучував путін, а про яку ще з 90-х років ХХ століття пишуть різні «інтелектуали» росії, не передбачає існування українців, тобто тих, які вважають себе окремим, іншим народом. Натомість, такі релігійні діячі, як патріарх Кіріл, озвучують цю ідею в дещо «лагіднішому» звучанні, говорячи про «триєдиний народ», проте часто додають: «в принципі, ми один народ, з однією вірою, історією і т.п.» Тобто, по суті, це та сама шовіністична пісня, яка спонукає пізніше до винищення незгідних з цими злочинними думками.

На початку квітня 2022 року з'явилася стаття одного російського між іншим філософа, Тімофєя Сєргєйцева, відомого ще з часів Помаранчевої революція як автора «трьох сортів українців», під назвою «Что Россия должна сделать с Украиной?». Стаття вийшла в провідному російському виданні «РИА», тобто де-факто озвучує бачення сьогоднішнім керівництвом росії методів відношення до населення України. Мало того, автор вважає, що «український нацизм» (читай: Україна і українці) становлять для росії більшу небезпеку, ніж свого часу німецький нацизм, тому належить ще з більшою жорстокістю розправитися з ним.

У цьому чисто нацистському тексті автор прямо закликає до знищення не лише «нацистів, бандерівців чи націоналістів», але і іншого населення України, «яке пасивно потурало цьому всьому». На думку автора, денацифікації замало, треба проводити деукраїнізацію, знищити все українське в Україні. Тих з українців, кого росія не знищить, належить «перевиховати» методом репресій і «нових ідеологічних установок». Автор там ставить також строки цієї акції: не більше одного покоління, щоб це діяння росії по зачищенню України від українців і всього українського вдалося і щоб вже наступне покоління – це були просто росіяни, справді «один народ». Навіть назву «Україна» належить вилучити, щоб не було жодного пов'язання цієї землі і цього «перевихованого народу» з його минулим. Звичайно, що ні про яку незалежність чи навіть автономію не йдеться: ці землі мають бути приєднані до росії. Ну, принаймні східна, південна і центральна Україна. Решта «нацистів», на думку автора, втече на «католицьку Західну Україну».

Взагалі, коли читаєш цей опус, з покроковими діями, з описами терору, знищення, репресій, «зачищення» і т. п., волосся стає дибки: як таке можливе у ХХІ столітті? А коли усвідомлюєш, що автор в це все що пише щиро вірить, що це не просто проект, але «свята справа», і що такі ідеї по знищенню сусіднього народу заполонюють щоденно уми росіян з їхніх телевізорів, то насправді розумієш, що сьогоднішня війна, це не просто «локальний конфлікт», чи «можна домовитися», чи «територіальні претензії», але це планомірний геноцид українців, який набирає обертів.

І не повинно бути враження, що ця стаття п. Сєргєйцева з'явилася на другому місяці війни, як «підбадьорення» для «спецоперації» чи для виправдання її, особливо після показання всьому світові злочинів росіян у передмістях Києва. Які зрештою російські ЗМІ подають як «злочини українських нацистів над мирними жителями». Тімофєй Сєргєйцев вже раніше писав дуже подібні опуси. У квітні 2021 року вийшла його стаття «Какая Украина нам не нужна?». Там він концентрується на війні в Донбасі, але йде далі, аналізуючи Україну, її керівництво і її «нацизм», Проводить між іншим різницю між фашизмом і нацизмом. Останній є «вищою стадією фашизму», і в Україні власне за 7 років, від початку «агресії проти народу Донбаса», коли «держава була фашистською», тепер маємо справу вже з «нацистською Україною». І саме цей «український нацизм», як твердить автор «воює на території Донбасу з русскім народом». І не просто з народом, а зі «старіками, жінками, дітьми».

Саме в цьому тексті з 2021 року Сєргєйцев твердить, що майбутня денацифікація і «прінуждєніє к міру» України не можуть обмежитися лише Донбасом, як це було на приклад у Грузії 2008 року. Ця операція має доторкнутися цілої країни як такої, щоб «викоренити нацизм з України» повністю. До речі, на думку автора, «український нацизм» розповсюдився на всю територію України з «уніатських західних частин» країни, і вже ним «заразилося біля 40% населення України». Зараз, як бідкається пропагандистка Маргаріта Сімонян, «тих там нациків, хто б міг уявити - більшість населення!». Коротко кажучи, всі які проти вторгнення в Україну російських «визволителів» – це, на думку ось таких авторів, «нацики». А отже, вони всі підлягають «викоріненню».

