- UK
Меджибіж як осередок релігієзнавчо-просвітницького
та зеленого туризму.
Фортеця у Меджибожі як одна з чудових перлин української землі, з її багатою історією, в сьогоденні успішно відроджується як цікава історична пам’ятка. Для її популяризації вже робиться чимало: успішно функціонує Державний історико-культурний заповідник «Межибіж». Ширшої відомості він зажив, зокрема, завдяки проведенню фестивалів, які збирають сотні любителів українського середньовіччя, однак попереду в заповідника – значно масштабніші обрії, що зацікавило авторку даної статті як релігієзнавця, історика та як шанувальницю української замкової культури. Більше розкриття всіх потенцій Меджибожа – дослідницьких, просвітницьких, рекреаційних (а водночас і розширення його дослідницької та охоронної роботи) – можливе за умов подальшого урізноманітнення послуг, які пропонуються комплексом, та співпраці з місцевими мешканцями в плані зеленого туризму,
Останній набуває в Україні все більшої затребуваності, що зрозуміло: урбанізація, разом з екологічними проблемами та економічними негараздами, робить його все більш привабливим, і для багатьох – чи не єдино доступним. За таких умов навіть безвізовий режим пересування для українців не може підважити зростання зеленого туризму. І якраз для любителів такого туризму подібні осередки, як Меджибіж, куди привабливіші за звичайне, хай наймальовничіше село, особливо якщо йдеться про дітей та молодь, яким мало буде спілкування лишень з природою. Натомість старовинні замки й фортеці з музеями та храмами, і то не рештки руїн, хай яких романтичних, а цілий комплекс, де можна дізнатися щось нове, попробувати щось нове, безпечно оглядати й навіть якось прилучитися до відновлення чогось значимого, - це може бути ціла тривала пригода, яку не набридне переживати і яка запам’ятається на все життя.
Зелений туризм, отже, досить вигідно сполучати з туризмом пізнавальним. Чому саме з релігієзнавчим? Релігієзнавчий туризм, порівняно нове явище для нашої країни, котре розгортається після здобуття незалежності України із зростанням інтересу до діяльності Церков, останніми особливо складними для нашої держави роками набув нового стимулу: адже закономірно побільшало серед наших співвітчизників тих, хто став задаватися питаннями про сенс життя і смерті, хто шукає знань про духовні та культурно-цивілізаційні шляхи, якими вони були в наших предків та якими можуть бути в сучасників. Діти і молодь – це завжди допитливий контингент, який вибудовує свою систему цінностей, а люди дорослі особливо схильні до подібних роздумів під час пауз серед шаленого темпу сьогоднішнього життя. Тому на канікулах і у відпустках релігієзнавчий туризм може дати багато відповідних вражень і знань.
Отже невипадково релігієзнавчий туризм стає предметом дослідження низки науковців. Теоретичне осмислення цього феномену здійснив академічний релігієзнавець П.Л.Яроцький [1, с. 251-258], котрий вивчає як операційний понятійний апарат, так і потенціал розвитку українського релігієзнавчого туризму. Він зауважує, що в міжнародній термінології на сьогодні прийняте поняття «релігійний» туризм, на відміну від паломництва (котре давно і всебічно вивчається) [2] як акту релігійної діяльності віруючих. Але поняття «релігієзнавчий» туризм, що й ми підтримуємо, можливо, ближче до означення культурної, естетичної й духовної мети туристів, які не є паломниками. Цей термін вже вживається сучасними вітчизняними дослідниками [3]. Важливий доробок у дослідженні теорії та практики релігієзнавчого туризму належить науковцям, що співпрацюють з Київським інститутом туризму. Їхня колективна праця «Філософські нариси туризму» [4] містить міждисциплінарні рефлексії такого унікального явища, як релігієзнавчий туризм, розгляд багатообіцяючих або й вже діючих об’єктів релігієзнавчого туризму, маршрутів, котрі притягають численних туристів. Результатом відповідних досліджень є як наукові монографії, так і науково-популярні видання (брошури, буклети).
Ми теж вивчали дану проблематику [5], здійснюючи прикладні польові дослідження – торуючи родиною стежки релігієзнавчого туризму [6]. У цих подорожах було помічено, і не лише на нашому прикладі, особливу зацікавленість такими об’єктами релігієзнавчого туризму, котрі були, скажімо так, не просто окремими сакральними спорудами, а цілими комплексами, що дозволяли задовільними різнобічну зацікавленість. Як для фахівця, справжнім викликом для нас стало завдання зрозуміти та пояснити те інтригуюче притяжіння замків та фортець з храмами та монастирями, котре численні туристи різного віку та занять, і далеко не лише віруючі, називають містичним. Зрозуміло, давні та нещодавно придумані легенди відповідної тематики, котрі має мало не кожен подібний об’єкт, можуть лоскотати уяву та фантазію.
