На початку цього року десятиліття відзначають патріарх Любомир і Релігійно-інформаційна служба України.

Патріарх Любомир унікальний завдяки універсальності власної християнської свідомості. Всі прагнуть знайти «щось своє», відстоювати інтереси тієї чи іншої партії. Або кількох партій. Партій церковних чи навіть світських.

Патріарх Любомир переступає через всі обмеженості, через всі партикулярності. Він навіть переступив через власну греко-католицьку ідентичність. Він воліє залишатися просто християнином.

І він таким є. Він таким визнається всіма. Достатньо почути тишу, яка запановує на будь-якій конференції, як тільки він починає говорити.

Комусь хотілось би бачити галичанина, але він став лише українцем. Українцем – і все.

Комусь хотілось би бачити греко-католика. Але він став християнином. Християнином – і все.

Комусь хотілось би бачити європейця. Але він став просто людиною. Мудрою людиною – і все.

Не відмовившись ні в чого, чим він був, Патріарх вивищився до найвищої універсальності.

Якби Київ був Римом, то ми б знали, хто є нашим Папою. Принаймні духовним.

В Україні немає єдиної помісної Церкви, але є духовні лідери найвищої проби. Є Патріарх, є Пастир, є людина.

Мудрість християнська і людська зійшлися так просто, зустрілися і явилися як єдине ціле. Здається, для того і існує християнство, щоб свідчити: так можна жити і думати, відчувати і говорити. Робити все це інакше, ніж робить світ.

Нажаль, українським і не лише українським ієрархам не вистачає «інакшості». Вони часто занадто земні.

Нажаль, не вистачає універсальності. Вони занадто партійні. Нажаль, нажаль, нажаль.

Повсякденні чвари затягують всіх у свій вихор і вже ніколи подумати про найважливіші речі. Всі ми смертні. І єдине наше завдання – підготуватися до зустрічі із Христом. Я не знаю, якою є готовність інших ієрархів зустріти Христа. Я знаю лише одну людину серед них, в якій я впевнений: він зустріне Христа гідно, якщо Він з’явиться знову.

Необхідно віддати належне і сім’ї, і церкві, завдяки яким зміг зрости такий Предстоятель. Але найбільша подяка має бути Господеві. Значення цього великого дарунку для України ще буде колись усвідомлене і оцінено. На початку власного незалежного шляху, на початку найвідповідальнішого періоду власної історії Україна мала Християнина.

РІСУ. Навіть недоброзчливці у своїх внутрішніх документах визнають: РІСУ змогла стати універсальною релігійно-інформаційною службою для України. Чому так сталося? Чому так є?

Кожен день роботи РІСУ – це важкий похід за об’єктивністю. Кожен день – це пошук універсальності. Кожен день – це віддання переваги фактам над оцінками. Кожен день – це намагання стати вище за власні ідентичності вірних греко-католиків чи православних, католиків чи протестантів. Як вірні всі зберігають власну ідентичність, але як журналісти та аналітики – намагаються стати вище, досягти універсальності християнської та людської. Тому що є лише один Камінь. Тому що всі ми – прості дітлахи, які знайшли прихисток на Ньому. Християнський та людський універсалізм – це якість погляду та якість оцінки. Це глибина відчуттів. Це інтенсивність співчуття.

Парадоксально, але люди, які роблять РІСУ, унікальні і в тому, що коли треба, вони стають вище за стандарти журналістики. Чи стандарти аналітики. Чи стандарти історії. Не спотворюючи ні на йоту. І не відмовляючись ні на грам. Від стандартів – вивищитися до останньої Правди. Вивищитися до свідчення про останню відповідальність.

І все – це у вихорі простого повсякденного життя. Ось – люди, яких ловить світ, але не може піймати. Чому? Тому що вони кожен день вивищуються до універсальності, якої світ не мав, не має, і не буде мати.