Не знаю, як це у вас, але коли мене хтось намагався навчити «принципів здорового харчування» - мій язик одразу «нанюхував» (імовірно, в парі з носом, хоча й це дивно – ми ж говоримо про слова) щось недобре й починав швидко рухатися, видаючи на-гора різні іронічні фрази. Але оскільки радили мені те не лише люди, з якими я могла собі просто дозволити «порозмовляти за життя», але й люди, які ну ніяк не велися на мою іронію, доводилося посилатися на невідому статистику (ну а що – де ви чули, щоби хтось, хто посилається на статистику, достеменно знав, коли, ким і де було проведене опитування, яким чином підбирали респондентів і взагалі, чи можна тій статистиці довіряти?). Так ось, мої невідомі автори досліджень, у яких начебто фігурували статистичні дані, доводили, що «організм сам знає, що йому треба».

До речі, коли я була маленькою – продовжувала з розумним виразом обличчям я, - і хворіла, мої рідні завжди запитували: «Що тобі зараз хочеться з’їсти?» Я, звісно, зазвичай казала «Зірку з неба», уточнювала, яку саме – рідні якимось чином її діставали, я це їла – і, звичайно, видужувала. Так що у мене, бачте, досвід. А хто сперечається з досвідом?

Час минав, і якось приходило розуміння того, що організм-то знає, але правду каже лише в критичних ситуаціях. А зазвичай просто… блефує. Давай йому грибочків, шоколаду горами, піци, баварських сосисок… і це все йому треба, треба! Він же, розумієте, все знає… А насправді, мабуть, просто комизиться, чому це Бог поставив над ним ще якийсь там розум. Точно так само, як молода дружина, що тільки-тільки вийшла заміж і ще не зацінила, як то добре, що Бог поставив головою чоловіка, наділив його відповідальністю і обов’язками, а їй – цій самій молодій дружині – призначив насолоджуватися життям.

До речі, коли я тільки-тільки вийшла заміж, мій мудрий чоловік казав: «А давай будемо харчуватися правильно, здорово?» - «Тільки от не треба вчити мене жити! – відповідала я. – Сьогодні ми боїмося з’їсти зайву чіпсинку, завтра будемо вірити у всесвітню змову, а там і до параної недалеко… Ні, такі забавки не для мене. Плюс, я не зможу жити без підігрівання. Тоді все життя доведеться простояти на кухні». Мене це все дуже обурювало, і я «заїдала» свій неспокій після суперечки смачненькими батончиками…

Так ось, повторю своє питання, яке ставила з самого початку. А як воно у вас? Так само? Постійне невстигання, кава нашвидкуруч у пластиковому горнятку, хот-доги в обід і смажена картопля із маринованими помідорами ввечері?

Ну, якщо так, то хочу вам сповістити добру/погану (потрібне підкреслити) новину. Для вас уже пишуть книжки! Ви ще харчуєтеся неправильно? Тоді ми йдемо до вас!

Цитую: «Це перше в історії покоління, яке вряд чи проживе так само довго, як і попередні. І ми, батьки, повинні стати взірцем для наших дітей у всьому, що стосується піклування про своє здоров’я та здорового харчування». Причому пишуть, замітьте, не популярні в нинішніх газетах натуропати, а лікарі-християни.

Ну, принаймні, в тої, про яку я говорю, саме такий автор – Дон Колберт. А книжка називається «Ешь это и живи». (Зізнаюся, до всіх цих роздумів мене підштовхнуло ось що: мені сьогодні прийшли нові хрумкенькі книжечки від «Світлої зірки», і я вибрала спершу ту, що з кольоровими картинками))).

Я не знаю, чи є ще інші християнські книжки на цю тематику – ніколи не цікавилася. Але саме ця мене захопила. Змістовна енциклопедія написана «маленькими порціями». А що, раз автор каже так поступати з їжею, значить, так треба і з текстом – не те, що я тут, розкинула роздуми на цілий згорток "паперу".

Дуже раджу почитати цю книжку й поділитися тим, що робите ви для здорового харчування – власного і своєї родини. Ну а я тепер таки трохи набралася мудрості, послухалася чоловіка і роблю ось що:

-         Вранці виходжу в сад і зарядку «заїдаю» фруктами і ягодами.

-         П’ю свіже козяче молоко.

-         Готую різні каші, а в салати кладу якомога більше зелені.

-         Менше їм шоколаду – зате більше горішків і сухофруктів (хоча моє «менше шоколаду» для когось може здатися поняттям дуже відносним).

-         Не їм чіпсів і сухариків! А замість коли п’ю лимонад власного приготування – трохи подрібненої свіжої м’яти і кільця лимону в холодну воду.

Я знаю, що цього мало – але це вже початок. А шлях у 1000 миль починається із першого кроку, хіба не так казали китайці? Так що ви тут поки розкажіть, що робите ви – а я біжу готувати вечерю.

p.s. Книжка «Їсти. Молитися. Кохати» теж хороша по-своєму. Але враження від неї я писала раніше.  А ось «Їсти. Молитися. Жити» - принципи, які зроблять кохання ще яскравішим – і можливим в принципі, ги. Смачного!