Однак потужна захоплива енергетика відчувається навіть там, де досі немає екскурсоводів, які могли б розповісти такі історії, де нема вказівників та анотацій на вежах, і промовляє лише каміння. На наш погляд, діють різноманітні фактори, котрі для сучасної людини, у своїй сукупності, є вагомими як ніколи раніше. Окрема сакральна споруда сприймається здебільшого або як храм певної Церкви чи як суто екскурсійний об’єкт, те і друге – для вже більшості наших співгромадян є поза їхнім повсякденним контекстом. Інакше кажучи – це храм рідної Церкви для активних парафіян, або один із пунктів екскурсії, де гід забороняє щось чіпати та де навряд чи вдасться зосередитись на власних відчуттях та враженнях. Навколо храму зараз – машини та хмарочоси, магазини та бари, реклама та Інтернет, і т.д. – різні принади та атрибути сучасного життя (здебільшого матеріального), котрі звичніші, зрозуміліші, та притаманніші майже всім без винятку. Отаке наше оточуюче середовище, де сакральні споруди є радше оазами, якщо взагалі зауважуються.
Натомість зовсім інакше середовище тією чи іншою мірою зберігають замки та фортеці з храмами й каплицями. Там сакральні споруди та місця – природні частини всього комплексу, його осердя та сенсові «маячки», вони були невід’ємною частиною повсякденного життя тих людей, які їх створювали і які там жили. Матеріальні храмові стіни, скульптури, хрести втілювали духовне, єднали матеріальний і духовний світ в одне, в гармонійний простір, який і сприймався таким, яким і належить йому бути. Можливо, сучасна людина інтуїтивно відчуває отой відгомін гармонії, спостерігаючи таке оточуюче середовище – місце, де будували, жили, вірили, воювали та кохали їхні предки, а деяка ностальгійна нотка видає підсвідому тугу за таким «втраченим раєм», яким би незручним (на рівні раціонального зваження) та дикуватим він не був для наших сучасників.
Добре думається, мріється та відпочивається саме у подібних місцях, де можна не просто швидко пройти з гідом, а неспішно подосліджувати, облазити стіни, погладити каміння, посидіти в амбразурі, та в тиші, коли поруч нікого не залишиться, постояти перед престолом, не лише поспіхом поклацати мобільником, а вполювати несподівані ракурси або й замалювати кожен особливо привабливий куточок. А якщо ще й повчитися стріляти з лука, ба й навіть зробити його самому? Викувати підкову? Зліпити глечик? Пошити середньовічний комірець, змайструвати прикрасу? Випекти у печі пиріг, про який прочитано у книжці про середньовічні пригоди? Побачити вінчання у замковому храмі?
Меджибізькій фортеці пощастило – вона, порівняно досить гарно збережена, мала сакральні пам’ятки, нині в ній відроджена церква. Релігієзнавчі акценти екскурсії могли б поглибити їхнє змістовне наповнення, слугуючи особливою родзинкою відповідного просвітництва. Що стосується різних варіантів екскурсійних пропозицій – тут, на наше переконання, співробітники заповідника «Межибіж» зможуть запропонувати різні цікавинки. Не сумніваємося, що вони вже мають відповідний досвід, але завжди може бути корисним більше дізнатися і про досвід аналогічних закладів, наприклад, Національного заповідника «Давній Галич» [7]. Ми вже досліджували [8, с. 118-121] можливості релігієзнавчого туризму саме в подібних пам’ятках, як Меджибіж, і вони по-своєму не менші, ніж у відомих паломницьких центрів. Крім викладених вище аргументів, варто враховувати й те, що в місця паломництв подорожують віруючі конкретної конфесії, а для шкільних чи гурткових дитячих груп такі пропозиції менш зручні та затребувані, в силу різноконфесійності та різносвітоглядності дитячих колективів (а таких нині більшість). Натомість у подібних місцях, як фортеця Меджибожа (що не є суто сакральним комплексом, але містить сакральні споруди), релігієзнавчий туризм може бути одним з елементів насиченої пізнавальної програми, сполучатися з іншими різновидами просвітницьких та рекреаційних пропозицій, що якраз і потрібно для дітей та молоді.
Крім традиційних екскурсій та організації фестивалів, до сучасних форм популяризації пам’яток належать тематичні майстер-класи та інтерактивні екскурсійно-рекреаційні програми, від разового виготовлення різних речей, котрими користувались наші предки, до серії пізнавальних програм згідно святково-звичаєвого календаря, з урахуванням історії фортеці чи замку. Це, як ми із задоволенням побачили завдяки сторінці заповідника у Фейсбуці, вже й робиться його співробітниками. Також досить перспективними можуть бути домовленості між заповідником та краєзнавчими групами, котрі передбачають вивчення та допомогу в реконструкції елементів заповідника учнями та студентами, організованими у навчально-відпочинковий табір.