Автор там говорить, що денацифікацію України не в змозі провести сама Україна, подібно як свого часу денацифікацію Німеччини проводили союзники. Тому це належить «взяти в свої руки». І почати з керівництва, з кадрів. Як видно з речей путіна, цей текст Тімофея Сєргейцева напевно був одним з основ їхніх планів по «заміні керівництва України». І на сам кінець автор закликає вже прямо до конкретних дій. Варто цей останній абзац процитувати дослівно і в оригіналі, щоб зрозуміти, що сьогоднішні дії російського війська - це ніякий не випадок:

«Учитывая вовлеченность населения в агрессию (действительную вину народа), в этом случае исправительный оккупационный режим в отношении Украины не должен как либо заискивать перед населением, в том числе прибегая к риторике «братского народа», как либо «привлекать» его на «свою сторону» по обычаям и в смысле электорального подкупа, то есть, как это еще называют, «кормить», — вполне достаточно будет освобождения народа Украина от нацистского режима, прекращения его нацистской виновности, установления гарантий военного нейтралитета Украины и возможного переучреждения страны в качестве конфедерации регионов с не менее возможным выходом как западных, так и восточных регионов из ее состава (если Украина вообще сохранится в каком-либо качестве). Все это следует в том числе из примера послевоенной Германии. При этом в рамках наказания украинских военных преступников и их пособников в отношении них необходимо будет приостановить действие моратория на смертную казнь.»

Такі і подібні погляди висловлювало багато «спеціалістів по Україні». Саме ось такі спеціалісти і готують потім путіну тексти виступів, конференцій, відповідей. Зрештою, у самого диктатора такі самі погляди, просто ці ідеологи огортають їх у висококваліфіковані «посібники». Десь те саме відбувається на російському телебаченні, і то вже роками, куди час від часу запрошують ось таких ідеологів російського шовінізму, які транслюють свої злочинні псевдо-історичні і псевдо-наукові погляди населенню.

Отуманення російського і проросійського населення - це не справа одного виступу чи навіть одного року. Це планомірна злочинна діяльність, під керівництвом путіна вже понад 20 років. Потім, коли путін озвучує всю цю муть у своїх виступах, вона осідає на вже підготовлені вуха зомбованих слухачів. До цього ще варто додати зовнішню пропаганду за посередництвом таких рупорів Кремля як «Russia Today» чи «Sputnik», і маємо перед очима масову атаку рашизму на весь світ, який мав проковтнути цей планований геноцид над українцями і в кращому випадку просто «занепокоїтися». На що і сподівалося керівництво росії перед вторгненням. Дмітрій Медведєв озвучив це сподівання на реакцію Заходу після визнання росією ДНР і ЛНР: «Поговорять, пообурюються, і все заспокоїться».

Вже на початку російського вторгнення, у лютому 2022 року, інший російський історик, Лєонід Рєшетніков, полемізуючи у соцмережах з українськими істориками, на заклик Сергія Шумило: «Російські окупанти! Геть з української землі!... Ви думали, що ми вам зустрічатимемо з квітами?... Приготуйте квіти на могили ваших синів...» відповів: «Ми добре знаємо з ким маємо справу: бандерівці, нацики, фашисти і мудаки. Перші три категорії будуть знищені, а четверта – тікайте, поки є можливість. України, як Антиросії вже не буде... Кінець».

Хто такий Лєонід Рєшетніков? Ні, це не просто історик, це людина, яка так само формулювала вже раніше злочинну діяльність росії в Україні. Рєшетніков, крім того що займається історією і публіцистикою (до речі, з нашим Дмитром Табачником не одну статтю разом писали), то ще був у 2009-2017 роках директором російського інституту стратегічних досліджень, у 2017-2020 роках - замісником голови «Общества развития русского исторического просвещения «Двуглавый орёл», з жовтня 2020 року є керівником Об'єднання історично-освітніх організацій «Наследие Империи». Ну, і крім того, доцент, викладач, керує історичною кафедрою у московському Інститутті культури. А по сумісництву – ну хто би сумнівався! – Лєонід Рєшетніков – це генерал-лейтенант Служби зовнішньої розвідки російської федерації (теоретично – на спочинку, але в росії «колишніх агентів» не буває).

