В листопаді особливо приємно згадувати літні враження з відпусток і мандрівок. Для правдивих релігієзнавців і вони містять польові дослідження — незамінний наш професійний інструмент вивчення процесів у релігійно-церковній сфері. Я вже багато років обираю для родинного відпочинку такі місця, котрі дозволять провадити польові дослідження за моїми фаховими спеціалізаціями; це було цікаво завжди, а останні “ковідні” роки, коли кудись стало вибиратися ще складніше — такі “суміщення” “на виїзд” стали, власне, єдино можливими. Цього літа була невелика подорож до Яремче, у якій мені пощастило як ніколи: християнський табір Української Греко-Католицької Церкви виявився прямо під вікнами кімнати оселі “зеленого туризму”, де ми зупинились!

В результаті кілька днів я могла годинами уважно спостерігати за тим, що там відбувалось, в ідеальній для такого досвідченого дослідника позиції: непомітно для мешканців табору. Оскільки його невелика територія була буквально під стіною “нашого” будинку, через відчинене вікно було все й чудово чути, а прекрасна тепла погода стимулювала мешканців табору левову частку дня, з ранку до вечора, перебувати на галявині (окрім часу екскурсій). Після багатьох років, коли я провела безліч розмов як з виховниками подібних таборів (священнослужителями і мирянами-активістами), так і з дітьми, від дошкільнят (та їхніх батьків) до юнаків, зараз я насолоджувалась, просто уважно дивлячись та слухаючи. При цьому практично виключається як можлива ніяковість дітей (що буває при їх розпитуваннях), так і можливе “кориговане” представлення дійсності перед науковцем (що, хоч і рідкість, але інколи трапляється при інтерв'юванні дорослих виховників).

Отже, переді мною відкрилось реальне життя християнського табору УГКЦ, ще й ми примудрились “потрапити” на кінець однієї зміни (молодших та середніх школярів) та початок другої (середніх та старших школярів). Що ж і як вони там робили? День починався зранку під їх будинком Гімном України (https://youtu.be/kEqdh79Fo7Q), якому діти дружно підспівували в колі. Далі була руханка під музику, а по сніданні — або екскурсія, або якісь навчання на галявині на керіматах, котрі чергувались із спортивними іграми, малюванням, майструванням якихось поробок. По обіді була, напевно, тиха година, а по ній — знов або екскурсії, або така сама активність у таборі. По вечері були співи, танці (так, і дискотека, де звучали лише українські та англомовні композиції, всі — непопсові), а завершувався день подячною молитвою. Головне ж — я могла чути невимушені розмови та бачити загалом стиль неформального спілкування дітей між собою та з виховниками.

Так от: за чотири дні я не бачила жодної! сварки, не чула жодного! матюка! Діти обговорювали свої поточні враження (у тому числі від екскурсій), перипетії своїх дитячих дружб та захоплень, своє навчання, різні ігри, розповідали одне одному про свої родини, рідні місця, і, уявіть собі, згадували війну і політику, та навіть! самі наспівували християнські пісні. Погодьтеся, в дитячій підлітковій аудиторії отакі результати годинних спостережень вражають, і вже не скажеш, що за стільки часу це були приємні співпадіння й мені просто пощастило. Не думаю, що це були якісь особливі дітлахи. Зрештою, свого часу я сама побувала виховницею в одному з подібних таборів, і тодішній мій досвід 21-го дня 24 години на добу був майже такий самий. Звісно, в християнські табори попадають все ж не зовсім пересічні діти — це, як правило (якщо це не зміна з сиротинця), нащадки активних парафіян, котрі регулярно водять їх до недільної школи (де і записують на такі табори). Що ж, от і маємо відповідну вибірку.

Знаю, що у ареалі найбільшого розповсюдження УГКЦ, себто — у Галичині, Прикарпатті, частково — у Закарпатті, бувають різні діти навіть з греко-католицьких родин, адже багато років багато разів ходила вулицями тамтешніх кільканадцяти міст, містечок та сіл, тісно спілкувалась по тижню-другому з усіма членами родин-господарів осель “зеленого туризму”, де ми зупинялись, і де багато аспектів їх сімейного життя, стосунків, виховання та його поточних наслідків прекрасно видні спостережливим туристам. Тож я не збираюсь ідеалізувати. Однак, у порівнянні оцінювали легше, а я маю останні пару років щоденні вимушені “польові дослідження” прямо у себе вдома: не зовсім за фахом, але помічні для співставлення. Адже чую мову, стиль спілкування та інтереси дітей з ймовірно негірших родин, київських і з усієї України, яких навчає онлайн моя донька (а також вона докладно розповідає про інших своїх учнів з приватної школи, де вже пару місяців стажується офлайн). Так ось: хоч діти з другої моєї “вибірки” теж різні, але абсолютна більшість — з родин невоцерковлених або й невіруючих, і в цілому, на загал різниця очевидна, виразна та неспростовна. По культурі спілкування, практичних виявах моральності, доброти, співчуття, розуміння, бажання вчитися. І це можна не бачити і не визнавати тільки тоді, коли насправді просто не хочеться.

Українці греко-католики і всі віруючі — цінуйте, плекайте і послідовно застосовуйте свої переваги й передавайте їх далі. Хто розумний — всотає й розвине краще... Ну а нам, релігієзнавцям, буде й далі що із задоволенням досліджувати :)