Осінню 2017 року, тобто зовсім недавно, в британському графстві Оксфордшир, в одній зі шкіл відсторонено 27-літнього вчителя математики Джошуа Саткліффа за те, що помилково назвав на уроці дівчинку дівчинкою. А вона вважає себе хлопчиком. Дівчинка пожалілась на це батькам, а ті подали скаргу до шкільної адміністрації – і вчителя звільнили. Вчитель як не старався взагалі не називати ту дівчинку «він» чи «вона», лише якось обходити це стороною, бо знав, що з цього може бути, врешті «попався»: випадково, після зробленого завдання двома дівчатами, серед яких була і та дівчинка-трансгендер, похвалив їх двох словами: «Добра робота, дівчатка!». І цього вистачило для звільнення.

Крики про утиски «людей з іншою статтю» і як «вони від цього страждають» здається взагалі не беруть до уваги страждання тих, які попадають на таких людей і випадково щось там скажуть «не так». Сам Джошуа говорить, що він християнин, і йому важко було себе перебороти називати дівчинку «він», тому взагалі її ніяк не називав. Проте, рано чи пізно він мусив програти. Коли говориш, що біле – це біле, а тобі зі всіх сторін і навіть адміністративно говорять, що це чорне, і навіть погрожують звільненням, ти або підлаштовуєшся під цей маразм, або відстоюєш правду. І страждаєш. Але всім плювати на твої страждання, адже «захисники прав людей» захищають «страждання пригноблених», таких, які дійсно страждають і потребують особливого підходу, а не утвердження в тому, що з ними нічого такого не діється, і що вони здорові, як всі інші, просто «світ такий різноманітний». Ну як 2+2 це не завжди 4, це можу бути і 5, і 3 і взагалі, що завгодно. Головне, щоб не спричиняти страждання тим, які вважають, що не 4…

«Не має великого значення, ким ти народився, важливіше, ким ти себе вважаєш» – це у скороченні суть певної ідеології, за неповагу до якої у деяких країнах загрожує звільнення з праці, а навіть деколи в'язниця, ну і звичайно ярлик «гомофоб».

Нікому в голову не приходило, що людина взагалі-то може себе там вважати ким хоче, але це не завжди має щось спільного з дійсністю, тобто є звичайною неправдою. І непогодження з цією неправдою - під видом «боротьби з гомофобією» – карається і цькується. Але люди ж мають здатність помилятися! Якщо хтось вважає, що він Наполеон, то з усією повагою до нього, він – не Наполеон.

Так, може бути якийсь генетичний розлад, який викривляє власне уявлення про свою стать (десь 60 видів «статей» вже нараховано у світі, якщо не більше), але відколи це генетичний розлад став кваліфікуватися як «норма»? І всіх незгідних з тим, що це «не норма», а власне розлад, починають називати гомофобами...

Не говорячи вже про те, що деколи такий розлад є тимчасовим, який, можливо, спричинений середовищем, і не є генетичним. Але «захисники прав людини» скоренько стають на «захист» такого когось, і «допомагають» йому на його «новій прекрасній дорозі життя».

Ось що пише одна з таких осіб, якій, на щастя, вдалося уникнути «захисту» тих «захисників»:

«Я в певний момент вважала себе хлопчиком теж, ну було якось, період такий, і якби я жила в Данії наприклад, де дітям гормони одразу і трансгендерні операції роблять то жах, не уявляю, як би я потім шкодувала. Бо я тепер не хочу і не відчуваю себе хлопчиком...»

Отаке