Рєшетніков – це один з тих персонажів, які вже безпосередньо у міністерстві оборони росії радили, як належить себе вести воїнам росії на окупованих територіях. Крім перерахованих посад і титулів, він є також членом наукової ради при міністерстві іноземних справ росії та членом наукової ради при Раді Безпеки росії, а також – Громадської ради Міністерства оборони росії. З ним, між іншим, міністерство радилося, що і як в ідеологічному плані робити з населенням підчас «денацифікації». І як то традиційно вже на росії, ідеологи там нічого кращого не можуть порадити, як тільки репресії, терор, застрашення, вбивства.

Можна би довго говорити про суть рашизму, про його ідеологію, про його бачення України як «нацистської держави» а українців як «нацистів». І що все це у виправдання своїх злочинів, шовінізму, геноциду. Що все це заради реалізації своєї утопічної ідеї «русского міра», відродження імперії, відновлення «величі». Все це звичайно, береться з комплексів відсталості від Заходу, чи то в інтелектуальному плані, чи то в технологічному, чи то в культурному. Але передусім, для ось таких ідеологів, які своїми публікаціями закликають прямо і без різних брехливих завуалювань, як то має місце у путіна, до знищення українського народу – це справа їхнього паскудного життя, це ідея-фікс для них. Вони готові присвятити для реалізації цієї ідеї всі свої сили і енергію.

Натомість для керівництва росії справа, як здається, дещо простіша. Вони, загалом погоджуючись з цими ідеями, а навіть починаючи вірити в їх істинність і правоту, в принципі використовують їх як засіб для збереження своєї влади. Бо антизахідна риторика є лише риторикою. Коли треба кудись їхати відпочити, лікуватися, вчитися, жити, відправити своїх чад – то це країни Заходу. Коли треба користуватися технікою, автомобілями, вбранням, соцмережами – то це все надбання Заходу. Для своїх же обивателів Захід і все західне подається як «вороже росії», щоб образ зовнішнього ворога відволікав від внутрішніх плачевних справ, доріг, шкіл, лікарень, рівня життя, корупції і т. д.

Режим путіна і його друзі утверджується вже понад 22 роки за рахунок антизахідної риторики, а також - постійних передвиборних війн з сусідніми країнами чи теж з внутрішніми етносами чи «ворогами». Цього разу мала бути «коротка переможна війна» з «українським нацизмом», і «кандидат з обнуленим терміном» мав знову 2 рази підряд продовжити керувати населенням росії, а фактично – продовжити викачувати з країни ресурси і продовжувати збагачуватися. Але щось пішло не так.

Так, кандидата путіна, якщо він доживе до цього, підтримає більшість зазомбованого населення. Але це вже буде країна щось на подобу Північної Кореї: повністю диктаторська, поліційна, мілітаризована, закрита, з бідним і відсталим населенням, з дефіцитом і чергами, зі злочинністю і депресією більшою, ніж в 90-х ХХ століття. Бо нарешті злочини росії починає бачити Захід і поступово добиває цей злочинний режим. У будь якому разі, залишиться цей режим чи буде знесений, росія вже зійшла на шлях прірви і вибратися звідти буде дуже нелегко. Якщо взагалі можливо у такій формі, якою є ця сьогоднішня країна-агресор і злочинець проти людства.

І врешті, згадався титул однієї статті в одному польському тижневику з січня 2022 року під назвою: «Чи є у путіна душа?». Та є, звичайно, але темна як ніч і поки що пропаща. І добре, що є. Бо якби він мав лише тіло, а справедлива кара тут на землі його б не досягла, то брак душі перекреслював би кару після смерті за всі ті злочини, які ця людина вчинила протягом свого життя. Невинно вбиті в Україні «волають до неба про помсту».

Але чи можна все-таки з путіним домовитися? Нормально і по-людськи, то навряд. Ті, які це пробували, чи то роблячи з ним домовленості, чи то влаштовуючи після чергової різні, яку він влаштував, якесь «перезавантаження», чи то пробуючи якось інакше задобрити його, йдучи на різні поступки чи компроміси, потім, рано чи пізно, як мінімум розчаровувалися. З терористами, бандитами і гопниками не можна домовлятися, як говорила свого часу Ґолда Меїр, бо у них там в очах лише пустка і ніякої людяності, як казав Джон МакКейн.

Теги: #Блоги

Останні новини

Вчора