Історія перша. Оксана

– Як ви переживали життя в Покровську останні місяці?
– Це був суцільний страх. Ми з дітьми ночували у підвалі школи. Вдома майже не залишалися, бо постійно було чути вибухи. Найважче було, коли вимкнули світло та воду — доводилося ходити по воду до колонки, а дітям пояснювати, чому ми не можемо повернутися «додому, де тепло і затишно».

– Що стало вирішальним моментом для евакуації?
– Коли почали обстрілювати центр міста. Я зрозуміла, що дітям небезпечно, і ми з сусідкою швидко зібрали речі та сіли на евакуаційний автобус.

– Як вас зустріли у Дніпрі?
– Дуже тепло. У проєкті «Дорога надії» ми отримали відповіді на наші юридичні питання і продуктові сертифікати. Я вперше за довгий час зітхнула спокійно. Бо думала лише про те, яку квартиру зняти для нас з дітьми.

Історія друга. Микола - шахтар на пенсії

– Чому ви так довго залишалися в Покровську?
– Все життя я там працював на шахті, там мій дім. Спочатку думав: «Пересидимо, і все налагодиться». Але коли вибуховою хвилею вибило вікна, а дах будинку почав сипатися, зрозумів, що треба їхати.

– Як проходила ваша евакуація?
– Нелегко. Я їхав один, із сумкою, де були документи і кілька речей. У потязі допомогли волонтери, бо самому мені було важко.

– Яку допомогу ви отримали у Дніпрі?
– У «Дорозі надії» мені дали сертифікати і я придбав ліки від тиску та серця. А ще дуже важлива була підтримка юриста — я довго не міг прийняти, що залишив свій дім, як тепер буде з пенсією. Тепер починаю трохи оговтуватися.

Історія третя. Марина- доглядає за батьками

– Ви евакуювалися разом із батьками?
– Так, мама після інсульту, а тато слабкий, сам не може ходити далеко. Я дуже боялася, що ми не впораємось.

– Як пройшла дорога?
– У вагоні евакуаційного потяга нам допомагали волонтери. Вони перенесли маму, дали ковдри, чай, водичку. Без них я б не витримала.

– Що змінилося після приїзду в Дніпро?
– У «Дорозі надії» нас зустріли як рідних. Ми отримали не тільки їжу, а й шанс почати спочатку.

Кожна людина, з якою ми говорили, дякує Богу за порятунок, небайдужим за підтримку та віру в майбутнє, яку дає ця підтримка.