Зрозуміло, зазначені неразові пропозиції можливі за умов наявності різноманітних варіантів проживання в Меджибожі. Адже далеко не всі можуть, як молоді туристи, мандрувати з рюкзаками та наметами, хоч вони є якраз піонерами подібних «замкових» маршрутів. Цілком зрозуміло, серед молоді, яка полюбляє туристичні походи цікавими місцями, особливою популярністю користуються якраз саме такі, де сусідують різні об’єкти історичної, культурної та духовної спадщини [9, с.2]. Але оселі зеленого туризму уможливили б приїзд не лише туристів різного віку на одно-двогодинні екскурсії, не лише тих, що подорожує мобільно та не затримається більше ніж на день-два, а й стимулювали б довше перебування та відвідування заповідника дитячими групами (шкільні табори, табори краєзнавчих, історичних, екологічних й інших гуртків тощо) та родинами. Зараз батьки, вчителі та інші співробітники дитячих закладів шукають бюджетні варіанти оздоровлення дітей з можливістю організації цікавої рекреації, тому оселі зеленого туризму приваблювали б значно більше зацікавлених до заповідника.
Також нині різні громадські організації та волонтери, за сприяння благодійницьких фондів та окремих добродіїв, шукають місця для реабілітації вояків АТО, які потребують не лише відновлення здоров’я, але й психологічного розвантаження, душевного відпочинку, можливо – віднайдення нових сенсів та наснаги. Якраз подібні Меджибожу місця української героїчної історії, котрі розташовані серед чистої природи, є дуже привабливими для таких пошуків.
Щодо співпраці з місцевими мешканцями, котрі мають підходяще житло для туристів – заповідник міг би розміщувати на своєму сайті наявні пропозиції з їхнім описом та фотоілюстраціями. Можливо, на перших порах доцільно було б самим пошукати таких земляків та проінформувати, яке саме житло вони можуть здавати в оренду. Найбільш затребуваними могли б бути більші садиби для дитячих та молодіжних таборів, для вояків АТО, та менші – для сімейного й індивідуального туризму, ті та другі – оснащені не так телевізорами і банями, як сучасними санвузлами та кухонними куточками, спортивним інвентарем та бездротовим Інтернетом. Важливим елементом подібних пропозицій мусить бути пансіон або напіввпансіон, тобто харчування у господарів, що не має бути проблемою для вправних господинь, якими є всі справжні українки. Вирощені в садибах продукти та здорові домашні страви сприятимуть тілесному оздоровленню, як докладне знайомство з історичною пам’яткою наших героїчних предків – духовному піднесенню, розширенню кругозору, а, можливо – у когось і становленню профорієнтації чи корисного хоббі.
Всі канікули, вихідні дні релігійних та інших свят, час проведення фестивалів – тобто практично весь рік співпраця співробітників заповідника з підприємливими земляками – власниками садиб зеленого туризму була б взаємовигідної та плідною, що допомагала б розвиватися, розбудовуватися та ставали заможнішими обидвом сторонам, а всім туристам і відпочиваючим дарувала б нові, надихаючі знання про історію власного народу та незабутні враження про одну з визначних його пам’яток – Меджибіж.
Шляхами ознайомлення всіх зацікавлених з наявними та перспективними просвітницько-рекреаційними його можливостями може бути як цільове інформування через відділи освіти в усіх областях України, туристичні фірми, організації, що займаються реабілітацією вояків АТО та членів їхніх родин, так і широка реклама в Інтернеті, і не лише через власний сайт, але й через популяризацію заповідника «Межибіж» в соціальних мережах і різноманітних ЗМІ. Відрадно, що заповідник представлений у Фейсбук [10] – це дає надію на доступне оперативне розгортання його промоції як в Україні, так і за кордоном.
Також у цій справі можна було б співпрацювати з Українською асоціацією релігієзнавців та Відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України, що у сфери наукових інтересів його співробітників входить практичне релігієзнавство. Авторка даної статті готова провести тестування оселі зеленого туризму на родинному відпочинку в Меджибожі та поспілкуватися зі співробітниками заповідника «Межибіж» на предмет різних форм його популяризації.
Список джерел та літератури:
Анотація
У статті аналізуються можливості Меджибожа як центра релігієзнавчо-просвітницького та зеленого туризму. Визначені передумови такої форми популяризації пам’ятки, обґрунтовуються причини привабливості відповідних пропозицій.
Ключові слова: Меджибіж, Державний історико-культурний заповідник «Межибіж», релігієзнавчо-просвітницький туризм, зелений туризм.
Summary
Ol’ga Nedavnya
Medzhibizh As a Centre of Religion Studies And Education Tourism And Green Tourism.
In the paper, the opportunities that Medzhibizh provides as a centre of religion studies and education tourism and green tourism, are analyzed. Preconditions of such form of the monument’s popularization are defined; the reasons of attractiveness of respective propositions are substantiated.
Keywords: Medzhibizh, The State Historical and Cultural Reservation “Medzhibizh”, religion studies and education tourism, green tourism.
