Травень 2022 року.
Ти добре пам’ятаєш цей місяць, цей день, коли виходила з «Азовсталі». Не всі одразу, а групами — за списком. Ті, з ким сиділа у бункері, з ким ділила останні крихти їжі й ковтки технічної води йшли поруч. Ви підтримували одне одного, як могли: несли тих, хто не міг йти сам, допомагали тим, кому було важко. Але були й такі, що йшли мовчки. Дорога з бункера до виходу була надто довгою, здавалася безкінечною.
"Бо хоч я ходжу долиною смертної темряви, не боятимуся зла, бо Ти при мені…" (Псалом 22:4)
У так званій ДНР, куди тебе привезли спочатку, ти бачила ненависть, чула нестерпну лайку. У Курській області були крики, приниження, байдужість, але траплялися й окремі прояви людяності. Хоча, ти не вірила в них. Все залежало від камери, від наглядача, інспектора, начальника. Для них ви не були людьми — лише «ворогами», яких називали принизливими словами. А коли били — це вже було поза межами людського розуміння.
"Коли ворог твій голодний — нагодуй його; коли спраглий — напій його, бо, роблячи це, ти збираєш жар вогненний на його голову" (Римлян 12:20)

Саме тут і зараз ти відкрила в собі силу, про яку й не підозрювала. Ти не зламалася. Характер твій став жорсткішим, твердішим. Більше немає «можливо», немає «не знаю». Є лише «так» або «ні». Тверде, чітке і холодне.
Тебе тримала тільки Віра. Ти сподівалася тільки на Бога.
"Все можу в Тім, хто мене зміцнює — у Христі" (Филип’ян 4:13)
Ти намагаєшся не тримати зла. Але й спілкуватися з тими, хто тебе образив чи зрадив, більше не бачиш сенсу. Якщо комусь щось у тобі не подобається — значить, вам не по дорозі.
Полон — це пекло, яке забирає роки життя. Але тим, хто там не був, знати цього й не потрібно, бо вони все одно не зрозуміють.
"І ви пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить" (Івана 8:32)
Ти знаєш, що справедливості у світі мало. Добитися її можна вкрай рідко, і то ціною величезних зусиль. Найчастіше — це просто неможливо. Тому довіряти можна лише Богові. А людям — лише одиницям. І навіть тоді це завжди ризик.
"Благословенний муж, що надію кладе на Господа, і Господь буде його опора" (Єремія 17:7).

Але твоя сила, твоя воля, твоя дорога - це твій скарб. Це те, з чим ти далі йдеш по життю. І це життя тепер ти живеш не тільки за себе, а й за тих, хто залишився в темряві Азовсталі, в мороці полону. Ти віриш в повернення побратимів та посестер. Саме ця віра - маяк для них і для тебе самої.
Живи ВІЛЬНО!